Рішення

від 09.12.2015 по справі 591/1841/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №591/1841/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/788/2097/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Ткачук С. С.,

суддів - Гагіна М. В. , Попруги С. В.

за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Сумського будівельного коледжу

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 жовтня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сумського будівельного коледжу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и л а:

Звернувшись до суду із позовом, в якому після уточнення, ОСОБА_3 просила стягнути 18580,88 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку тривалістю 325 календарних днів та середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42966,69 грн., який виник станом на 08.10.2015 р.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона з 26.08.1992 р. по 19.12.2014 р. працювала в Сумському будівельному технікумі на різних посадах, який в 1993 р. було реорганізовано в Сумський будівельний коледж( далі навчальний заклад).

Наказом в.о. директора коледжу №174-К від 19.12.2014 р. її було звільнено із посади завідуючої будівельним відділенням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України. Крім того, в наказі було зазначено про виплату грошової компенсації за 325 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Відповідачем, до моменту звернення позивача до суду та в процесі розгляду даної справи, було частково здійснено виплату суми компенсації за невикористану відпустку, проте остаточний розрахунок не було проведено.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09.10.2015 р. позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з Сумського будівельного коледжу на користь ОСОБА_3 18580,88 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку та 42966,69 грн. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідачем, посилаючись на упереджене ставлення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норми матеріального та процесуального права, подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що судом 19.08.2015 р., при відсутності в судовому засіданні без поважних причин представників відповідача, було прийнято протокольну ухвалу, якою зобов'язано відповідача надати уже 21.08.2015 р. незрозуміло який контррозрахунок. Але після ознайомлення з журналом судового засідання відповідачем, з'ясувалось, що така протокольна ухвала не виносилась, що свідчить про фальсифікацію документів. З цього приводу 21.08.2015 р. було направлено заяву № 432, яка залишилась без належного реагування.

Також зазначає, що в судовому рішенні не зазначений зміст первинних позовних вимог, а також їх зміна та уточнення. 08.10.2015 р. представником позивача було надано заяву про збільшення позовних вимог (остаточний варіант), які суд у своєму рішенні задовольнив у повному обсязі без будь-якої перевірки та оцінки.

Вказує, що судом порушений двомісячний термін розгляду справи та, всупереч залученню експерта, не була проведена експертиза з перевірки наданих відповідачем бухгалтерських документів, яким суд не надав належної оцінки.

На день звільнення позивача у навчального закладу не було можливості провести виплати у повному обсязі за відсутності коштів, оскільки Сумський будівельний коледж неодноразово звертався до Міністерства освіти і науки України про виділення додаткових асигнувань на виплату даної компенсації та погашення заборгованості, проте необхідна сума коштів не була виділена і коледж вимушений був погашати заборгованість за рахунок економії фонду заробітної плати.

Крім того, сторона відповідача звернулась за роз'ясненнями до управління державної казначейської служби України в м. Суми, яке надало відповідь від 31.07.2015 р. № 05-32/2564 про те, що перерозподіл коштів за рахунок зміни видатків на заробітку плату в кінці фінансового року заборонені.

Під час проведення позапланової перевірки територіальною державною інспекцією з питань праці в Сумській області було встановлено, що фактично позивачем не використано 259 днів щорічної відпустки, про що відповідачем було видано наказ №44-К від 09.04.2015 про зміну наказу №174-К від 19.12.2014 р. в частині, що стосується кількості днів невикористаної відпустки та перерахунку компенсації за них. Даний наказ позивачем не було оскаржено. Компенсація за 259 днів невикористаної відпустки становила 53364,52 грн. і була перерахована та виплачена у повному обсязі за період з 24.12.2014 р. по 03.04.2015 р., що підтверджується платіжними дорученнями - №355 від 25.12.2014 р., № 9 від 28.01.2015 р., №78 та № 105 від 03.04.2015 р. Компенсація різниці у 66 днів невикористаної відпустки позивачем була вже одержана у 1992-1993, 1999-2000 роках.

Проте наведені обставини судом не було враховано.

В судому засіданні представники навчального закладу доводи апеляційної скарги підтримали і просили задовольнити.

Позивач та її представник вважає рішення законним та обґрунтованим через не надання належних та допустимих доказів суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 26.08.1992 р. по 19.12.2014 р. працювала в Сумському будівельному коледжі на різних посадах. Наказом в.о. директора коледжу №174-К від 19.12.2014 р. її було звільнено із посади завідуючої будівельним відділенням за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України та зобов'язано бухгалтерію коледжу здійснити виплату грошової компенсації за 325 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (а.с. 6, 126-127).

Наказом в.о. директора коледжу від 09.04.2015р. № 44-к внесені зміни про зменшення кількості невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_3 до 259 календарних днів.

Внесення змін відбулось після проведення у період з 7 по 9 квітня 2015 року перевірки територіальною державною інспекцією з питань праці у Сумській області, яку виявлено факт невірного підрахунку ОСОБА_3 кількості невикористаної відпустки через помилкове врахування 45 днів використаної відпустки за 1992-1993 роки та 21 дня за 1999-2000 роки.

Акт перевірки обґрунтований даними первинних документів: особистим рахунком ОСОБА_3 за 1993 рік , де відображено нарахування заробітної плати за 1993 рік за час 45 днів відпустки з 19.07.1993 по 09.09.1993 в сумі 100368 крб., яку виплачено останній згідно розрахунково-платіжної відомості №122.

Окрім того, наказом від 14.07.2000 № 188 позивачу надано щорічну відпустку терміном 56 календарних днів з 17.07.2000 по11.09.2000 за 1999-2000 навчальні роки. За даними її особистого рахунку 2000 року їй була нарахована заробітна плата в сумі 402,64грн., з яких згідно розрахунково-платіжної відомості №119 до виплати належить 343,69грн. За наказом від 21.08.2000 позивача було відкликано з 21.08.2000 з чергової відпустки, але у вересні 2000 року їй була нарахована заробітна плата з 21.08.2000 по 11.09.2000 (21 день), таким чином виплачена сума оплати щорічної відпустки за всі дні щорічної відпустки за навчальний період 1999/2000 роки.

У період з 25 грудня 2014 року по 03.04.2015 року позивачу на її картковий рахунок було перераховано: 25.12.15. за двома платіжними дорученнями - 31197,69 грн. та 926,15грн.; 28.12.15 - 11775 грн.; 03.04.15 за двома платіжними дорученнями - 5307,34грн. і 1107,04грн., а всього 50314,02 грн., в т.ч. за 259 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (сума нарахування без урахування належних утримань склала - 53364,52грн.)

В судому засіданні позивач підтвердила отримання 50314,02 грн.,

Таким чином, в судовому засіданні переконливими доказами, а саме, платіжними дорученнями від 25.12.2015 №№355, 485; від 28.01.2015р. №8; від 03.04.2015р. №№78,105 підтверджено, що остаточний розрахунок з позивачем належної при звільненні суми відбувся - 03.04.2015р.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з розрахунку про наявність невиплаченої суми при звільненні та розрахунку середнього заробітку за час затримки цього розрахунку, наданого представником позивача, який не був підтверджений належними доказами, як цього вимагає статті 8-59 ЦПК України, через їх знаходження в начальному закладі,

В порушення частини 3 ст.10 ЦПК України місцевий суд не сприяв витребуванню у відповідача переконливих доказів, які б свідчили про розмір нарахованої позивачу суми при звільненні та фактично виплачених їй грошових сум, розрахунку середнього заробітку за час затримки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів визнає, що оскаржуване рішення суду не відповідає вимогам процесуального закону, а саме, статям 213, 214 ЦПК України через неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; порушення або неправильне застосування матеріального або процесуального права.

Статтею 47 КЗпП України передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як приведене вище, дійсно у наказі про звільнення позивача від 19.12.2014р. №174-К вказано про зобов'язання бухгалтеру коледжу здійснити виплату грошової компенсації за 325 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Згідно цього наказу була нарахована до сплати сума 66963,21грн.

Фактично 03.04.2015р. неоскаржена сума виплати при звільненні позивачу була сплачена.

За зверненням навчального закладу у період з 7 по 9 квітня поточного року відбулась перевірка співробітником територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області і складено акт перевірки № 18-01-041/0011 додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно якого факти неправильності підрахунку бухгалтером коледжу кількості календарних днів невикористаної відпустки позивачем за весь період роботи у закладі та нарахованої суми при звільненні знайшов своє підтвердження.

Доводи апеляційної скарги про не врахування їх заперечень по предмету спору на підставі фактів, які відображені у акті територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

09.04.2015 в.о. директора коледжу був виданий наказ № 44-К про внесення змін до наказу про звільнення, яким кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_3 зменшено до 259 днів., через що розмір суми при звільненні зменшився до 53364,52грн.

В судовому засіданні позивач та її представник підтвердили свою незгоду з рішенням навчального закладу про зменшення кількості днів невикористаної відпустки та суми до виплати.

З приводу викладеного колегія суддів вважає, що фактично на час звільнення позивача існував спір про кількість невикористаної щорічної відпустки за час роботи у закладі та розміру її компенсації. Але навчальний заклад відповідно до частини 2 ст. 116 КЗпП у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні повинен був виплатити в день звільнення(позивач в день звільнення 19.12.2014 працювала), не оспорювану суму, але цього не відбулось і тому слід вважати останнім днем розрахунку - 03.04.2015.

Наведені норми дають підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних неоспорюваних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже через наявність вини навчального закладу у не виплаті в день звільнення працівника ОСОБА_3 неоспорюваної суми, за період затримки розрахунку 72 дні з 19.12.2014 по 03.04.2015 на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток в сумі 15545,73грн. (середньомісячна заробітна плата становить 4210,31грн., а середньоденна - 215,913 грн.х72 дні).

Доводи апеляційної скарги про те, що виплата належної суми розрахунку не була здійсненна через недостатність грошових коштів, бо фінансування навчального закладу здійснюється за рахунок бюджетних коштів і в кінці 2014 року подало заяв про звільнення ще три робітника, колегія суддів не приймає до уваги з таких підстав.

Велика кількість днів не використаної відпустки у неї виникла через недотримання щорічних графіків відпусток протягом часу її роботи в навчальному закладі.

Щодо недостатності грошових коштів у навчального закладу на виплату належних при звільненні сум розрахунку, колегія суддів відзначає, що положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Оскільки на час ухвалення судом першої інстанції фактично була повністю сума розрахунку позивачу була сплачена, то вимоги позову про стягнення частини несплаченої суми розрахунку задоволенню не підлягають.

Ураховуючи викладене, колегія суддів рішення місцевого суду в частині стягнення на користь позивача 18580,88 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку скасовує, а в частині повного задоволення позову та стягнення 42966,69 грн. середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні змінює, визнав, що позов підлягає задоволенню частково і зменшує суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні до 15545,73грн.

Окрім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України рішення в частині вирішення судових витрат також підлягає зміні, бо враховуючи об'єм задоволеного позову, з навчального закладу на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 243,60грн.

Інші доводи апеляційної скарги також були предметом перевірки апеляційного суду, але вони на висновки суду першої інстанції не впливають і тому відхиляються.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Сумського будівельного коледжу задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 жовтня 2015 року в частині стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку скасувати, в іншій частині рішення змінити.

Позов задовольнити частково.

У задоволенні вимог ОСОБА_3 до Сумського будівельного коледжу про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку відмовити.

Стягнути з Сумського будівельного коледжу на користь ОСОБА_3 15545 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок п'ять) грн. 73 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Сумського будівельного коледжу на користь держави судовий збір в сумі 243грн.60коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: