Рішення

від 08.12.2015 по справі 904/9335/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.12.15р. Справа № 904/9335/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "МОНОЛІТ", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

до приватного Науково-виробничого підприємства "ТЕХСТРОЙМОНТАЖ-21", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 02.12.15р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Моноліт", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до приватного науково-виробничого підприємства "Техстроймонтаж-21", м.Дніпродзержинськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 21310,09грн. основної заборгованості; 4623,99грн. пені; 231,20грн. трьох відсотків річних.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № б/н від 20.10.2015р. ухвалою суду від 26.10.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 12.11.2015р.

Суд розгляд справи відкладав з 12.11.2015р. на 08.12.2015р.;

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 26.11.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 24.11.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 24.11.2015р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 19.11.2015р.

08.12.2015р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, крім того, подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів та надав оригінали документів для огляду.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, подав відзив на позов, в якому просить списати заборгованість, крім цього, просить розглядати справу без участі представника відповідача.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 08.12.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Моноліт" (далі по тексту - позивач, субпідрядник) та приватним науково-виробничим підприємством "Техстроймонтаж-21" (далі по тексту - відповідач, генпідрядник) укладено договір підряду №01-04/2015-1 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого субпідрядник відповідно до умов цього договору та вимог ДСТУ Б Д.2.4.-8:2012 зобов'язується виконати роботи по поточному ремонту приміщень учбового корпусу №1 ГВУЗ "УГХТУ", за адресою м.Дніпропетровськ, пр.Гагаріна, 8 (їдальня) (далі по тексту - об'єкт).

Пунктом 1.2 договору визначено, що субпідрядник зобов'язується власними силами та засобами на свій ризик якісно, у встановлені даним договором строки, виконати роботи передбачені даним договором відповідно до проектно-кошторисної документації (яка є невід'ємною частиною даного договору), ДБН за завданням Генпідрядника з використанням своїх матеріалів, або без таких, а Генпідрядник зобов'язується своєчасно прийняти й оплатити виконану субпідрядником роботу.

Пунктом 2.1 договору визначено, що вартість робіт згідно затверджених замовником Договірних цін та локальних кошторисів, що містяться у додатках до даного договору, складено за ДСТУ БД. 1.1-2013.

Загальна вартість робіт згідно договору та узгодженого протоколу про договірну ціну складає 41710,09грн. у тому числі ПДВ 20% у сумі 6951,68грн. (пункт 2.2 договору).

Вартість робіт, що доручаються субпідряднику, визначається за фактично виконаними обсягами робіт на підставі проектно-кошторисної документації та договірної ціни (пункт 2.3 договору).

Оплата за виконані роботи здійснюється протягом трьох банківських днів після підписання довідок (актів) по формі №КБ-2 та №КБ-3, які обраховуються виходячи із фактичних обсягів виконаних робіт, норм витрат трудових і матеріальних ресурсів, діючих нормативно-правових актів України (пункт 2.4 договору).

При відсутності зауважень до виконаних робіт генпідрядник повинен протягом п'яти робочих днів, з дати отримання актів виконаних робіт підписати їх, та передати один примірник субпідряднику (пункт 2.5 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань або його розірвання в порядку, встановленому даним договором.

Датою закінчення робіт (будівництва об'єкта) вважається дата їх прийняття замовником.

Пунктом 7.1 договору визначено, що здача-прийняття робіт (об'єкта будівництва) проводиться відповідно до діючих норм і правил (БНіП ІІ.04.05-91), у разі позитивного результату попереднього випробування та передачі виконавчої документації, оформляється актом приймання-передачі закінчених робіт.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботи на загальну суму 41710,09грн., що підтверджується актом приймання виконаних робіт за квітень 2015 року (а.с. 15, 16).

Відповідач за виконані позивачем роботи розрахувався лише частково, а саме у розмірі 20400,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №15 від 05.05.2015р.

Таким чином, залишок заборгованості відповідача перед позивачем складає 21310,09грн.

06.08.2015р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№2 від 04.08.2015р. з вимогою погашення заборгованості за договором.

Доказом направлення вказаної претензії на адресу відповідача є лист з описом вкладень, фіскальний чек від 06.08.2015р. та поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, в судове засідання не з'явився, однак відзив на позов надав, наведених позивачем обставин не спростував, але зазначив про важкий стан здоров'я директора відповідача в результаті чого діяльність відповідача та його фінансовий стан погіршився.

Відповідач просить суд списати заборгованість; запропонувати позивачу укласти мирову угоду і судові витрати по справі покласти на позивача.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 21310,09грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем виконаних позивачем робіт підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання виконаних робіт за квітень 2015 року (а.с. 15, 16) на суму 41710,09грн., що міститься в матеріалах справи, який підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отримані роботи передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 2.4 договору, строк оплати робіт отриманих за актом приймання виконаних робіт за квітень 2015 року (а.с. 15, 16) на суму 41710,09грн. є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу (а.с.18).

Доказів оплати робіт в сумі 21310,09грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1. ст. 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1. ст. 843 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В ч. 2 ст. 853 Цивільного кодексу України зазначено про те, що замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.2 договору встановлено, що генпідрядник несе відповідальність за порушення зі своєї вини зобов'язань за даним договором і в таких розмірах:

- за порушення грошових зобов'язань (несвоєчасну оплату виконаних робіт, перерахунок авансів, інших платежів) - нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт за договором за кожен день прострочення оплати.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 23.04.2015р. по 31.08.2015р. на суму 4623,99грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем, а саме за період з 23.04.2015р. по 31.08.2015р. і розрахований на загальну суму у розмірі 21310,09грн. та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 4574,96грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 231,20грн. за період з 23.04.2015р. по 31.08.2015р. і розрахований на загальну суму у розмірі 21310,09грн.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних здійснений позивачем, а саме за період з 23.04.2015р. по 31.08.2015р. і розрахований на загальну суму у розмірі 21310,09грн. та визнав його таким, що містить помилку, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 229,45грн.

Відзив відповідача не містить обставин, які звільняють останнього від відповідальності.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1215,69грн., з урахуванням того, що 99,81% позовних вимог позивача судом задоволено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збірВ» , сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи положення пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України „Про судовий збірВ» господарський суд вирішив повернути позивачу надміру сплачений судовий збір у розмірі 160,00грн., які надміру сплачені за платіжним дорученням №682 від 23.09.2015р.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 525, 526, 509, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 837, 843, 846, 853, 854 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з приватного науково-виробничого підприємства "Техстроймонтаж-21" (51925, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Короленківська, 24/1; ідентифікаційний код 35409952) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Моноліт" (51900, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 36826283) 21310,09грн. (двадцять одна тисяча триста десять грн. 09 коп.) основної заборгованості; 4574,96грн. (чотири тисячі п'ятсот сімдесят чотири грн. 96 коп.) пені; 229,45грн. (двісті двадцять дев'ять грн. 45 коп.) трьох відсотків річних; 1215,69грн. (одна тисяча двісті п'ятнадцять грн. 69 коп.) судового збору, видати наказ.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Виробничо-будівельна компанія "Моноліт" (51900, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 36826283) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 160,00грн. (сто шістдесят грн. 00 коп.), які надміру сплачені за платіжним дорученням №682 від 23.09.2015р., видати ухвалу.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ та ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

14.12.2015 року

Суддя ОСОБА_2