Рішення

від 11.12.2015 по справі 904/10033/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.15р. Справа № 904/10033/15

За позовом Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 4" Дніпропетровської обласної ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг орендарю № 9/1/1 від 31.12.2014 у розмірі 77 537 грн. 98 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.07.2015)

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальна установа "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Криворізької міської ради (далі - позивач) звернулася до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 4" Дніпропетровської обласної ради (далі - відповідач); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (далі - третя особа), в якому просить суд стягнути заборгованість за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг орендарю № 9/1/1 від 31.12.2014 у розмірі 77 537 грн. 98 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг орендарю № 9/1/1 від 31.12.2014 в частині своєчасного та повного відшкодування вартості комунальних послуг (теплопостачання), наданих відповідачу за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 77 537 грн. 98 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.12.2015.

У судове засідання 14.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.12.2015 не з'явився, але відповідачем 04.12.2015 подано відзив на позовну заяву (вх. суду 79950/15 від 04.12.2015), в якому він визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі та просить суд позов задовольнити, при цьому посилається на відсутність його вини у виникненні вказаної заборгованості, оскільки у відповідності до норм бюджетного законодавства в 2015 році було змінено джерела фінансування відповідача (з обласного бюджету на місцевий бюджет м. Кривого Рогу) та не передбачено можливості виділення коштів для погашення дебіторської заборгованості за попередні роки. Отже, у відзиві на позов відповідач просить суд позовні вимоги позивача в сумі 77 537 грн. 98 коп. задовольнити.

Крім того, відповідачем до відзиву на позов долучено клопотання, в якому він просить суд розглянути справу за відсутності представника відповідача, посилаючись на відсутність бюджетного фінансування витрат на відрядження, а також на те, що відповідачем визнано позовні вимоги позивача у повному обсязі, надано відзив на позов та долучено до матеріалів справи підписаний обома сторонами акт звірки та інші витребувані судом документи.

Вказане клопотання задоволено судом.

Від третьої особи надійшло клопотання (вх.суду 80265/15 від 07.12.2015), в якому вона просить суд розглянути справу без участі її представника, посилаючись на його зайнятість в іншому судовому процесі. Також у вказаному клопотанні третя особа зазначає про те, що підтримує заявлені позивачем позовні вимоги у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. Клопотання третьої особи щодо розгляду справи без участі її представника також було задоволено судом.

Судом враховано, що всіма учасниками даного судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Так, у судовому засідання 14.12.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Вимоги ухвали суду від 19.11.2015 позивачем були виконані у повному обсязі (супровідний лист вх.суду 80904/15 від 08.12.2015).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників відповідача та третьої особи.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 31.12.2014 між Комунальною установою "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Криворізької міської ради (далі - балансоутримувач, позивач) та Комунальним закладом "Криворізька міська лікарня № 4" Дніпропетровської обласної ради (далі - орендар, відповідач) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на надання комунальних послуг орендарю № 9/1/1 (далі - договір) (а.с.8), відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг орендарю. Балансоутримувач сплачує грошові суми за комунальні послуги, а саме: опалення та гаряче водопостачання, на підставі наданих постачальниками цих послуг рахунків, та виставляє частину грошових сум орендарю для сплати їх у вигляді відшкодування за отримані комунальні послуги, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача шляхом відшкодування комунальних послуг пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 1.2. договору сторони зазначили, що орендар користується приміщенням згідно договору оренди об'єктів нерухомості комунальної власності міста № 3д-48 від 09.04.2012. Загальна площа об'єкта оренди становить 2 255 кв.м., розміщена на 1-4-ому поверхах будівлі. Орендоване приміщення використовується для цілей: розміщення медичного закладу.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що договір укладено згідно договору оренди № 3д-48 від 09.04.2012 та він діє з 01.01.2014 по 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по договору. Сторони договору домовились, що відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України, умови договору в частині розрахунків застосовуються до відносин між ними з 01.01.2014 по 31.12.2014 включно.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Відповідно до частин 1 та 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у пункті 2.1. договору сторони визначили, що сума, що підлягає відшкодуванню за договором складає 77 537 грн. 98 коп.

На підтвердження надання позивачем комунальних послуг відповідачу на суму 77 537 грн. 98 коп. між сторонами було підписано акт про надання комунальних послуг та інших послуг згідно договору № 9/1/1 від 31.12.2014, в якому сторони підтвердили факт надання позивачем відповідачу комунальних послуг на суму 77 537 грн. 98 коп., а саме:

- опалення та гаряче водопостачання за січень 2014 року - 81,83 Гкал * 656,712 грн. = 53 738 грн. 74 коп.;

- опалення та гаряче водопостачання за лютий 2014 року - 36,24 Гкал * 656,712 грн. = 23 799 грн. 24 коп. (а.с.11).

Слід зауважити, що вказаний акт підписаний відповідачем та скріплений його печаткою без будь-яких претензій та зауважень.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг.

У пунктах 2.3. та 2.4. сторони погодили, що кожного місяця орендар сплачує кошти за понесені балансоутримувачем витрати на відшкодування за спожиті енергоносії та комунальні послуги згідно виставлених рахунків. Кошти на відшкодування комунальних послуг сплачуються орендарем на підставі рахунків балансоутримувача, з моменту надходження фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів.

Щодо зазначення в пункту 2.4. договору умови оплати, - з моменту надходження фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі головного розпорядника бюджетних коштів.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання в умовах договору на момент надходження фінансування від головного розпорядника бюджетних коштів суперечать вимогам чинного законодавства, а отже, не може братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Крім того, представником позивача у судовому засіданні 14.12.2015 було повідомлено, що рахунки на оплату ним не виставлялися. Крім того, представник позивача наголошував, що підписання акту про надання комунальних послуг породжує у відповідача зобов'язання щодо їх оплати.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати комунальних, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо вчасної та повної оплати наданих в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 послуг відповідачем були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 77 537 грн. 98 коп.

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія у відповідь на яку відповідач надав лист від 28.07.2015 № 1630, в якому повідомив про неможливість погашення заборгованості в сумі 77 537 грн. 98 коп., оскільки бюджетне законодавство не передбачає виділення коштів за рахунок медичної субвенції для погашення дебіторської заборгованості (а.с.12).

При цьому, у відповідності до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Суд приходить до висновку, що з огляду на положення пункту 2.3. договору, строк оплати комунальних послуг, спожитих в період з 01.01.2014 по 31.12.2014 на суму 77 537 грн. 98 коп. є таким, що настав.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до норм статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати спожитих комунальних послуг за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 77 537 грн. 98 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, наявність боргу відповідачем визнана.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати комунальних послуг, спожитих в період з 01.01.2014 по 31.12.2014, суд встановив, що строк їх оплати є таким, що настав, у зв’язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення основного боргу в сумі 77 537 грн. 98 коп. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду 79950/15 від 04.12.2015), в якому він визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі та просить суд позовні вимоги в сумі 77 537 грн. 98 коп. задовольнити, з приводу чого суд зазначає наступне.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості в сумі 77 537 грн. 98 коп., дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, господарський суд приймає визнання відповідачем позовних вимог - основного боргу у розмірі 77 537 грн. 98 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент звернення із позовом до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 218 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (182 700 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 77 537 грн. 98 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 218 грн. 00 коп. (1 розмір мінімальної заробітної плати), а позивачем згідно платіжного доручення № 84 від 03.11.2015 сплачено 1 378 грн. 00 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (у разі надходження відповідного клопотання позивача) повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 160 грн. 00 коп. (1378,00 - 1218,00).

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору в сумі 1 218 грн. 00 коп. покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 22, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 78, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 4" Дніпропетровської обласної ради" (50071, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Мелешкіна, будинок 21; ідентифікаційний код 01986339) на користь Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Криворізької міської ради (50071, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Мелешкіна, будинок 21; ідентифікаційний код 37862114) - 77 537 грн. 98 коп. основного боргу, 1 218 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Криворізької міської ради (50071, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Мелешкіна, будинок 21; ідентифікаційний код 37862114) надмірно сплачений судовий збір у сумі 160 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 84 від 03.11.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2