Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/25171/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа № 910/25171/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Габра»

про стягнення 161 400, 99 грн.

Суддя Ломака В.С.

від позивача: Буянов І.В. за довіреністю б/н від 02.02.2015 р.;

Краснопивцев О.К. за довіреністю б/н від 02.02.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкор» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Габра» (далі - відповідач) про стягнення 161 400, 99 грн. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він виконав підрядні роботи, які відповідачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/25171/15, розгляд справи призначено на 13.10.2015 р.

12.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просив суд стягнути з відповідача 161 400, 99 грн., з яких заборгованість по оплаті виконаних робіт у розмірі 96 000, 00 грн., пеня за період з 10.11.2014 р. по 10.05.2015 р. у розмірі 9 762, 85 грн., 3% річних за період з 10.11.2014 р. по 14.09.2015 р. у розмірі 2 438, 14 грн., інфляційні втрати у розмірі 43 200, 00 грн.

Крім того, 12.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 13.10.2015 р. судом було прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.11.2015 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2015 р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

04.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, яка фактично за своїм змістом є заявою про виправлення технічної помилки у позовній заяві, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 96 000, 00 грн. основного боргу, 19 762, 85 грн. пені, 2 438, 14 грн. 3% річних та 43 200, 00 грн. інфляційних втрат.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк вирішення спору у справі № 910/25171/15, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 01.12.2015 р.

Представники позивача в судовому засіданні 01.12.2015 р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, подали додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 01.12.2015 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2013 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір будівельного підряду № 3, відповідно до п. 1.1. якого підрядник зобов'язується збудувати і здати в строк об'єкт: будівництво продовольчої крамниці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 2 (Деснянський район), надалі іменується «об'єкт», відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати підрядникові затверджену проектно-кошторисну документації, прийняти об'єкт та оплатити роботи.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що вартість будівництва об'єкта становить 1 350 000, 00 грн. і сплачується замовником виконавцю частинами, а саме:

- аванс в розмірі 45% від вартості будівництва об'єкта;

- розрахунки за виконані роботи проводяться замовником згідно проектно-кошторисної документації;

- фінансування будівництва здійснюється відповідно з Додатком № 1 до Договору;

- остаточний розрахунок за будівництво об'єкта замовником проводиться не пізніше 5 днів після приймання збудованого об'єкта комісією замовника.

Згідно з п. 7.1. Договору цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього Договору та закінчується після приймання збудованого об'єкта комісією замовника.

На виконання умов Договору позивач виконав будівельні роботи на загальну суму 1 350 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями Актів приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ 2-в за травень 2014 р. на суму 804 000, 00 грн., за липень 2014 р. на суму 310 000, 00 грн., за жовтень 2014 р. на суму 236 000, 00 грн., та Довідками про вартість виконаних робіт ф. КБ-3 за травень та липень 2014 року, оригінали яких були досліджені судом в судовому засіданні 01.12.2015 р.

04.11.2014 р. сторонами було складено Акт приймання-передачі завершеного будівництва, відповідно до якого будівельні роботи об'єкту будівництва, а саме: продовольчої крамниці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 2 (Деснянський район) виконані з оцінкою «добре». Претензій у замовника до виконання будівельних робіт немає.

Проте, виконані позивачем роботи відповідач оплатив частково в сумі 1 254 000, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, внаслідок чого за ним утворився борг в сумі 96 000, 00 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив прострочення взятих на себе зобов'язань, позивач вирішив звернутись до нього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Як зазначалось судом вище, згідно з п. 2.1. Договору остаточний розрахунок за будівництво об'єкта замовником проводиться не пізніше 5 днів після приймання збудованого об'єкта комісією замовника.

04.11.2014 р. сторонами було складено Акт приймання-передачі завершеного будівництва, відповідно до якого будівельні роботи об'єкту будівництва, а саме: продовольчої крамниці, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Леніна, 2 (Деснянський район) виконані з оцінкою «добре». Претензій у замовника до виконання будівельних робіт немає.

Таким чином, остаточний розрахунок за проведені позивачем роботи відповідач повинен був здійснити у строк до 09.11.2014 р. включно.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві вартість виконаних робіт, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 96 000, 00 грн. має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується вимог про стягнення 19 762, 85 грн. пені, слід відзначити наступне.

Так, згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттю «пеня» дано визначення ч. 3 ст. 549 ЦК України, відповідно до змісту якої пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.2. Договору при простроченні сплати авансу і простроченні остаточного розрахунку за збудований об'єкт замовник сплачує підрядникові пеню в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Водночас, частина 1 вказаної правової норми зазначає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, наразі розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Норми статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» є імперативними та такими, що кореспондуються з нормами статей 231-232 ГК України, а оскільки в силу статті 175 ГК України вищевказані норми є спеціальними відносно диспозитивних норм статей 549-550 ЦК України, то суд вважає, що умови пункту 4.2. Договору можуть бути застосовані лише в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 19 762, 85 грн. за період з 10.11.2014 р. по 10.05.2015 р., розрахунок якої суд вважає арифметично невірним та заниженим в силу обрання невірної методики розрахунку, однак в силу відсутності від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині саме в розмірі, заявленому позивачем.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 43 200, 00 грн. інфляційних втрат та 2 438, 14 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 10.11.2014 р. по 14.09.2015 р. в сумі 2 438, 14 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 43 200, 00 грн. за період з листопада 2014 р. по серпень 2015 р. суд вважає арифметично невірним, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано приписів п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно з вірним розрахунком суду розмір інфляційних втрат за період з грудня 2014 р. по серпень 2015 р. включно складає 40 638, 03 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки по оплаті виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Габра» (02232, місто Київ, вулиця Марини Цвєтаєвої/Оноре Де Бальзака, будинок 18/78; код ЄДРПОУ 22945020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкор» (02156, місто Київ, вулиця Братиславська, будинок 14-Б; код ЄДРПОУ 23728075) 96 000 (дев'яносто шість тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 19 762 (дев'ятнадцять тисяч сімсот шістдесят дві) грн. 85 коп. пені, 2 438 (дві тисячі чотириста тридцять вісім) грн. 14 коп. 3% річних, 40 638 (сорок тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 03 коп. інфляційних втрат та 2 382 (дві тисячі триста вісімдесят дві) грн. 59 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака