Рішення

від 01.12.2015 по справі 910/24753/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа № 910/24753/15

За позовом Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району»

до Приватного підприємства «Олімп»

про стягнення 25 811, 72 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Бриль П.О. за довіреністю № 58-Д від 26.12.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегарон» (далі - відповідач) про стягнення 31 331, 51 грн., з яких 21 941, 50 грн. основний борг, 6 591, 91 грн. інфляційних втрат, 2 798, 12 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідач не сплачує у порушення взятих на себе зобов'язань спожиті комунальні послуги, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 21 941, 50 грн. за період з 13.09.2010 р. по 30.07.2014 р. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24753/15, її розгляд призначено на 07.10.2015 р.

29.09.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 27.10.2015 р.

20.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 25 811, 72 грн., з яких 21 991, 87 грн. основного боргу, 2 665, 10 грн. інфляційних втрат та 1 154, 75 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 27.10.2015 р. представник позивача підтримав подану через відділ діловодства господарського суду міста Києва заяву про збільшення розміру позовних вимог.

Судом прийнято вищевказану заяву позивача до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються в її редакції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 17.11.2015 р.

30.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 17.11.2015 р. представник позивача подав заяву про затвердження мирової угоди у справі № 910/24753/15, підписану представниками обох сторін.

Суд відклав розгляд вищевказаної заяви про затвердження мирової угоди до встановлення фактичних обставин справи.

Крім того, в судовому засіданні 17.11.2015 р. представник позивача подав заяву про продовження строку вирішення спору у справі № 910/24753/15 на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача в судове засідання 17.11.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи на 01.12.2015 р.

20.11.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача повторно подано заяву про затвердження мирової угоди у справі № 910/24753/15, підписану представниками обох сторін.

Представник відповідача в судове засідання 01.12.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 01.12.2015 р. суд розглянув та відмовив у затвердженні мирової угоди у справі, оскільки поданий сторонами суду її текст містить суперечливі положення.

Так, умови мирової угоди мають бути викладені чітко та недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору.

Разом з тим, в п. 1. Мирової угоди вказано, що заборгованість відповідача складає 27 029, 72 грн. (21 991,87 грн. основний борг, 2 665,10 грн. інфляційні втрати, 1 154,75 грн. 3 % річних, 1 218, 00 грн. витрати зі сплати судового збору); в п. 2. вказано, що 2 763,87 грн. відповідач сплачує в день затвердження угоди (1 218, 00 грн. витрат зі сплати судового збору та 1 545,87 грн. основного боргу); в п. 3 вказано, що решта боргу - 24 874,85 грн., проте 27 029,72 - 2 763,87 = 24 265,85 грн. Вказана помилка трапилась внаслідок того, що в п. 1 борг рахується сторонами з судовим збором в 1218, 00 грн., а в п. 3 так, якби було враховано 1827, 00 грн. (27 029,72 - 2 763,87 + 609, 00 = 24 874,85).

У судовому засіданні 01.12.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва та, відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 «Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва» перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради (п.п. 1.1, 1.2 Статуту).

Відповідно до п. 2.2.1 Статуту, основними напрямками діяльності підприємства, зокрема, є забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо-будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг.

Як встановлено судом, 01.05.2011 р. між Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (Виконавець) та Приватним підприємством «Олімп» (Споживач), було укладено Договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення № ЯР-076 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Виконавець зобов'язується своєчасно надавати Споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а Споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.

Пунктом 1.2. Договору було визначено, що Споживач є орендарем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал, 28, загальною площею 88,9 кв.м., на підставі договору оренди від 06.09.2010 р. № 624/2.

Згідно з п. 2.2. Договору нарахування за спожиті послуги проводиться згідно табуляграм ПАТ «АК «Київводоканал» і ПАТ «Київенерго» за тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, чинними у період споживання послуг.

При цьому, розрахунковим періодом є календарний місяць та платежі вносяться не пізніше числа місяця, що настає за розрахунковим (п.п. 3.1, 3.2 Договору).

Пунктом 4.2.1 Договору визначено обов'язок Споживача оплачувати послуги в установлений договором строк.

Відповідно до п. 9.1. Договору було передбачено, що він укладається на 1 рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду.

На виконання умов Договору, позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у період з 14.09.2011 р. по 27.06.2014 р. на загальну суму 52 403, 17 грн.

Факт постачання комунальних послуг за вказаний період підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками та розшифровками рахунків абонента.

З метою оплати відповідачем наданих послуг позивач виставляв йому відповідні рахунки.

З урахуванням того, що відповідач оплатив послуги позивача лише на суму 30 411, 30 грн., за відповідачем утворився борг в сумі 21 991, 87 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не розрахувався за спожиті комунальні послуги перед позивачем, останній вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Згідно частини 3 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як зазначалось вище, під час укладення Договору сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць та що у разі застосування щомісячної системи оплат послуг платежі вносяться не пізніше числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач отримав від позивача замовлені послуги, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 2 665, 10 грн. інфляційних втрат та 1 154, 75 грн. 3% річних, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд визнав його невірним, однак так як за вірним розрахунком суду їх розмір є більшим від заявленого позивачем та оскільки позивач не заявив клопотання про вихід за межі позовних вимог, суд задовольняє їх в сумі, розрахованій позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості спожитих комунальних послуг, позовні вимоги підлягають задоволенню, з урахуванням зазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, позивачу має бути повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір в сумі 609, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Олімп» (01034, місто Київ, вулиця Рейтарська, будинок 2, квартира 18; код ЄДРПОУ 31409477) на користь Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, місто Київ, вулиця Кирпоноса, будинок 10/8; код ЄДРПОУ 31731838) 21 991 (двадцять одну тисячу дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 87 коп. основного боргу, 2 665 (дві тисячі шістсот шістдесят п'ять) 10 коп. 3 % річних, 1 154 (одну тисячу сто п'ятдесят чотири) грн. 75 коп. інфляційних втрат та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

3. Повернути Комунальному підприємству «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» (03190, місто Київ, вулиця Кирпоноса, будинок 10/8; код ЄДРПОУ 31731838) зі спеціального фонду Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 268 від 27.08.2015 р.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2015 р.

Суддя В.С. Ломака