Рішення

від 24.11.2015 по справі 910/26387/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2015Справа №910/26387/15

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Укрпромторг- ХХІ"

про стягнення 195 237,35 грн.

Представники сторін:

від позивача: Андрейків О.В. - представник за довіреністю б/н від 21.09.2015 року;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Укрпромторг- ХХІ" про стягнення 195 237,35 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що між ним та товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Укрпромторг- ХХІ" укладений договір про фінансовий лізинг № 00008105 від 03.09.2013 року. Позивач зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I benzin, рік випуску 2013, шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Вартість об'єкту лізингу 17 590,00 доларів США, авансовий платіж на суму 2 638,50 доларів США.

Об’єкт лізингу було передано лізингоодержувачу за актом прийому-передачі від 11.09.2013 року.

Оскільки відповідач не виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів позивач направив три нагадування: від 03.04.2015 року, від 20.04.2015 року, від 05.05.2015 року. Разом з третім нагадуванням від 05.05.2015 року відповідачу направлено вимогу про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та відмову від договору.

Вказаний об'єкт лізингу повернено не було і 07.07.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса, що зареєстрований в за реєстровим № 956 про повернення об'єкта лізингу.

Станом на дату подачі позовної заяви об'єкт лізингу не повернений та заборгованість не сплачена.

Позивач просить стягнути з відповідача основну заборгованість у сумі 11 952,32 грн., збитки у сумі 178 854,44 грн., штраф у сумі 203,63 грн., пеню у сумі 517,52 грн., 3 % річних у сумі 155,26 грн., інфляційні втрати у сумі 2 019,31 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 1 534,87 грн. відповідно до доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.10.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 26.10.2015 року.

26.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи та документи по справі.

Представники сторін в судове засідання 26.10.2015 року не з'явилися, вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином,, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 36131695, 01030 36131725 відповідно.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.10.2015 року розгляд справи відкладено на 10.11.2015 року.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 36132896.

Представник позивача у судове засідання з'явився, виконав вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.11.2015 року розгляд справи відкладено на 24.11.2015 року.

Представник відповідача в судове засідання 24.11.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.10.2015 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 36133850.

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

У відповідності до ст. 87 ГПК України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, будинок 7-А, яка згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 27.01.2015 є місцезнаходженням відповідача.

Стаття 64 ГПК України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Представник позивача подав додаткові документи по справі, позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Укрпромторг- ХХІ" укладений договір про фінансовий лізинг № 00008105 від 03.09.2013 року. Позивач зобов'язався передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу - транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I benzin, рік випуску 2013, шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Вартість об'єкту лізингу 17 590,00 доларів США, авансовий платіж на суму 2 638,50 доларів США.

Об’єкт лізингу було передано лізингоодержувачу за актом прийому-передачі від 11.09.2013 року.

Судом встановлено, що укладений між сторонами договір № 00008105 від 03.09.2013 року є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 гл. 58 ЦК України, ст. 292 ГК України та Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а п. 3 ч. 2 ст. Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Лізингоодержувач відповідно до положень п. 6.1. загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - умов), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) та інших положень контракту.

Відповідно до п. 6.5. умов лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Лізингові платежі у будь-якому разі не підлягають поверненню лізингоодержувачу, за винятком випадків, визначених контрактом.

Відповідно до п. 12.6.1. умов, позивач має право в односторонньому порядку розірвати цей контракт/відмовитися від контракту, та, також серед іншого, право на повернення об'єкту лізингу у наступних випадках: якщо лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 8.3.1. умов, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право: надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, Позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, Порше Лізинг Україна має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 контракту. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом.

Не зважаючи на положення договору щодо виплати щомісячних лізингових платежів, лізингоодержувач порушував його умови починаючи з березня 2015 року: відповідач частково не сплатив лізинговий платіж за березень 2015 року на суму 1 942,97 грн. з датою сплати (відповідно до плану відшкодування) 15.03.2015 року та не сплатив платежі в повному квітень 2015 року на суму 10 009,35 грн., з датою сплати (відповідно до плану відшкодування) 15.04.2015 року.

Позивач зазначає, що оскільки відповідач не виконував умови договору щодо сплати лізингових платежів позивач направив три нагадування: від 03.04.2015 року, від 20.04.2015 року, від 05.05.2015 року. Разом з третім нагадуванням від 05.05.2015 року відповідачу направлено вимогу № 00008105 від 05.05.2015 року про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу протягом 10 робочих днів з дати доставки повідомлення на адресу місця знаходження/проживання відповідача та відмову від договору. Третя вимога була отримана відповідачем 15.05.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 0430600675480, з відміткою про отримання, що є належним повідомленням лізингоодержувача. При цьому суд зазначає, що у позивача немає обов'язку надсилати листи лізингоодержувачу з описом вкладення у листи, які йому надсилаються. З огляду на вищевикладене, позивач належним чином повідомив лізингоодержувача про припинення договору та вимогу про повернення об'єкта лізингу.

В даному випадку право лізигнодавця про відмову від договору в односторонньому порядку було обгрунтовано п. 8.3.2, 12.6.1 та 12.9 укладеного між сторонами правочину та фактом невиконання лізингоодержувачем своїх грошових зобовязань.

Відповідно до п. 12.13. умов, у випадках, передбачених п. 12.6 та 12.12, контракт вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони. Відповідно до п. 12.7 умов день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі.

Таким чином, як зазначає позивач, оскільки вимога була отримана 15.05.2015 року та у вимозі зазначено, що повернення об'єкту лізингу є 10 робочих днів з дати доставки вимоги то датою повернення об'єкту лізингу, відповідно до умов п. 12.9. договору та вимоги, є 29.05.2015 року.

Станом на дату подачі позовної заяви об'єкт лізингу не повернений та основна заборгованість у сумі 11 952,32 грн. не сплачена.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 11 952,32 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем.

У зв'язку з неналежним виконанням умов договору Позивач нарахував відповідачеві реальні збитки, пов'язані з порушенням відповідачем зобов'язань за договором у сумі 16 200,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦКУ, збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно із ч. 3. ст. 22 ЦКУ, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Вказаний об'єкт лізингу повернено не було і 27.11.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис нотаріуса, що зареєстрований в за реєстровим № 1914 про повернення об'єкта лізингу.

Вказаний об'єкт лізингу було повернено після звернення позивача до державної виконавчої служби. 16.12.2014 року державним виконавцем державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції Седляр Д.А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 30.12.2014 року державним виконавцем державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції Седляр Д.А. було складено акт опису та арешту об'єкту лізингу в тому числі за підписом представника відповідача. 12.01.2015 року державним виконавцем державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції Седляр Д.А. було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з виконанням виконавчого документу в повному обсязі.

У випадку прострочення оплати платежу за договором, згідно із п. 8.2. умов до відповідача застосовуються наступні санкції, зокрема: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1. умов контракту); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем Відповідачеві (п. 8.3.1. умов контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу) (п. 8.2.2. умов контракту); компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем, та/або винагороди, включаючи окрім іншого гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту. Позивач надає відповідачеві відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати; проте ненадання такої документації не звільняє відповідача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення виплати компенсації. Вищезазначені санкції підлягають сплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги позивачем, не зважаючи на можливе розірвання контракту позивачем (п. 8.2.3. умов договору).

В свою чергу п. 8.6. умов, зазначає, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобов'язань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі додатково до штрафних санкцій, передбачених контрактом.

Також Відповідач, відповідно до п. 4.4. умов лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, але не обмежуючись витратами, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог Порше Лізинг Україна щодо експлуатації та/або передання об'єкта лізингу.

Згідно п. 12.10 умов у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту позивач прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (перепродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка обєкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Відповідно до п. 13.5. умов лізингоодержувач відшкодовує всі та будь-які витрати, понесенні Порше Лізинг Україна у зв'язку з вилученням (поверненням) об'єкту лізингу у тому числі витрати, пов'язані з залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги пов'язані з вилученням об'єкту лізингу.

Усі збори, податки, гонорари, грошові штрафи та інші витрати, що пов'язані з контрактом і можуть виникати протягом строку дії контракту, виплачуються або відшкодовуються виключно лізингоодержувачем (п. 16.1. умов).

Оскільки, як було зазначено вище, відповідач не повернув вчасно об'єкт лізингу, позивач намагався самостійно забезпечити виконання зобов'язання з повернення об'єкту лізингу, згідно п. 13.6 договору.

Позивач змушений був звертатись до спеціалізованих організацій ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса та повернення об'єкту лізингу.

Вказане підтверджується щодо ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі» наступним: договір про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012 року, рахунок - фактура № 262 та акт наданих послуг № 262 від 07.07.2015 року та платіжне доручення № 50023508 від 10.07.2015 року на суму 3 500 грн. без ПДВ щодо лізингоодержувача та ПДВ - заявлений у сумі 700, 00 грн.(доказів оплати якого не надано).

Також позивач змушений звертатись до ТОВ «Юридична фірма « Вернер» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва Позивач, що підтверджується наступним: договір про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р.; додаткова угода № 47 від 15.01.2013 р. до договору про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., додаткова угода № 206 від 10.08.2015 р. до договору про на надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р., заявка про надання юридичних послуг № 231, рахунок-фактура № 594 від 16.09.2015 року на суму 10 000,00 грн. без ПДВ та ПДВ - заявлений у сумі 2 000, 00 грн.(доказів оплати якого не надано) та акт № 591 від 16.09.2015 року.

При цьому позивач зазначає, що сума грошових коштів в зазначеному позивачем розмірі має бути компенсована Позивачу з урахуванням податку на додану вартість, оскільки ТОВ «Порше Лізинг Україна» є платником податку на додану вартість відповідно до вимог діючого законодавства України та сплатила вказаний податок. Доказів понесення таких витрат у розмірі більшому, ніж встановлено вище, матеріали справи не містять. При цьому, за висновками суду, означені витрати є розумними, співрозмірними та справедливими з урахуванням допущених відповідачами порушень господарських зобов'язань.

Суд зазначає, що включення при заявленні до стягнення наведених витрат суми податку на додатку вартість є безпідставним, оскільки за приписами ст. 185 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Отже, оскільки у даному випадку позивачем стягуються саме витрати, а не вартість послуг, у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат на суму 2 700,00 грн. (700,00 грн. +2 000,00 грн.) , тобто на розмір податку на додану вартість.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань. Вказану позицію наведено в Оглядовому листі №01-06/20/2014 від 14.01.2014р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків». При цьому, необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що збитки завдано не з його вини.

Отже, позивачем доведено наявність всіх ознак цивільно-правового правопорушення в частині стягнення реальних збитків в розмірі 13 500,00 грн., завданих позивачеві, внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем, а саме:

1 протиправна поведінка відповідача, яка виражалась у невиконанні умов договору та закону (відповідач не повернув об'єкт лізингу позивачу у визначений умовами договору строк ні добровільному, ні в примусовому порядку);

2 збитків, а саме витрати позивача пов'язані з стягненням заборгованості за договором та поверненням об'єкта лізингу;

3 причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками (через порушення умов договору щодо оплати лізингових платежів та вчасного повернення об'єкта лізингу, позивач самостійно був змушений вчинити дій спрямовані на спонукання відповідача виконати свої зобов'язання за договором, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутись до спеціалізованих організацій з метою супроводження процесу стягнення заборгованості та повернення об'єкта лізингу);

4 вина відповідача (невиконанням вимог закону та договору).

Внаслідок вказаного вбачається, що реальні збитки є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 13 500,00 грн., оскільки понесені позивачем з метою відновлення свого порушеного права.

В частині стягнення реальних збитків у сумі 2 700,00 грн. слід відмовити.

Також позивач просить стягнути з відповідача збитки, пов'язані з поверненням об'єкту лізингу, а саме позивач зазначає, що при укладанні між сторонами договору, позивач сподівався отримати доходи впродовж дії договору, при належному виконані умов договору відповідачем та нарахував збитки у вигляді упущеної вигоди у вигляді є невиплачених процентів та комісій за лізинговими платежами з жовтня 2015 року по серпень 2018 року у розмірі, еквівалентному 5 343,64 дол. США, що станом на 14.09.2015 року за курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» становить 117 469,24 грн.

Відповідно до п. 2. ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При аналізі змісту наведеної правової норми можна дійти висновку про те, що при прийнятті рішення про відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (ухвала Верховного Суду України від 21.12.2005 року).

При цьому, відповідно до ч. 4ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно 6.3. умов, позивач та лізингооодержувач в тому числі погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь позивача відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем суми, очікуваної станом на дату виконання контракту відповідно до чинного курсу обміну євро/дол. США (як обумовлено сторонами в контракті) за безготівковими операціями, встановленого українським комерційним банком (ПАТ «КІБ «Креді Агріколь»або іншим банком або Національним банком України, як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню.

Відповідно до п. 12.9. умов, в тому числі, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо позивач вимагає повернення обєкту лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов'язаний повернути об'єкти лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

У цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь- яку різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкта лізингу або, якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна, ринковою вартістю об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а також іншими платежами що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодованою лізингодавцю лізинг одержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту.

Суд зазначає, що ринковою вартістю колісного транспортного засобу є вартість, за яку можливе відчуження колісного транспортного засобу (його складників) на ринку подібного колісного транспортного засобу (його складників) на дату оцінки за договором, укладеним між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Методика оцінки вартості колісних транспортних засобів затверджена Наказом 142/5/2092 від 24.11.2003 року Міністерства Юстиції та Фонду державного майна України.

Будь-яких доказів щодо продажу об'єкта лізингу та ринкової вартості об'єкта лізингу, визначеного професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства та розрахунки вказаної в п. договорі різниці вартості позивачем не надано, вказані розрахунки не закріплено належними та допустимими доказами.

Позивач не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди). У даній справі фактично, позивач кваліфікує як збитки (упущену вигоду) несплачені відповідачем грошові кошти у розмірі у розмірі, еквівалентному 5 343,64 дол. США, що станом на 14.09.2015 року за курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» становить 117 469,24 грн. за користування об'єктом лізингу за Договором, що не є збитками, в тому числі упущеною вигодою, у розумінні ст. 22 ЦК України та свідчить про обрання невірного способу захисту. Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Доказів проведення таких дій позивачем суду не надано.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків (упущену вигоду) в сумі у розмірі, еквівалентному 5 343,64 дол. США, що станом на 14.09.2015 року за курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» становить 117 469,24 грн. є не доведеними та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

Також позивач просить стягнути з відповідача збитки, як несплачені орендні платежі за користування об'єктом лізингу з травня 2015 року по вересень 2015 року у сумі 45 185,20 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до п. 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення Договору з боку Позивача, Відповідач зобов'язувався повернути Об’єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу Позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги Позивача про таке повернення.

Згідно із ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, то через неповернення Відповідачем Об’єкту лізингу у встановлений строк, Позивач отримав право вимагати сплати лізингових платежів за весь час користування Об’єктом лізингу за період прострочення повернення Об’єкту лізингу.

Згідно із ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п. 12.9. умов, в тому числі, у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до п. 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено п. 4.2., а також якщо позивач вимагає повернення обєкту лізингу відповідно до інших положень контракту, відповідач зобов'язаний повернути об'єкти лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна, впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.

Суд зазначає, що вказані, лізингові платіжі є платою за користування майном, переданим лізингодавцем лізингоотримувачу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, лізингові платежі за договором є платою за користування об'єктом лізингу і включають в себе відповідно до п. 6.1. умов лізингу відсотки (проценти) за користуванням обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості Об'єкта лізингу; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом.

Відповідач не виконав вимогу щодо повернення об'єкта лізингу станом на дату подачі позовної заяви.

Таким чином, відповідач має сплатити наступні лізингові платежі на загальну суму 45 185,20 грн.: лізинговий платіж за травень 2015 року у сумі 8 981,16 грн., за червень 2015 року у сумі 8 954,32 грн., за липень 2015 року у сумі 8 955,18 грн., за серпень 2015 року у сумі 8 985,84 грн., за вересень 2015 року у сумі 9 308,70 грн.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що у зв'язку із порушенням відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо неповернення об'єкта лізингу після припинення договору та враховуючи, що відповідачем не було повернуто об'єкт лізингу у встановлений договором строк та відповідач користувався об'єктом лізингу вимоги щодо оплати збитків як несплачених лізингових платежів у розмірі 45 185,20 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 203,63 грн., пеню у сумі 517,52 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» передбачає, що Цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У випадку прострочення оплати платежу за договором, згідно із п. 8.2. умов до відповідача, в тому числі, застосовуються наступні санкції, зокрема: пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1. умов контракту); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Позивачем Відповідачеві (п. 8.3.1. умов контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо позивач вирішить надіслати таку третю вимогу) (п. 8.2.2. умов контракту).

Відповідно до зведеної облікової виписки з рахунку клієнта станом на 07.09.2015 року відповідно до вказаних рахунків відповідач сплатив штраф згідно рахунків: № 00267361 від 03.04.2015 року у сумі 352,47 грн., № 00271546 від 20.04.2015 року у сумі 420,82 грн., № 00273117 від 05.05.2015 року у сумі 530,78 грн.

Позивач заявляє до стягнення штрафні санкції за вимоги щодо оплати згідно рахунків: № 00267361 від 03.04.2015 року на суму 55,43 грн., № 00271546 від 20.04.2015 року на суму 49,59 грн., № 00273117 від 05.05.2015 року на суму 98,61 грн., які, відповідно до вказаних рахунків є пенею, в той же час позивач просить стягнути з відповідача штраф за вимоги щодо сплати (нагадування), надіслані Позивачем Відповідачеві (відповідно до п. 8.2.2. умов).

Враховуючи вищенаведене вимоги позивача щодо стягнення штрафу у сумі 203,63 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволення.

Щодо нарахування пені у сумі 517,52 грн. за період з 15.03.2015 році по 14.09.2015 року за часткову несплату платежу за березень 2015 року на суму 1 942,97 грн. з датою сплати (відповідно до плану відшкодування) та за період з 15.04.2015 року по 14.09.2015 року за несплату платежу за квітень 2015 року на суму 10 009,35 грн., з датою сплати (відповідно до плану відшкодування) 15.04.2015 року суд зазначає, що відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) датами сплати є 15.03.2015 року та 15.04.2015 року відповідно, пеня повинна нараховуватись з дня, наступного за днем сплати, тобто з 16.03.2015 року та 16.04.2015 року відповідно.

Розрахунок пені (розмір пені - подвійна облікова ставка НБУ):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1942.97 16.03.2015-27.08.2015 165 30.0000 % 0.164 % 527.00 1942.97 28.08.2015 - 14.09.2015 18 27.0000 % 0.148 % 51.74 10009.35 16.04.2015 - 27.08.2015 134 30.0000 % 0.164 % 2204.80 10009.35 28.08.2015 - 14.09.2015 18 27.0000 % 0.148 % 266.55 Розрахунок пені (розмір пені - 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1. умов контракту):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 1942.97 16.03.2015 - 14.09.2015 183 10 % 97.41 10009.35 16.04.2015 - 14.09.2015 152 10 % 416.83

Як вбачається з розрахунків, розмір пені, встановлений договором 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1. умов контракту) не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За перерахунком суду загальний пені (встановлений договором 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу) становить 514,24 грн. та підлягають частковому задоволенню в розмірі 514,24 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3,28 грн. не підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 155,26 грн., інфляційні втрати у сумі 2 019,31 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) датами сплати є 15.03.2015 року та 15.04.2015 року відповідно, 3%річних та індекс інфляції повинні нараховуватись з дня, наступного за днем сплати, тобто з 16.03.2015 року та 16.04.2015 року відповідно.

Розрахунок трьох процентів річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 10009.35 16.04.2015-14.09.2015 152 3 % 125.05 1942.97 16.03.2015-14.09.2015 183 3 % 29.22 За перерахунком суду загальний розмір 3% річних становить 154,27 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 154,27 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 0,99 грн. не підлягає задоволенню.

Розрахунок індексу інфляції:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 16.03.2015-14.09.2015 1942.97 1.149 289.07 2232.04 16.04.2015-14.09.2015 10009.35 1.008 77.08 10086.43 За перерахунком суду загальний розмір індексу інфляції становить 366,15 грн.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 366,15 грн.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 1 653,16 грн. не підлягає задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 1 534,87 грн.

Позивач посилається на ст. 1214 ЦК України, відповідно до якої у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 ЦК України). В свою чергу в ст. 536 ЦК України зазначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки розмір таких процентів не встановлений, позивач за аналогією (ст. 8 ЦК України) позивач вважає, що повинна застосовуватись ч. 2 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Щодо посилання позивача на застосування до даних правовідносин ч.1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовується також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами було укладено договір про фінансовий лізинг № 00008105 від 03.09.2013 року., а кошти які позивач просить стягнути з відповідача, мають бути сплачені відповідно до умов договору, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 та від 17.06.2014 року у справі №3-30гс14, від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100цс15 зазначено, що системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 1 534,87 грн є не доведеними та такими, що задоволенню не підлягають,

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.32, ч.1 ст. 33, ч.3 ст. 35, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49 ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Укрпромторг- ХХІ (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, буд.7-А, ідентифікаційний код: 35756987) на користь на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше лізинг Україна» (02152, м.Київ, проспект Павла Тичини, буд.1В, ЄДРПОУ 35571472) лізингові платежі (орендні платежі) у розмірі 11 952 (одинадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дві) грн. 32 коп., реальні збитки у розмірі 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп., збитки як несплачені лізингові платежі у розмірі 45 185 (сорок п'ять тисяч сто вісімдесят дві) грн. 20 коп., пеню у сумі 514 (п'ятсот чотирнадцять) грн. 24 коп., 3% річних в розмірі 154 (сто п'ятдесят чотири) грн. 27 коп., індексу інфляції у сумі 366 (триста шістдесят шість) грн.15 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн. 07 коп.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 14.12.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий