Рішення

від 02.12.2015 по справі 910/28796/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2015Справа №910/28796/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Галичфарм»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Сила ЛТД»

про стягнення 74 919,96 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Танцюра В.А. - представник за довіреністю № 3 від 05.01.15

від відповідачане з'явились

В судовому засіданні 02.12.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимогиПублічного акціонерного товариства «Галичфарм»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Сила ЛТД» простягнення 74 919,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір підряду № 54/04/14ТГ від 25.04.2014 р., відповідно до умов якого відповідач зобов'язався виконати комплекс робіт по влаштуванню систем вентиляції та кондиціювання, опалення, технічної пари та конденсату, в приміщеннях позивача, за адресою: м. Львів, вул.. Опришківська,6/8, згідно з Технічного завдання, Графіку виконання робіт та кошторису. На виконання п. 2.2. договору позивачем було перераховано на рахунок відповідача аванс у розмірі 269 571,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 5285 від 30.05.2014 р. та № 5343 від 02.06.2014 р. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, а саме істотним зривом графіку виконання робіт, сторонами в порядку ст. 849 ЦК України було підписано додаткову угоду № 1 від 06.07.2015 р. про розірвання договору № 54/04/14ТГ від 25.04.2014 р. У п. 2 вказаної угоди сторонами передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу протягом 20 банківських днів суму невикористаного авансу у розмірі 73 309,05 грн. Оскільки відповідачем вказана сума так і не була перерахована, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованість за додатковою угодою № 1 від 06.07.2015 р. у сумі 73 309,60 грн а також 3 % річних у розмірі 524,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 086,15 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28796/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 02.12.2015.

У судове засідання 02.12.2015 з'явився представник позивача, вимоги ухвали суду виконав, позовні вимоги підтримав та проси суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 02.12.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

25 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством«Галичфарм»(надалі - замовник, позивач) таТовариством з обмеженою відповідальністю «Тепло-Сила ЛТД»(надалі - виконавець, відповідач) було укладено договір № 54/04/14 ТГ (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору виконавець приймає на себе зобов'язання своїми силами і засобами виконати і здати замовнику у встановлений строк обумовлені в цьому договорі роботи відповідно до Технічного завдання (Додаток № 1), Кошторисної документації (Додаток № 3), Графіку виконання робіт (Додаток № 2), а замовник зобов'язується передати виконавцю об'єкт для виконання робіт, прийняти закінчені роботи а оплатити їх на умовах та в порядку передбаченому даним договором.

Згідно з п. 1.2. договору предметом договору є комплекс робіт по влаштуванню систем вентиляції та кондиціювання, опалення, технічної пари та конденсату на 1-му та 2-му поверхах корпусу № 15, № 15-2, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.. Опришківська,6/8.

Загальна вартість робіт за договором складає 385 102,00 грн з ПДВ (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2.1. замовник здійснює авансовий платіж протягом 5-ти банківських днів після підписання договору у розмірі 70 % , що становить 269 571,40 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем виконання п. 2.2. договору перераховано на рахунок відповідача аванс у розмірі 269 571,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 5285 від 30.05.2014 р. на суму 263 071,40 грн та № 5343 від 02.06.2014 р. на суму 6 500,00 грн.

У п. 3.1. договору визначено, що виконавець зобов'язаний приступити до виконання робіт не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати отримання від замовника авансового платежу, згідно з п.2.2.1. договору і зобов'язується виконати роботи в строки, передбачені графіком виконання робіт.

Загальний строк виконання робіт, згідно з додатком № 2 до договору становить 35 робочих днів.

Як вбачається із матеріалів справи у зв'язку з неможливістю виконанням виконавцем взятих на себе зобов'язань, сторонами підписано додаткову угоду № 1 від 06.07.2015 р. про розірвання договору № 54/04/14ТГ від 25.04.2014 р.

Відповідно до п. 2 вказаної угоди сторонами передбачено, що залишок авансу, на яку не здійснено виконання робіт по договору (невикористаного авансу) становить 73 309,05 грн. Виконавець протягом 20 банківських днів, з моменту набрання чинності цієї угоди, зобов'язується перерахувати на розрахунковий рахунок замовника суму невикористаного авансу у розмірі 73 309,05 грн.

За доводами позивача, відповідачем суманевикористаного авансу у розмірі 73 309,05 грн,у визначені угодою строки, так і не була перерахована, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованість за додатковою угодою № 1 від 06.07.2015 р. у сумі 73 309,60 грн а також 3 % річних у розмірі 524,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 086,15 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 635 Цивільного кодексу України встановлено, що сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525 , 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору перераховано на рахунок відповідача аванс у розмірі 269 571,40 грн, відповідачем в свою чергу виконано роботи за договором на суму 196 262,65 грн, вказані обставини також викладені в угоді про розірвання договору № 54/04/14ТГ від 25.04.2014 р.

Вказаною угодою сторонами також передбачено строки та суму повернення відповідачем невикористаного авансу.

Відповідач у встановлені угодою строки заборгованість не погасив.

Угода є чинною, недійсною не визнавалась та розірвана не була. Матеріали справи не містять доказів протилежного.

Наявність у відповідача вищевказаної заборгованості, яка не була погашена на час подання позову, та залишається непогашеною на даний час, позивачем належним чином відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 837, 854 ЦК України та ст. 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення суми невикористаного авансу у розмірі 73 309,60 грн.

Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 524,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 086,15 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання передбаченого п. 2 угодою, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 524,21 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 086,15 грн за обґрунтованим розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Відповідач у судове засідання не з'явився, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Сила ЛТД» (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 15, літ. А, нежиле приміщення № 18; ідентифікаційний код 35532920) на користь Публічного акціонерного товариства «Галичфарм» (69024, м. Львів, вул. Опришківська, 6/8; ідентифікаційний код 05800293) 73 309 (сімдесят три тисячі триста дев'ять) грн. 60 коп. - заборгованості,1 086 (одну тисячу вісімдесят шість) грн. 15 коп. - інфляційних втрат; 524 (п'ятсот двадцять чотири) грн. 21коп. - 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.12.105 р.

Суддя Л.Г. Пукшин