Рішення

від 10.12.2015 по справі 904/9527/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.12.15р. Справа № 904/9527/15

За позовом комунального закладу "Новомосковська центральна міська лікарня "Дніпропетровської обласної ради", м.Новомосковськ, Дніпропетровська область

до приватного підприємства "Фенікс-2010", смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад "Новомосковська центральна міська лікарня" Дніпропетровської обласної ради", м.Новомосковськ, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою до приватного підприємства "Фенікс-2010", смт.Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 30076,00грн. основної заборгованості; 37,75грн. пені.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 2058 від 29.10.2015р. ухвалою суду від 02.11.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 10.12.2015р.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 10.11.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 05.11.2015р.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 20.11.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

10.12.2015р. повноважний представник позивача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, витребуванні судом документи не представив.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не надав, витребуванні судом документи не представив, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

На думку суду неявка у судове засідання представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 10.12.2015р. в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.2014р. між комунальним закладом "Новомосковська центральна міська лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (далі по тексту - позивач, покупець) та приватним підприємством "Фенікс-2010" (далі по тексту - відповідач, продавець) укладено договір №154 поставки пального (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого в порядку і на умовах, визначених договором, продавець зобов'язується передати визначену цим договором кількість продуктів нафтоперероблення рідких за кодом 19.20.2 "Паливо рідинне та газ оливи мастильні" (далі по тексту - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Пункт 1.2 договору визначає асортимент товару, його кількість та ціну:

- найменування товару - бензин А-92; одиниця виміру - літр; кількість - 1900; ціна з ПДВ, грн/літр - 14,60; сума, грн. - 27740,00;

- найменування товару - дизельне паливо; одиниця виміру - літр; кількість - 2280; ціна з ПДВ, грн/літр - 14,60; сума, грн. - 33288,00.

Пунктом 3.1 договору визначено, що загальна ціна цього договору визначається загальною вартістю поставленого товару протягом строку дії цього договору та орієнтовано складає 61028,00грн. з ПДВ. Вартість окремої партії товару погоджується постачальником та покупцем перед її поставкою та фіксується у видаткових накладних.

Пунктом 3.2 договору визначено, що ціна на пальне формується на підставі затверджених цін продавця, що діють станом на момент складання видаткових накладних на пальне.

Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після отримання відповідної партії товару.

Усі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України (пункт 4.2 договору).

До рахунку додається видаткова накладна (пункт 4.3 договору).

Оплата товару проводиться покупцем не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару за накладною (пункт 4.4 договору).

Закупівлі товару по даному договору здійснюються за державні кошти (пункт 4.5 договору).

Строк поставки товарів: 2014 рік (пункт 5.1 договору).

Місце поставки (передачі) товарів:

- Видача товару покупцю здійснюється на АЗС (автозаправочних станціях) покупця.

Видача товару здійснюється по факту пред'явлення покупцем або уповноваженими ним особами (далі по тексту - користувачі талонів) паперового талону, виданого продавцем на відпуск бензину автомобільної марки А-92 та дизельного палива (далі по тексту - талон).

Талон - є документом встановленого зразку та форми, з необмеженим терміном дії, та посвідчує право продавця та/або уповноваженого ним користувача талону на одержання певної кількості та певної марки пального на АЗС відповідного регіону, зазначених у цьому договорі.

Талон має наступні обов'язкові реквізити:

- товарний знак;

- марка та кількість пального;

- серія та штрих-код;

- межі дії (місто, область, Україна) (пункт 5.2 договору).

Розділом 4 договору визначені права та обов'язки сторін.

Цей договір набирає чинності з дня підписання і діє до 31.12.2014р. (пункт 10.1 договору).

Між сторонами було підписано специфікацію та укладено додаткову угоду №2 від 29.09.2014р. в якій сторони за обопільною згодою у зв'язку зі зміною реквізитів відповідача вирішили змінити пункт ХІІІ договору і виклали його у новій редакції.

За видатковою накладною №РН-000892 від 09.07.2014р. відповідачем передано замовнику талони на партію товару, а саме:

- найменування товару - бензин А-92; одиниця виміру - літр; кількість - 1900; ціна з ПДВ, грн/літр - 14,60; сума, грн. - 27740,00;

- найменування товару - дизельне паливо; одиниця виміру - літр; кількість - 2280; ціна з ПДВ, грн/літр - 14,60; сума, грн. - 33288,00.

На загальну суму без ПДВ: 50856,66грн.;

ПДВ: 10171,34грн.;

Всього з ПДВ: 61028,00грн.

Позивач з метою належного виконання своїх зобов'язань з оплати за отриманий товар перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 61028,00грн.

Як зазначає позивач з 10.10.2014р. на АЗС, на яких зазвичай здійснювалася заправка транспортних засобів позивача шляхом обміну відповідного талону на певну кількість певної марки пального, почалися категоричні відмови щодо обміну вищенаведених талонів на товар мотивуючи відсутністю пального.

Дійсність вказаної ситуації підтверджується рапортом водія службового автомобіля газ 2705 ОСОБА_1

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензію за вих.№2175 від 31.10.2014р. з вимогою усунути недоліки в роботі підпорядкованих позивачу АЗС та забезпечити передачу пального відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Відповідачем претензію залишено без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з нагадуванням про прискорення надання відповіді на претензію від 08.12.2014р. за вих.№2389.

Враховуючи, що досудовий порядок вирішення спору не дав бажаних результатів позивач звернувся до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30076,00грн. основної заборгованості, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на положення пункту 5.1 договору, строк поставки товару є таким, що настав.

Доказів передачі товару на загальну суму 30076,00грн., згідно наданих талонів відповідач не надав.

Як випливає з умов укладеного між сторонами договору, обов’язок відповідача з передачі товару вважається виконаним з моменту фактичного отримання на АЗС, шляхом заправки автомобілів позивача при пред’явлені довіреними особами покупця талонів.

Господарський суд бере до уваги той факт, що у випадку отримання товару за талонами останні залишаються на АЗС й, відповідно, у випадку отримання товару за талонами вони б не залишилися у позивача.

Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав свої зобов’язання щодо передачі товару в кількості обумовленої в договорі постачання, вартість якого в повному обсязі сплачена позивачем.

Отже, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав свої зобов’язання щодо передачі товару в кількості, обумовленій в договорі, вартість якого в повному обсязі сплачена позивачем.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема, із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання (ч.1 ст.706 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності з ч.1 ст.670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 договору встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання свої зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

Пунктом 7.2 договору визначено, що у випадку порушення строків відпуску товару, обумовленого цим договором, з вини продавця, покупець має право нарахувати, а продавець зобов'язується сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 01.01.2015р. по 17.09.2015р. на суму 37,75грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача в дохід державного бюджету судовий збір у розмірі 1218,00грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 610, 612, 625, 629, 670, 706, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 193, 218, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з приватного підприємства "Фенікс-2010" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище міського типу Ювілейне, вулиця Дружби, будинок 1-Б; ідентифікаційний код 36877842) на користь комунального закладу "Новомосковська центральна міська лікарня" Дніпропетровської обласної ради" (51200, Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Сучкова, 40; ідентифікаційний код 01987273) 30076,00грн. (тридцять тисяч сімдесят шість грн. 00 коп.) основної заборгованості; 37,75грн. (тридцять сім грн. 75 коп.) пені; 1218,00грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.12.2015р.

Суддя ОСОБА_2