Рішення

від 14.12.2015 по справі 904/9110/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.15р. Справа № 904/9110/15

За позовом Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7590 від 10.05.2005 у загальному розмірі 96 497 грн. 53 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - голова правління (наказ від 01.10.2010)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7590 від 10.05.2005 у загальному розмірі 96 497 грн. 53 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 88 820 грн. 05 коп. - основний борг;

- 6 868 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 809 грн. 48 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7590 від 10.05.2005 в частині повної та своєчасної оплати наданих в період з січня 2015 року по серпень 2015 послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення, наявністю боргу у сумі 88 820 грн. 05 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 11.02.2015 по 21.09.2015 в сумі 6 868 грн. 00 коп., а також 3% річних за період прострочення з 11.02.2015 по 21.09.2015 у сумі 809 грн. 48 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.11.2015.

У судове засідання 09.11.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. Представник позивача також просив суд розгляд справи відкласти з метою надання часу для підготовки заяви про зменшення розміру позовних вимог, оскільки відповідачем було частково погашено заборгованість за спірним договором.

Відповідачем відзиву на позов надано не було, але його представник у судовому засіданні наявність боргу з оплати наданих в період з січня 2015 року по серпень 2015 послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення визнавав, зазначав, що позовні вимоги є обґрунтованими, але сума основного боргу на даний час зменшилась.

У зв'язку з викладеними обставинами, у судовому засіданні 09.11.2015 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 14.12.2015 .

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 14.12.2015 з'явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 14.12.2015 не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 09.11.2015 та розпискою (а.с.57-59).

У судовому засіданні 14.12.2015 представник відповідача подав лист, в якому зазначив, що заборгованість перед позивачем виникла з наступних причин:

- в будинку проживає 386 мешканців, із яких 60% пенсіонерів, які користуються пільгами та субсидіями, які несвоєчасно компенсуються державою;

- серед мешканців будинку є боржники, які мають заборгованість в сумі 142 862 грн. 64 коп. Щодо стягнення заборгованості із вказаних боржників відповідач звертався до суду, за результаті чого були прийняті рішення щодо стягнення заборгованості в примусовому порядку. На теперішній час вказані рішення перебувають на виконанні в державній виконавчій службі;

- на теперішній час відповідач погасив перед позивачем заборгованість в сумі 34 967 грн. 39 коп. (за січень, лютий та березень 2015 року), на підтвердження чого долучив до матеріалів справи відповідні платіжні доручення.

У зв'язку з викладеним, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення у даній справі на шість місяців.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника позивача, оскільки останній про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило, крім того, правова позиція позивача була висловлена його представником у судовому засіданні 09.11.2015, а строк вирішення даного спору закінчується 15.12.2015.

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Оскільки неможливість присутності в судовому засіданні представника позивача документально підтверджена не була, а матеріали справи є достатніми та дозволяють розглянути справу по суті спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.05.2005 між Міським комунальним виробничим підприємством "Дніпроводоканал", правонаступником якого, відповідно до пункту 1.1. статуту, є Комунальне підприємство "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (далі - водоканал, позивач) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" (далі - абонент, відповідач) було укладено договір на надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7590 (далі - договір) (а.с.16-18), предметом якого є зобов'язання водоканалу по наданню абоненту послуг водопостачання і водовідведення по об'єкту, що розташований за адресою: вулиця Білостоцького, 84-А, а також зобов'язання абонента по оплаті наданих послуг (пункт 1.1. договору).

У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту підписання сторонами - 10.05.2015 і діє в частині надання послуг водопостачання та водовідведення до 10.05.2006, а в частині здійснення розрахунків за надані послуги - до повного погашення заборгованості. Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про намір його розірвати або внести в нього зміни, він продовжує свою дію на наступний рік.

Доказів зміни, розірвання, припинення або визнання недійсним договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг з водопостачання та водовідведення № 7590 від 10.05.2005, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пункту 2.7. договору водоканал зобов'язаний надати послуги в обсягах:

- водопостачання: 4 049куб.м. на місяць;

- водовідведення: 4 049 куб.м. на місяць.

На виконання умов договору у період з січня 2015 року по серпень 2015 року позивачем були надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 93 539 грн. 24 коп. , що підтверджується наступними актами-рахунками приймання наданих послуг:

- акт-рахунок № 7542 від 31.01.2015 на суму 11 719 грн. 19 коп. (а.с.27-29);

- акт-рахунок № 17195 від 28.02.2015 на суму 11 404 грн. 45 коп. (а.с.30-31);

- акт-рахунок № 28142 від 31.03.2015 на суму 11 843 грн. 75 коп. (а.с.32-33);

- акт-рахунок № 37780 від 30.04.2015 на суму 11 419 грн. 04 коп. (а.с.34-36);

- акт-рахунок № 47152 від 31.05.2015 на суму 10 522 грн. 34 коп. (а.с.37-39);

- акт-рахунок № 55589 від 30.06.2015 на суму 11 877 грн. 86 коп. (а.с.40-42);

- акт-рахунок № 66609 від 31.07.2015 на суму 12 574 грн. 11 коп. (а.с.43-44);

- акт-рахунок № 75057 від 31.08.2015 на суму 12 178 грн. 50 коп. (а.с.45-46).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав визначені договором послуги, а відповідач їх прийняв у спірний період на загальну суму 93 539 грн. 24 коп., що підтверджується вказаними вище актами.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно строку, вартості та якості наданих послуг. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до пункті 5.4. договору розрахунковий період оплати послуг водопостачання і водовідведення - один календарний місяць. Абонент зобов'язаний здійснити стовідсоткову попередню оплату послуг за 5 календарних днів до початку розрахункового місця, сума якої визначається згідно з обсягами водопостачання та водовідведення в минулому місяці. Остаточний розрахунок здійснюється до 10 числа місця, наступного за розрахунковим.

Відповідачем вказані зобов'язання були порушені, у повному обсязі у визначені в пункті 5.4. договору терміни надані в період з січня 2015 року по серпень 2015 року послуги з водопостачання та водовідведення оплачені не були.

Так, відповідачем вказані послуги були оплачені лише частково в сумі 34 967 грн. 39 коп. наступним чином:

- 01.09.2015 в сумі 4 719 грн. 19 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 92 від 01.09.2015;

- 22.09.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 97 від 22.09.2015;

- 09.10.2015 в сумі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 108 від 09.10.2015;

- 09.10.2015 в сумі 1 404 грн. 45 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 109 від 09.10.2015;

- 19.10.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 111 від 19.10.2015;

- 12.11.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 121 від 12.11.2015;

- 23.11.2015 в сумі 4 843 грн. 75 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 125 від 23.11.2015;

- 01.12.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 130 від 01.12.2015;

- 07.12.2015 в сумі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 131 від 07.12.2015.

Судом зауважено, що провадження у даній справі було порушено ухвалою суду від 15.10.2015, а заборгованість в сумі 21 843 грн. 75 коп. була частково погашена відповідачем після порушення провадження у справі, а саме: 19.10.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп., 12.11.2015 в сумі 5 000 грн. 00 коп., 23.11.2015 в сумі 4 843 грн. 75 коп., 01.12.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп., 07.12.2015 в сумі 4 000 грн. 00 коп.

При цьому, згідно з пунктом 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 21 843 грн. 75 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що станом на момент звернення із позовом до суду, заборгованість відповідача перед позивачем складала 80 415 грн. 60 коп. Так, позивачем не були враховані оплати, які були здійснені відповідачем в період з 22.09.2015 по 09.10.2015 на суму 8 404 грн. 45 коп., а саме: 22.09.2015 в сумі 3 000 грн. 00 коп., 09.10.2015 в сумі 4 000 грн. 00 коп., 09.10.2015 в сумі 1 404 грн. 45 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 109 від 09.10.2015.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 8 404 грн. 45 коп. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як зазначає позивач, та що не заперечується відповідачем, останній надані у період з січня 2015 року по серпень 2015 року (станом на момент прийняття рішення у справі - за період з квітня 2015 року по серпень 2015 року) послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 58 571 грн. 85 коп. не оплатив.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З приводу посилання відповідача на наявність великої заборгованості з оплати послуг мешканців будинку та відсутність вини відповідача у виникненні спірної заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища осіб, які залежать від оплати відповідних послуг кінцевими споживачами (населенням).

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність його вини з огляду на відсутність оплати зі сторони кінцевих споживачів (населення) є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а отже не може братися до уваги судом.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, господарському суду надано не було.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих в період з квітня 2015 року по серпень 2015 року послуг з водопостачання та водовідведення, у зв'язку з чим факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 58 571 грн. 85 коп. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 58 571 грн. 85 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 11.02.2015 по 21.09.2015 у загальному розмірі 6 868 грн. 00 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок не містить порушень у визначенні періоду прострочення (позивачем вірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог, оскільки до періоду нарахування не включені місяці, в яких мала бути здійснена оплата), крім того, позивачем враховані і місяці, в яких мала місце дефляція, арифметично розрахунок також виконано вірно, а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду нарахування інфляційних втрат (позивачем невірно визначено початок періоду, з урахуванням вище вказаних вимог Постанов Пленуму, оскільки до періоду нарахування включено місяці, в яких мав бути здійснений платіж), а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне.

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 11 719 грн. 19 коп. граничний строк оплати - 10.02.2015; заборгованість, на яку здійснює нарахування позивач - 7 000 грн. 00 коп., а отже, інфляційні втрати за період з березня 2015 року по серпень 2015 року складають 1 909 грн. 93 коп. ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 11 404 грн. 45 коп. граничний строк оплати - 10.03.2015, а отже, інфляційні втрати за період з квітня 2015 року по серпень 2015 року складають 1 696 грн. 74 коп. ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 11 843 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 10.04.2015, а отже, інфляційні втрати за період з травня 2015 року по серпень 2015 року складають 91 грн. 20 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 11 419 грн. 04 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 12.05.2015, а отже, інфляційні втрати за період з червня 2015 року по серпень 2015 року складають -159 грн. 77 коп. (дефляція);

- за надані в травні 2015 року послуги на суму 10 522 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 10.06.2015, а отже, інфляційні втрати за період з липня 2015 року по серпень 2015 року складають -188 грн. 56 коп. (дефляція);

- за надані в червні 2015 року послуги на суму 11 877 грн. 86 коп. граничний строк оплати - 10.07.2015, а отже, інфляційні втрати в серпні 2015 року складають -95 грн. 02 коп. (дефляція);

- за надані в липні 2015 року послуги на суму 12 574 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 10.08.2015, а отже, інфляційні втрати в серпні 2015 року відсутні.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 3 254 грн. 52 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за загальний період з 11.02.2015 по 21.09.2015 у загальній сумі 809 грн. 48 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що позивачем під час його проведення не було враховано, що останній день строку для оплати наданих в квітні 2015 року послуг припадає на вихідний день, а отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме: 12.05.2015, крім того, позивачем застосований невірний розмір заборгованості у квітні та травні 2015 року, а отже розрахунок 3% річних позивача визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне.

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 11 719 грн. 19 коп. граничний строк оплати - 10.02.2015; заборгованість, на яку здійснює нарахування позивач - 7 000 грн. 00 коп., а отже, в період прострочення з 11.02.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 128 грн. 30 коп. ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 11 404 грн. 45 коп. граничний строк оплати - 10.03.2015, а отже, в період прострочення з 11.03.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 182 грн. 78 коп. ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 11 843 грн. 75 коп. граничний строк оплати - 10.04.2015, а отже, в період прострочення з 11.04.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 159 грн. 65 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 11 419 грн. 04 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 12.05.2015, а отже, в період прострочення з 13.05.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 123 грн. 89 коп. ;

- за надані в травні 2015 року послуги на суму 10 522 грн. 34 коп. граничний строк оплати - 10.06.2015, а отже, в період прострочення з 11.06.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 89 грн. 08 коп. ;

- за надані в червні 2015 року послуги на суму 11 877 грн. 86 коп. граничний строк оплати - 10.07.2015, а отже, в період прострочення з 11.07.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 71 грн. 27 коп. ;

- за надані в липні 2015 року послуги на суму 12 574 грн. 11 коп. граничний строк оплати - 10.08.2015, а отже, в період прострочення з 11.08.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 43 грн. 41 коп. ;

- за надані в серпні 2015 року послуги на суму 12 178 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 10.09.2014, а отже, в період прострочення з 11.09.2015 по 21.09.2015 3% річних складають 11 грн. 01 коп. Всього 809 грн. 39 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 809 грн. 39 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, оскільки спір в частині стягнення основного боргу в сумі 21 843 грн. 75 коп. щодо якого провадження у справі припинено, доведено до судового розгляду з вини відповідача, судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача.

З приводу клопотання відповідача щодо відстрочки виконання рішення у даній справі, суд зазначає наступне.

У судовому засіданні 14.12.2015 представник відповідача подав лист, в якому зазначив, що заборгованість перед позивачем виникла з наступних причин:

- в будинку проживає 386 мешканців, із яких 60% пенсіонерів, які користуються пільгами та субсидіями, які несвоєчасно компенсуються державою;

- серед мешканців будинку є боржники, які мають заборгованість в сумі 142 862 грн. 64 коп. Щодо стягнення заборгованості із вказаних боржників відповідач звертався до суду, за результаті чого були прийняті рішення щодо стягнення заборгованості в примусовому порядку. На теперішній час вказані рішення перебувають на виконанні в державній виконавчій службі;

- на теперішній час відповідач погасив перед позивачем заборгованість в сумі 34 967 грн. 39 коп. (за січень, лютий та березень 2015 року), на підтвердження чого долучив до матеріалів справи відповідні платіжні доручення.

У зв'язку з викладеним, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення у даній справі на шість місяців.

Крім того, представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2015 наголошував на тому, що подана ним заява про відстрочку виконання рішення суду є такою, що направлена на фактичне та повне виконання рішення суду, й ого дії підтверджують, що він не ухиляється від виконання свого обов'язку перед позивачем, визнає наявність заборгованості, але просить суд під час вирішення питання про відстрочку врахувати його матеріальні інтереси та фінансовий стан.

Крім того, на підтвердження того, що відповідачем вживають заходи щодо фактичного та повного погашення боргу перед позивачем, відповідач просив суд врахувати, що станом на момент звернення із позовом до суду основний борг складав 80 415 грн. 60 коп., а станом на теперішній час борг становить 58 571 грн. 85 коп.

Так, представник відповідача у судовому засіданні 14.12.2015 посилався на те, що вказані обставини у їх сукупності підтверджують можливість поступового виконання рішення суду, не ставлячи обслуговуючий кооператив у скрутне фінансове становище, внаслідок арешту його майна чи інших обмежуючих дій в процесі примусового виконання рішення суду.

При цьому, у судовому засіданні судом було зауважено, що, враховуючи інфляційні процеси в економіці держави, саме відстрочка виконання рішення суду на 6 місяців на теперішній час є досить тривалою, та вказані дії можуть негативним чином позначитись і на діяльності позивача та призвести до порушення його законних прав. В даному випадку, враховуючи баланс інтересів сторін та наведені відповідачем обставини, суд вважає за доцільне розстрочити виконання рішення суду.

Вирішуючи питання щодо часткового задоволення клопотання відповідача, суд виходив із наступного.

Відповідно до пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з пунктом 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Відповідно до пункту 7.2. вказаної Постанови підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до статті 33 Господарського просувального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, судом було описано вище обставини, що підтверджують неможливість негайного повного виконання рішення суду відповідачем. Крім того, суд вважає вказані обставини виключними та такими, що є підставою для застосування права господарського суду щодо розстрочки виконання рішення у даній справі.

Стосовно матеріального інтересу позивача суд відзначає, що розстрочення виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі матиме наслідком гарантоване щомісячне надходження грошових коштів від Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" на рахунок Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради.

Таким чином, надання заявнику можливості сплачувати належну до стягнення суму боргу із розстрочкою платежів, по мірі отримання доходів, призведе до повного виконання рішення суду та задоволення вимог стягувача.

В даному випадку вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд враховує інтереси обох сторін, їх фінансовий стан та інші обставини справи, відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, та з метою реального виконання рішення суду, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву відповідача та розстрочити його виконання рівними частинами щомісячно строком на 6 місяців.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 2, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Припинити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" основного боргу в сумі 21 843 грн. 75 коп.

Клопотання Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" про відстрочку виконання рішення суду на шість місяців задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Білостоцького, будинок 84-А; ідентифікаційний код 23927254) на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (49101, м. Дніпропетровськ, вулиця Червона, будинок 21-А; ідентифікаційний код 03341305) - 58 571 грн. 85 коп. основного боргу, 3 254 грн. 52 коп. - інфляційних втрат, 809 грн. 39 коп. - 3% річних, розстрочивши виконання рішення наступним чином:

до 31.01.2016 - 10 439 грн. 30 коп.;

до 29.02.2016 - 10 439 грн. 30 коп.;

до 31.03.2016 - 10 439 грн. 29 коп.;

до 30.04.2016 - 10 439 грн. 29 коп.;

до 31.05.2016 - 10 439 грн. 29 коп.;

до 30.06.2016 - 10 439 грн. 29 коп.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив № 140 "Молнія" (49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Білостоцького, будинок 84-А; ідентифікаційний код 23927254) на користь Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровської міської ради (49101, м. Дніпропетровськ, вулиця Червона, будинок 21-А; ідентифікаційний код 03341305) 1 267 грн. 19 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2