Рішення

від 14.12.2015 по справі 906/1232/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2015Справа №906/1232/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню «Агроспецпостач» сільськогосподарського виробництва» доПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» прозобов'язання виконати умови договору та перерахувати кошти

СуддяСташків Р.Б.

Представники: від позивача -Зайцева М.О. (представник за довіреністю); від відповідача -не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню «Агроспецпостач» сільськогосподарського виробництва» (далі - позивач або Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - відповідач або Банк) про зобов'язання відповідача виконати договірний обов'язок, передбачений пунктами 3.3.2, 3.3.4 договору № 33667 на розрахунково-касове обслуговування від 30.05.2013 (далі - Договір банківського рахунку), укладеного між Банком та Товариством, а саме перерахувати кошти згідно з платіжними дорученнями від 17.07.2015 №№ 49, 50, 51.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у супереч умовам Договору банківського рахунку та вимогам чинного законодавства України відповідачем безпідставно не були виконані вказані платіжні доручення.

Відповідач позов не визнав, свої заперечення мотивував тим, що у Банку з 18.09.2015 було запроваджено тимчасову адміністрацію, а тому з огляду на положення частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредиторська вимога позивача під час тимчасової адміністрації Банку не підлягає задоволенню. При цьому, на думку відповідача, Товариство може задовольнити свої кредиторські вимоги лише у порядку передбаченому зазначеним Законом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

30.05.2013 між Товариством (Клієнт) та Банком було укладено Договір банківського рахунку, відповідно до якого Банк відкрив позивачу поточний рахунок №26002117445201 в гривнях та зобов'язувався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до пунктів 2.1, 3.3.3 Договору банківського рахунку Банк зобов'язувався здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунків позивача в операційний день Банку (крім суботи, неділі та святкових та неробочих днів) у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Пунктом 3.2.1 Договору банківського рахунку передбачено право Товариства самостійно розпоряджатися грошовими коштами на його рахунках, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до пунктів 3.3.2, 3.3.4 Договору банківського рахунку Банк зобов'язується вести розрахунково-касове обслуговування рахунків та виконувати за дорученням Клієнта розрахункові, касові та інші операції, забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунки.

Даний Договір банківського рахунку є чинним (пункт 8.1), у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зворотного матеріали справи не містять.

З матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що 17.07.2015 Товариством було подано, а Банком прийнято до виконання такі платіжні доручення: № 49 на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2 квартал 2015 року в розмірі 6618,96 грн.; № 50 на сплату податку за землю за червень 2015 року в розмірі 4586,57 грн.; № 51 на сплату податку на додану вартість за 2 квартал 2015 року в розмірі 10000,00 грн.

Однак, зазначені платіжні доручення Банком не виконані та перекази за ними з рахунку позивача № 26002117445201 на рахунки отримувачів не здійснені.

За приписами частин 1, 2 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частиною 1 статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтями 525, 526, 530 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Однак, вказані платіжні доручення Банком у встановлений строк, усупереч вимогам діючого законодавства України та умовам Договору банківського рахунку, виконані не були.

Вказаним невиконанням було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», які існують у формі записів на поточному рахунку позивача №26002117445201, відкритому в Банку.

Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Судом встановлено, що станом на момент подання до Банку спірних платіжних доручень, у останнього не було достатніх підстав для їх не виконання. Зворотного відповідачем не доведено.

За приписами частини 2 статті 1066 ЦК України банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Судом встановлено, що всупереч вказаної норми Банк не зміг забезпечити право позивача на безперешкодне розпорядження своїми коштами, що знаходяться на його поточному рахунку, відкритому у Банку.

Однак, позов до Банку не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», згідно з яким у Банку з 18.09.2015 по 17.12.2015 (включно) запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду ( http://www.fg.gov.ua ) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Судом враховано, що пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у цьому Законі термін «вкладник» вживається у значені «фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката».

Відтак, враховуючи дану норму, юридичні особи не підпадають під визначення поняття «вкладник» у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Водночас, у пункті 5-4 статті 2 даного Закону під поняттям «кредитор» розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пунктом 7.1.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.

Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень та положень статті 509 ЦК України, позивач є кредитором банку за Договором банківського рахунку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому вимога позивача про перерахування коштів, які знаходяться на його рахунку у відповідача, є саме вимогою кредитора та не може бути виконана відповідачем у силу зазначеної норми, у зв'язку із запровадженням у останнього тимчасової адміністрації.

Зазначене є підставою для відмови у позові.

Розглядаючи спір по суті, судом враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

У матеріалах справі відсутні докази про те, що Фонд (уповноважена особа Фонду) дав (дала) дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.

Натомість, відповідно до абзацу дев'ятого пункту 1.26 глави 1 розділу III (із змінами, внесеними згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.03.2013 № 19) Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку (затверджено рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.07.2012 № 2 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893) під час виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію не пізніше п'ятого робочого дня, починаючи з дня свого призначення, має повернути клієнтам, з якими укладені договори про касово-розрахункове обслуговування, розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини неплатоспроможного банку.

Суд зауважує, що позивач може захистити свої майнові права за Договором банківського рахунку в порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зважаючи на те, що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) на користь Публічного акціонерного товариства «Бердичівське спецпідприємство по матеріально-технічному забезпеченню «Агроспецпостач» сільськогосподарського виробництва» (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Привокзальна, буд. 3, ідентифікаційний код 00913373) 1218 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2015

СуддяСташків Р.Б.