Постанова

від 10.12.2015 по справі 910/17185/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2015 р. Справа№ 910/17185/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Христич Р.В.

від відповідача - Гуржій Є.О.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Київпастранс» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Науково-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Триботехніка»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач НВП ТОВ «Триботехніка» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вказує, що рішення прийнято з порушення норм матеріального права та при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 10.12.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді - Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та надали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

Як зазначає позивач, між ним та відокремленим підрозділом «Станція технічного обслуговування автобусів» КП «Київпастранс» в грудні 2014 був укладений договір на поставку олив ТАД-17 та ТАП-15.

Вказана олива була поставлена замовнику на підставі рахунків-фактур, що за своїми істотними умовами фактично є договором на поставку.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Триботехніка" (надалі - позивач) поставило оливу ТАД-17 та оливу ТАП-15 Станції технічного обслуговування автобусів Комунальне підприємство "Київпастранс, що підтверджується, видатковою накладною № РН-0000604 від 08.12.2014, довіреність № 512 від 08.12.2014, видатковою накладною № РН-0000615 від 12.12.2014 довіреність № 514 від 12.12.2014 видатковою накладною № РН-0000616 від 15.12.2014 довіреність № 518 від 15.12.2014, видатковою накладною № РН-0000624 від 22.12.2014 довіреність № 517 від 19.12.2014., на загальну суму 53760 грн.

Зважаючи на те, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства України поставлений товар в повному обсязі оплачений не був, позивач звернувся із позовом до суду про стягнення суми основного боргу.

Відповідач, не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції та заперечуючи проти заявлених вимог в суді апеляційної інстанції, мотивує це тим, що письмового договору між сторонами укладено не було, а директор СТОА КП «Київпастранс» не мав повноважень на укладання будь-яких договорів із позивачем, а отже вказаний договір є недійсним.

Проте, колегія суддів, вивчивши доводи та докази, надані представниками сторін як на підставу своїх вимог так і заперечень, не погоджується із позицією відповідача (апелянта), зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вище встановлено господарським судом, фактично укладений між сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки тому спірні відносини, регулюються згідно з п. 7 ст. 179 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Положенням про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення (п. 2.2 положення).

Згідно з п. 2.4 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 99, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Отже, передача товару за накладними та на підставі доручень може кваліфікуватись як вчинення сторонами угоди про поставку продукції, оскільки в накладних чітко визначено найменування товару, одиниці виміру, кількість та їх вартість, тобто, погоджено всі необхідні для цієї угоди умови.

Як зазначалося вище, позивачем була здійснена СТОА КП «Київпастранс» поставка олив на підставі та на виконання рахунків-фактур № СФ-0000699 від 08.12.2014, № СФ-0000705 від 10.12.2014, № СФ-0000704 від 10.12.2014, № СФ-0000708 від 11.12.2014.

Факт поставки товару підтверджується відповідними видатковими накладними: № РН-0000604 від 08.12.2014, № РН-0000615 від 12.12.2014, № РН-0000616 від 15.12.2014, № РН-0000624 від 22.12.14, які підписані вповноваженими представника сторін та скріплені відповідними печатками.

Крім того, на отримання такого виду товару керівником СТОА КП «Київпастранс» видавалися відповідні довіреності на працівника підприємства, що був уповноважений на отримання поставленої оливи.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийом товару на товаротранспортній накладній (п. 1.4 договору).

15.06.2015 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу, за якою позивач просив погасити існуючий борг в сумі 47760,01 грн. в 10-ти денний термін з моменту отримання вимоги.

Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді, кошти не сплатив.

Апелянт, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, в своїй скарзі зазначає, що СТОА відповідно до статуту КП «Київпастранс» є відокремленим підрозділом підприємства, а директор СТОА має право від імені підприємства укладати угоди на підставі довіреності, виданої генеральним директором підприємства, зважаючи на те, що генеральний директор підприємства не уповноважував директора СТОА на укладання будь-яких договорів із позивачем, він вийшов за межі своїх повноважень, а отже такий договір є недійсним.

Крім того, апелянт зазначає, що підприємство не схвалювало в подальшому такий правочин, що виключає його дійсність, а отже й наявність у відповідача обов`язку по оплаті заявлених позивачем вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією відповідача, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Як вбачається із наявних матеріалів справи та доказів, долучених апелянтом до скарги, між позивачем та СТОА КП «Київпастранс» 18.02.2013 був укладений договір № 15 на куплю-продажу товарів.

Даний договір зі сторони покупця підписаний директором СТОА КП «Київпастранс», який діяв на підставі довіреності № 06-5/81 від 18.02.2013.

Представником відповідача по справі не оспорювалась чинність даного договору та наявність у директора СТ ОА повноважень на його підписання.

Більш того, як зазначав сам представник відповідача КП «Киїіпастранс» отримувало товар за даним договором та сплачувало кошти за відповідну поставку.

Таким чином, даним договором підтверджується факт наявності у директора СТОА повноважень на укладання з позивачем договорів на поставку технічних олив.

Доказів того, що на укладання кожного нового договору поставки директор повинен мати іншу довіреність, представником відповідача суду не надано.

Крім того, апелянтом не надано доказів того, що на час укладання між сторонами договору поставки в спрощеній формі, видана директору СТОА довіреність від 18.02.2013 втратила свою чинність.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Отже, зважаючи на те, що поставлена позивачем олива, не була повернута йому відповідачем, доказів на зазначене представником останнього суду не надано, як не надано доказів того, що в подальшому було зроблено з даною оливою, яким чином вона була використана/невикористана, колегія суддів приходить до висновку, що таким чином відповідачем був схвалений правочин, укладений директором його відокремленого підрозділу.

Крім того, представником відповідача не було надано суду доказів притягнення директора СТОА КП «Київпастранс» до дисциплінарної відповідальності за перевищення своїх повноважень, у зв`язку з укладанням спірного договору із позивачем, чи доказів проведення внутрішнього розслідування з даного інциденту та прийняття будь-якого рішення відносно директора СТОА.

Твердження апелянта стосовно того, що директор СТОА мав права на укладання договорів поставки проте не більше ніж на суму визначену кошторисом підприємства, а в даному випадку вона була перевищена, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки зазначене не було підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні ст. 33 ГПК України.

Отже, підставою виникнення у покупця грошового зобов'язання за загальним правилом є передача продавцем майна, а видаткова накладна в свою чергу є документом, що підтверджує виникнення у відповідача грошового зобов'язання.

Згідно із п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання» якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Зважаючи на все вище зазначене, те, що відповідачем не були спростовані доводи позивача та не було надано достовірних та належних доказів щодо відсутності у нього обов`язку по оплаті поставленої оливи, Господарський суд міста Києва правомірно дійшов висновку про доведеність позивачем факту поставки товару відповідачеві на виконання умов договору та факту існування боргу відповідача перед позивачем та його неоплати у сумі 47760,01 грн., а отже вимога про його стягнення є обґрунтованою.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Доводи викладені апелянтом в апеляційній скарзі спростовуються всім вище зазначеним, та письмовими доказами, копії, яких містяться в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно задоволені позовні вимоги Науково-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Триботехніка», а тому апеляційна скарга Комунального підприємства «Київпастранс» не підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційна скарга Комунального підприємства «Київпастранс» залишається без задоволення, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київпастранс» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015 у справі № 910/17185/15- без змін.

Матеріали справи № 910/17185/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов