Виноградівський районний суд Закарпатської області
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11.12.2015 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі:
головуючого - судді Левко Т.Ю.,
при секретарі - Роман К.С.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,
В С Т А Н О В И В :
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
Вимоги позову мотивовано тим, що 05.11.1974 року помер батько позивачки-Буковецькі ОСОБА_3, а 04.06.2014 року померла мати позивачки-Буковецькі ОСОБА_4.
Після смерті матері позивачки, залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого с. Боржавське по вул. Борканюка 160, Виноградівського району, а також земельних ділянок площею 0,0688 га та 0,1069 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На випадок своєї смерті, матір»ю позивачки заповідального розпорядження залишено не було.
Спадкоємцем першої черги за законом до спадкового майна є позивачка та її рідна сестра-відповідачка ОСОБА_2, яка спадщину у встановлені законом строки не прийняла і не вчинила жодної з дій, які би свідчили про їх намір прийняти таку.
Отже, в зв'язку з необхідністю отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємець першої черги, позивачка звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори для подачі мною документів на оформлення спадщини.
Однак нотаріусом позивачці було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом у зв"язку із тим, що спадкодавцем за життя не було оформлено правовстановлюючі документи на спадковий будинок, а також у зв»язу із втратою нею оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІV-ЗК №002595, виданого Виноградівською РДА 09.06.2003 року на ім»я матері позивачки ОСОБА_5 та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Позивачка ОСОБА_1, будучи належним чином повідомлена день, час і місце розгляду справи в судове засідання не з"явилася, однак подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримуює повністю та просить суд такі задоволити.
Відповідачка ОСОБА_2, про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомлена належним чином своєчасно, в судове засідання не з'явилася, однак до суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності та про те, що не заперечує проти задоволення позову.
Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, визнаючи в порядку ст.169 ЦПК України необов'язковим відібрання особистих пояснень від учасників процесу, і враховуючи, що у справі наявні достатні матеріали про права і взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе провести розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів та доказів і приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню, оскільки в судовому засіданні встановлені ті обставини на які посилається позивач в своїй позовній заяві, відповідачкою позов визнано повністю, що не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому в порядку ст.174 ЦПК України визнання ним позову прийнято судом.
В судовому засіданні встановлено, що 05.11.1974 року помер батько позивачки-Буковецькі ОСОБА_3, а 04.06.2014 року померла мати позивачки-Буковецькі ОСОБА_4.
Після смерті матері позивачки, залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого с. Боржавське по вул. Борканюка 160, Виноградівського району, а також земельних ділянок площею 0,0688 га та 0,1069 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
На випадок своєї смерті, матір»ю позивачки заповідального розпорядження залишено не було.
Спадкоємцем першої черги за законом до спадкового майна є позивачка та її рідна сестра-відповідачка ОСОБА_2, яка спадщину у встановлені законом строки не прийняла і не вчинила жодної з дій, які би свідчили про їх намір прийняти таку.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Отже, в зв'язку з необхідністю отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємець першої черги, позивачка звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори для подачі мною документів на оформлення спадщини.
Однак нотаріусом позивачці було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом у зв"язку із тим, що спадкодавцем за життя не було оформлено правовстановлюючі документи на спадковий будинок, а також у зв»язу із втратою нею оригіналу Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІV-ЗК №002595, виданого Виноградівською РДА 09.06.2003 року на ім»я матері позивачки ОСОБА_5 та роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 грудня 2013 року ухвалив постанову у справі № 6-137 цс13 , предметом якої був спір про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування та зробив правовий висновок, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва, констатувавши, що у 1959 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).
Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.
Відповідно до виготовленого КП Виноградівським РБТІ Технічного паспорту від 28.08.2015 року та Довідки КП «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» за №348/15 від 29.08.2015 року вбачається, що житловий будинок, який розташований в с. Боржавське по вул. Борканюка 160, Виноградівського району, будівництвом завершений (рік закінчення будівництва 1974 рік), не є самочинно збудованим, будівля та інші господарські будівлі не є аварійними та придатні до користування і проживання, такі рахуються за матір»ю позивача ОСОБА_5, однак за життя нею не було виготовлено правовстановлюючих документів, які передбачені Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на сьогоднішній день вимагаються нотаріусом для оформлення моїх спадкових прав.
Крім того, згідно Довідки виконкому Боржавської сільської ради Виноградівського району за №550 від 12.08.2015 року, вбачається, що згідно погосподарської книги, житловий будинок, який розташований в с. Боржавське по вул. Борканюка 160. Виноградівського району, рахується за матір»ю позивачки ОСОБА_5, яка 04.06.2014 року померла.
Відповідно до ст.10-13 глави ІІІ Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31. 01.1966 року , затвердженої заступником міністра комунального господарства Української РСР 31.01.1966 року, погодженої заступником голови Верховного суду Української РСР 15.01.1966 року (втратила чинність 19.01.1996 року), при відсутності правовстановлюючих документів право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради та висновком інвентар бюро.
Як випливає з цього нормативного акту запис у по господарській книзі є акт органу влади, що підтверджує право приватної власності.
Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Отже, враховуючи, що ОСОБА_5, набула права власності на спірний будинок, у відповідності до законодавства, яке діяло на час завершення його будівництва, беручи до уваги, що спадщину в порядку, визначеному ч.3 ст.1268 ЦК України позивачка прийняла, оскільки постійно проживала разом із своєю матір»ю, інші особи, які би могли бути закликані до спадкування, спадщину не прийняли, однак на даний час право на нерухоме майно не визнається, а тому у позивачки є всі правові підстави для звернення до суду з позовом про визнання за нею права власності на вищезазначений спадковий будинок.
Щодо визнання за позивачкою права власності на спадкові земельні ділянки, слід зазначити наступне.
Так, поскільки позивачкою було втрачено оригінал правовстановлюючого документу на земельну ділянку її матері -Державний акт на право приватної власності на землю, серії ІV-ЗК №002595, виданого Виноградівською РДА 09.06.2003 року, згідно до Розпорядження Виноградівської РДА за №292 від 06.06.2003 року, позивачка позбавлена можливості у встановленому законом порядку подати до Виноградівської державної нотаріальної контори, належний та зареєстрований за спадкодавцем правовстановлюючий документ на земельну ділянку.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Отже, застосуванню підлягає ст. 392 ЦК України, відповідно до якої позов про визнання права власності може бути пред'явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до ч.1 ст.1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
В свою чергу, відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав, а згідно ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 158 ЗК України - виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України".
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Виходячи з вимог ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвеціїї про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В той же час, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою( ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Правомірність звернення позивачки до суду з даним питанням підтверджується також правовими позиціями, викладеними в постанові Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно п.6 якої спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а у відповідності до п.37 - з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
З урахуванням всього вищевикладеного, суд прийшов до переконання, що існують обґрунтовані обставини, які є підставою для визнання за позивачкою права власності на вище вказане нерухоме майно.
Керуючись до ст.ст. 5, 16, 328, 392, 1220, 1225, 1261, 1268, 1269, 1270, 1274, 1275 ЦК України, Постанови ПВС № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», ст.58,124 Конституції України,-
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою с.Боржавське, вул.. Борканюка 160, Виноградівського району (ІПН2752620948) право власності в цілому на житловий будинок, що знаходиться в с. Боржавське по вул. Борканюка 160 Виноградівського району Закарпатської області, (загальною корисною площею 97,1 кв.метрів в тому числі 59,8 кв.метрів житлової площі), з надвірними спорудами.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканкою с.Боржавське, вул.. Борканюка 160, Виноградівського району (ІПН2752620948) право власності в цілому на земельну ділянку площею 0,0688 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 2121280300:01:002:0113 та на земельну ділянку площею 0,1069 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 2121280300:01:001:0214, що розташовані на території Боржавської сільської ради Виноградівського району.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через суд першої інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
ГоловуючийОСОБА_6
Суд | Виноградівський районний суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 11.12.2015 |
Оприлюднено | 22.12.2015 |
Номер документу | 54350753 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Виноградівський районний суд Закарпатської області
Левко Т. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні