ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.12.2015Справа №910/28336/15
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельне підприємство «Мостострой» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Укревротранс-А» простягнення 319 736,00 грн. Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Лісовий О.І. - представник за довіреністю;
від відповідача: Наконечна О.Л. - представник за довіреністю;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельне підприємство «Мостострой» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укревротранс-А» про стягнення 319 736,00 грн., з яких: 200 000,00 грн. - основного боргу (передоплати за договором), 72 600,00 грн. - інфляційних втрат, 42 271,00 грн. - пені, 4 865,00 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором №1911/14 транспортно-експедиційного обслуговування вантажів від 19.11.2014 року та не повернув перераховану позивачем передоплату за товар в розмірі 200 000,00 грн.
Ухвалою від 05.11.2015 року було порушено провадження у справі №910/28336/15 та призначено її розгляд на 20.11.2015 року.
17.11.2015 року представник позивача через канцелярію суду подав додаткові документи по справі, а в судовому засіданні надав для огляду суду оригінали документів, доданих до позовної заяви.
Представник відповідача в судове засідання 20.11.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 20.11.2015 року розгляд справи відкладено на 08.12.2015 року.
В судовому засіданні 08.12.2015 року представник відповідача подав клопотання про витребування доказів.
Представник позивача надав усні пояснення з приводу клопотання представника відповідача.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Розглянувши клопотання представника відповідача про витребування доказів, господарський суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні.
Представник позивача надав суду усні пояснення відповідно до яких позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні надав усні пояснення відповідно до яких проти позову заперечував, з урахуванням поданого 08.12.2015 року відзиву, посилаючись на те, що прострочення виконання умов договору виникло не з вини відповідача, а за наявності заборони вивезення стратегічних вантажів з території АР Крим.
В судовому засіданні 08.12.2015 року на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
19.11.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельне підприємство «Мостострой» (клієнт, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укревротранс-А» (експедитор, відповідач) був укладений договір №1911/14 транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, відповідно до п.1.1 якого клієнт доручає, а експедитор за плату, за дорученням клієнта і за його рахунок, організовує транспортно-експедиційне обслуговування внутрішньоукраїнських, експортно-імпортних і транзитних вантажів клієнта і порожнього транспорту при їх перевезенні по території України та інших країн.
Згідно п. 3.3 договору клієнт здійснює на розрахунковий рахунок експедитора 100% попередню оплату вартості перевезення і транпсортно-експедиційного обслуговування вантажів, суми страхової премії, якщо перевезення, вантаж або рухомий склад застраховані, вартості митно-брокерських послуг, або інших погоджених сторонами в установленому порядку послуг на підставі рахунків експедитора, не менше, ніж за 5 банківських днів додати початку перевезення.
Договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п.7.1).
Відповідно до додатку №1 до договору №1911/14 від 19.11.2014 року (підписаного лише з боку відповідача): найменування вантажу - ЕТСНГ-324154 сталь листова кровельна, вид рухомого складу - на піввагон (загрузка одного 65 тонн), станцію відправлення - Севатсополь-Товарний, станцію призначення - Київ-Московський, тарифну ставку - 4 500,00 доларів США за на піввагон по курсу на день виставлення рахунку.
Відповідачем був наданий позивачу рахунок на оплату №054/101 від 01.12.2014 року на суму 277 200,00 грн.
На виконання умов договору №1911/14 від 19.11.2014 року позивачем було здійснено попередню оплату послуг на суму 200 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №440 від 08.12.2014 року.
Проте, як зазначав позивач та що не оспорював відповідач, останнім не були надані, оплачені позивачем, послуги.
Листом №6 від 29.01.2014 року та №33 від 29.05.2015 року позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення здійсненої ним попередньої оплати за договором №1911/14 від 19.11.2014 року в розмірі 200 000,00 грн., проте, зазначені вимоги залишені відповідачем без задоволення.
Відповідач не заперечував проти факту перерахування позивачем попередньої оплати за договором №1911/14 від 19.11.2014 року в сумі 200 000,00 грн., прострочення відповідачем виконання умов договору, щодо надання послуг, а також неповернення позивачу суми попередньої оплати в розмірі 200 000,00 грн., проте зазначав, що прострочення виконання умов договору виникло не з вини відповідача, а за наявності заборони вивезення стратегічних вантажів з території АР Крим.
Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідачем не надано суду належних, в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України, доказів неможливості ним виконання зобов'язань за договором №1911/14 від 19.11.2014 року, господарський суд відхиляє зазначені вище твердження відповідача.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Умовами пункту 5.3 договору сторони погодили, що сторони не несуть відповідальність за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань, якщо вони сталися внаслідок обставин непереборної сили, в тому числі, але не обмежуючись, військових дій, терористичних актів і заборонних заходів державного характеру. Ця умова дійсна тільки в разі письмового повідомлення іншої сторони протягом 24 годин з моменту виявлення форс-мажорних обставин шляхом надіслання іншій стороні факсом або електронною поштою офіційного повідомлення про настання таких обставин. Протягом календарного місяця з моменту настання обставин форс-мажору, дані обставини повинні бути підтверджені сертифікатом Торгово-Промислової Палати країни, на території якої виникли обставини форс-мажору.
Згідно п.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Судом встановлено, що станом на день розгляду справи в суді відповідач оплачені позивачем послуги не виконав, перераховані позивачем кошти не повернув, жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем не надав, тому загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 200 000,00 грн.
Оскільки позивач здійснив попередню оплату послуг на суму 200 000,00 грн., а відповідач не виконав оплачені позивачем послуги, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 200 000,00 грн. суму неповернутої попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення передоплати підлягають задоволенню в повному обсязі.
Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 42 271,00 грн. за порушення строків виконання зобов'язань щодо повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Враховуючи те, що умовами договору №1911/14 від 19.11.2014 року не визначено відповідальності відповідача у вигляді пені за порушення зобов'язань за договором, зокрема, в зв'язку неповерненням суми попередньої оплати, господарський суд дійшов висновку про те, що підстави для стягнення пені відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Позивач на підставі статті 625 ЦК України нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4 865,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 72 600,00 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки ці санкції застосовується виключно до грошових зобов'язань, в той час, як стягнення з відповідача суми передоплати за послуги, не вважається грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року у справі №3-30гс13).
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укревротранс-А» (місцезнаходження : 04655, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 4-а, код ЄДРПОУ 38886052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельне підприємство «Мостострой» (місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Чапаєвське шосе, буд.14, код ЄДРПОУ 31317397) 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Спичак О.М.
Повне рішення складено
14.12.2015 року
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 08.12.2015 |
Оприлюднено | 21.12.2015 |
Номер документу | 54354609 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Спичак О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні