Рішення

від 09.12.2015 по справі 910/25229/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2015Справа №910/25229/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кримський агроторговельний дім» доПублічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» простягнення 3 088 261,50 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Голубенко Ж.А., Козуб М.М. від відповідача:Йосипишин Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримський агроторговельний дім» (надалі - ТОВ «КАД») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (надалі - ПАТ «ДПЗКУ») про стягнення 3 088 261,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору №15 від 15.02.2013 р. . позивач поставив товар, а відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 1 710 550,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 124 987,31 грн. та інфляційних у розмірі 1 252 724,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.09.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 02.11.2015 р.

В судовому засіданні 02.11.2015 р. представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем були порушені умови договору в частині поставки товару у встановленій кількості, а також не були виставлені рахунки на оплату поставленого товару.

16.11.2015 р. представником позивача до канцелярії суду подано заперечення на відзив на позовну заяву, в якому позивач вказував, що не поставка повного обсягу товару, передбаченого специфікаціями до договору №15 від 15.02.2013 р., була зумовлена ненаданням відповідачем замовлень на товар, і ніяким чином не впливає на обов'язок відповідача оплатити поставлену частину товару.

В судових засіданнях 02.11.2015 р. та 18.11.2015 р. судом оголошувались перерви на 18.11.2015 р. та 09.12.2015 р. відповідно.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, на виконання вимог ухвали суду надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2015 р. між ТОВ «КАД» (постачальник) та ПАТ «ДПЗКУ» (покупець) був укладений договір №15 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2013 році поставити покупцю «Добрива азотні, мінеральні чи хімічні» ДК 016:2010 20.15.3 (далі - товар), а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що найменування (асортимент) та обсяги товару визначаються у специфікації згідно додатку №1 до даного договору, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару протягом 30 календарних днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками документів про передачу товару.

Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки товару - 30 календарних днів з моменту отримання постачальником погодженої специфікації від покупця.

19.02.2013 р. та 25.02.2013 р. сторонами були підписані специфікації №№1-3 до Договору, якими визначено обсяг та загальну вартість кожної партії продукції.

На виконання умов Договору позивач постави, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 540 550,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000005 від 20.02.2013 р., №РН-0000006 від 21.02.2013 р., №РН-0000007 від 26.02.2013 р., №РН-0000008 від 27.02.2013 р., №РН-0000009 від 27.02.2013 р., №РН-0000010 від 27.02.2013 р., №РН-0000011 від 04.03.2013 р., №РН-0000012 від 07.03.2013 р. та №РН-0000013 від 09.03.2013 р.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар на суму 830 000,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 р. по 28.08.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі суму 1 710 550,00 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видатковими накладними №РН-0000005 від 20.02.2013 р., №РН-0000006 від 21.02.2013 р., №РН-0000007 від 26.02.2013 р., №РН-0000008 від 27.02.2013 р., №РН-0000009 від 27.02.2013 р., №РН-0000010 від 27.02.2013 р., №РН-0000011 від 04.03.2013 р., №РН-0000012 від 07.03.2013 р. та №РН-0000013 від 09.03.2013 р.) підтверджується факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару за Договором на суму 2 540 550,00 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар протягом 30 календарних днів з дня його отримання.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар на суму 830 000,00 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 р. по 28.08.2013 р.

При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.

Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, передбачених Договором.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р.

Як вбачається із матеріалів справи, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 1 710 550,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Твердження відповідача, що внаслідок неналежного виконання позивачем зобов'язання з поставки товару, у відповідача не виникло обов'язку оплачувати поставлену частину товару судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

По-перше, згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого товару протягом 30 календарних днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками документів про передачу товару.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами Договору було погоджено обов'язок покупця (відповідача) оплачувати поставлений товар за фактом його отримання, а не за результатами отримання всього обсягу товару, передбаченого специфікацією до Договору.

Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає із спірних правовідносин, чітко встановлений вищезазначеним пунктом Договору - покупець зобов'язаний оплатити товар протягом 30 календарних днів з дня його отримання.

По-друге, 28.08.2013 р. (після настання строку поставки товару за специфікаціями №№1-3 до Договору) відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання ним суми заборгованості за поставлений на виконання умов Договору товар, шляхом підписання акту звірки взаєморозрахунків.

При цьому суд відзначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження факту звернення до позивача із претензіями щодо неналежного виконання зобов'язання з поставки товару.

По-третє, статтею 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 613 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Суд відзначає, що відповідачем всупереч вказаним нормам чинного законодавства України не доведено яким чином не поставка всього обсягу визначеного в специфікаціях №№1-3 до Договору товару зумовила неможливість виконання ним зобов'язань з оплати поставленої частини спірного товару.

Більш того, з моменту настання строк поставки товару за приписами п. 5.1 Договору, відповідач не був позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення з позивача неустойки за прострочення виконання такого зобов'язання, докази чого в матеріалах справи відсутні.

Твердження відповідача про недотримання позивачем порядку виставлення рахунків на оплату поставленої продукції є необґрунтованим з огляду на наступне.

Як було встановлено судом, умовами Договору сторонами встановлено обов'язок ПАТ «ДПЗКУ» оплатити поставлений товар 30 календарних днів з дня його отримання, а не з моменту отримання рахунку на оплату такого товару.

При цьому, відсутність рахунків ніяким чином не перешкоджає виконанню зобов'язання з оплати, зважаючи на те, що договір та безпосередньо видаткові накладні містять реквізити сторін, у т.ч. дані щодо рахунку позивача.

Також, матеріали справи свідчать про те, що відповідач неодноразово здійснював розрахунки з позивачем за поставлений товар і мав дані щодо реквізитів рахунку. Окрім того, відповідачем не доведено того факту, що він звертався до позивача у зв'язку з неможливістю виконати зобов'язання внаслідок не надання рахунків.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «КАД» про стягнення з ПАТ «ДПЗКУ» заборгованості у розмірі 1 710 550,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 124 987,31 грн. та інфляційних у розмірі 1 252 724,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 17.04.2013 р. по 22.09.2015 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 124 987,31 грн. та інфляційні у розмірі 1 252 724,19 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з ПАТ «ДПЗКУ» на користь ТОВ «КАД» заборгованості у розмірі 1 710 550,00 грн., 3% річних у розмірі 124 987,31 грн. та інфляційних у розмірі 1 252 724,19 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський агроторговельний дім» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 1; ідентифікаційний код 37243279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський агроторговельний дім» (03680, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 3; ідентифікаційний код 32749914) заборгованість у розмірі 1 710 550 (один мільйон сімсот десять тисяч п'ятсот п'ятдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 124 987 (сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят сім) грн. 31 коп., інфляційні у розмірі 1 252 724 (один мільйон двісті п'ятдесят дві тисячі сімсот двадцять чотири) грн. 19 коп. та судовий збір у розмірі 46 323 (сорок шість тисяч триста двадцять три) грн. 92 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2015 р.

Суддя В.П. Босий