Рішення

від 10.12.2015 по справі 910/26694/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2015№910/26694/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Грабовської А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/26694/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Медіа Перспективи», м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю «Берком», м. Київ,

про стягнення 176 430,18 грн.,

за участю представників:

позивача - Коровікова Е.В. (довіреність від 01.02.2014 №б/н);

відповідача - Снєжкової І.В. (директор; паспорт серія МЕ №597517).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нові Медіа Перспективи» (далі - ТОВ «Нові Медіа Перспективи») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Берком» (далі - ТОВ «Берком») 157 856,66 грн. втрат від інфляції і 11 886,21 грн. 3% річних у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язань зі сплати заборгованості у сумі 208 080 грн. (204 000 грн. заборгованості за договором від 25.02.2013 №3 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір) та 4 080 грн. судового збору), стягнутої з відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що: 29.09.2013 набрало законної сили рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13; 20.06.2014 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №43754383 про стягнення з ТОВ «Берком» на користь ТОВ «Нові Медіа Перспективи» 208 080 грн.; відповідно до опису рухомого майна боржника та арешту його грошових рахунків встановлено, що рухомого майна недостатньо для погашення боргу, а на рахунках боржника, які були арештовані раніше, вже більше року немає коштів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.10.2015 порушено провадження у справі.

Позивач 13.11.2015 подав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача: 163 278,38 грн. втрат від інфляції та 13 151,80 грн. 3% річних, а всього 176 430,18 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, перевіривши дотримання позивачем вимог статті 22 ГПК України, прийняв заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідач 17.11.2015 подав суду відзив на позов, в якому зазначив, що: виходячи з аналізу резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13, договірне грошове зобов'язання, що виникло у ТОВ «Берком», встановлено у сумі 204 000 грн., а не 208 080 грн., як вказує позивач; включення позивачем до суми грошового зобов'язання відповідача суми витрат на оплату судового збору за розгляд справи №910/14647/13 є хибним і не може братись судом до уваги, оскільки вказана сума ніколи не надавалась відповідачу і він цими грошима ніколи не користувався; отже, позивачем невірно визначено розмір договірного грошового зобов'язання відповідача, а тому і розрахунки втрат від інфляції та 3% річних, надані позивачем, також невірні.

У судовому засіданні 10.12.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог); представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.02.2013 ТОВ «Нові Медіа Перспективи» (інвестор) та ТОВ «Берком» (позичальник) було укладено Договір, за умовами якого:

інвестор надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором (пункт 1.1 Договору);

розмір поворотної фінансової допомоги - 204 000 грн. (пункт 1.3 Договору);

сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається до 30.06.2013 (пункт 2.3 Договору);

поворотна фінансова допомога підлягає поверненню інвестору протягом всього періоду дії Договору (пункт 3.1 Договору).

На виконання умов Договору інвестор надав позичальнику поворотну фінансову допомогу у сумі 204 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 26.02.2013 №49 та від 06.03.2013 №57.

Станом на 18.09.2013 відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором не виконав, у зв'язку з чим порушив умови вказаного договору, а відтак має заборгованість перед позивачем у сумі 204 000 грн.

Зазначені обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13 за позовом ТОВ «Нові Медіа Перспективи» до ТОВ «Берком» про стягнення 204 000 грн.; вказаним рішенням позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ «Берком» на користь ТОВ «Нові Медіа Перспективи» 204 000 грн. заборгованості за Договором та 4 080 грн. судового збору.

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи склад сторін у даній справі та справі №910/14647/13, який є тотожним, факти, встановлені судовим рішенням у справі №910/14647/13, є преюдиційними для даної справи.

За таких обставин, заборгованість ТОВ «Берком» перед ТОВ «Нові Медіа Перспективи» у сумі 204 000 грн. є встановленим юридичним фактом та доказуванню не підлягає.

Слід також зазначити, що станом на 10.12.2015 рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13 ТОВ «Берком» у добровільному порядку не виконало.

Позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) втрати від інфляції у сумі 163 278,38 грн. та 3% річних у сумі 13 151,80 грн., розрахованих за період з 04.10.2013 (день набрання рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13 законної сили) по 11.11.2015 (дата, визначена позивачем як кінцева дата при розрахунку втрат від інфляції та 3% річних станом на 13.11.2015) на суму 208 080 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи таке.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини, інші юридичні факти, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі - ГК України) як спеціального акта законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення міститься і в статті 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою та другою статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій. Передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення питання про стягнення основного боргу.

У пункті 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно з абзацом другим пункту 7.1 Постанови №14 саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Судом встановлено, що позивач нараховує втрати від інфляції та 3% річних на загальну суму 208 080 грн. (з урахуванням суми судового збору), стягнуту з відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13. Разом з тим, сумою заборгованості відповідача за Договором є 204 000 грн.

Відповідно до абзаців третього та четвертого пункту 7.1 Постанови №14, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Судом встановлено, що рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13 набрало законної сили 04.10.2013.

Враховуючи викладене, датою, з якої нараховуються втрати від інфляції та 3% річних, є саме 05.10.2013, а не 04.10.2013, як визначає позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог.

У пункті 1.12 Постанови №14 зазначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 ГПК господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно з пунктом 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Слід зазначити, що суд не погоджується з нарахованими позивачем 3% річних та втрат від інфляції на суму судового збору (4 080 грн.), стягнутої з відповідача за рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2013 у справі №910/14647/13, оскільки в частині другій статті 625 ЦК України йдеться про можливість нарахування втрат від інфляцій та 3% річних лише на суму основного боргу, а не на суму судових витрат.

Так, судом здійснено власний розрахунок втрат від інфляції та 3% річних на суму 204 000 грн. (заборгованість за Договором) за період з 05.10.2013 по 11.11.2015, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягають: втрати від інфляції у сумі 155 343,84 грн. і 3% річних у сумі 12 877,15 грн., у стягнення ж решти сум втрат від інфляції (7 934,54 грн.) та 3% річних (274,65 грн.) слід відмовити.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Берком» (02002, м. Київ, вул. Сагайдака, 114; ідентифікаційний код 31688856) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Нові Медіа Перспективи» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 26; ідентифікаційний код 30306295): 155 343 (сто п'ятдесят п'ять тисяч триста сорок три) грн. 84 коп. втрат від інфляції; 12 877 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят сім) грн. 15 коп. 3% річних та 2 523 (дві тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 31 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.12.2015.

Суддя О. Марченко