Рішення

від 16.12.2015 по справі 904/9723/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.15р. Справа № 904/9723/15

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Київське виробниче об`єднання "Медапаратура" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Прайм" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про передачу електроенергії № 81Е від 01.12.2012 у загальному розмірі 46 823 грн. 95 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 05.08.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Київське виробниче об`єднання "Медапаратура" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Прайм" (далі - відповідач) заборгованість за договором про передачу електроенергії № 81Е від 01.12.2012 у загальному розмірі 46 823 грн. 95 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 43 271 грн. 77 коп. - основний борг;

- 2 944 грн. 82 коп. - інфляційні втрати;

- 607 грн. 36 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про передачу електроенергії № 81Е від 01.12.2012 в частині повної та своєчасної оплати вартості використаної за період з січня 2015 року по червень 2015 року електричної енергії у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 43 271 грн. 77 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 28.02.2015 по 03.11.2015 у сумі 2 944 грн. 82 коп. та 3% річних за період прострочення з 28.02.2015 по 03.11.2015 у сумі 607 грн. 36 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 02.12.2015.

У судове засідання 02.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 02.12.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 09.11.2015 не виконав, але про час, день та місце розгляд справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 02.12.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 02.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 16.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект 30-ти річчя Перемоги, будинок 1, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверт з ухвалою суду від 09.11.2015 було повернуто 01.12.2015 за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 від 20.11.2015 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.69-70).

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 02.12.2015, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень , який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.11.2015; судом було здійснено відстеження поштового відправлення суду на адресу відповідача, шляхом формування витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також виготовлялась копія реєстру № 48 на відправку рекомендованої пошти з повідомоленням по Україні від 04.12.2015, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 02.12.2015 також не було вручено відповідачу.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 09.11.2015 та від 02.12.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 09.11.2015 та від 02.12.2015 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 09.11.2015 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень , оскільки розгляд справи відкладався з 02.12.2015 на 16.12.2015.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

У судовому засіданні 16.12.2015 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, що викладені ним у позовній заяві. Вимоги ухвал суду позивачем були виконані у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно статті 1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі енергії це - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила). Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до пункту 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Так, 01.12.2012 між Товариством з додатковою відповідальністю "Київське виробниче об`єднання "Медапаратура" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бриліант" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір на передачу електроенергії № 81Е (далі - договір) (а.с.16-17), відповідно до умов якого постачальник передає споживачу електричну енергію через власну підстанцію для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами договору та додатків до договору, що є невід'ємною частиною договору, а споживач оплачує вартість використаної електричної енергії. Точка передачі електричної енергії ТОВ "Бриліант". Приєднана та дозволена потужність у точці передачі визначена у додатку 1 "Розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін" (пункт 1.1. договору).

З наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб підприємців за № 21398145 станом на 09.11.2015 вбачається, що відповідач з ідентифікаційним кодом: 30683087 змінив найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриліант" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Снек Прайм", а також змінено місцезнаходження юридичної особи з 04073, м. Київ, Московський проспект, будинок 21 на 50064, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, Саксаганський район, проспект 30-ти річчя Перемоги, будинок 1.

До договору сторони підписали також додаток 1 - Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, а також додаток 2 - Обсяги постачання електричної енергії споживачу (а.с.17 на звороті та а.с.18).

При цьому, між сторонами також був укладений договір оренди № 81 від 18.11.1999, відповідно до умов якого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду без права викупу виробничі та складські приміщення, які розташовані по проспекту Червоних Козаків, 21 та вказані в додатку № 1.

У пункті 4.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і укладається на строк до 30.11.2013. Договір вважається продовженим на один рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляду його умов.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами до матеріалів справи не долучено.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Так, частинами 1 і 2 статті 275 та частиною 6 статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" та "Про електроенергетику".

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6.1.1. Правил рахунок на оплату електричної енергії, спожитої впродовж звітного розрахункового періоду (остаточний розрахунок), та рахунок на оплату заявленого обсягу споживання електричної енергії на найближчий наступний розрахунковий або планові період (авансовий платіж або попередня оплата) у разі, коли договором про постачання електричної енергії передбачено виставлення рахунків на авансовий платіж або попередню оплату, надаються постачальником електричної енергії одночасно у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії.

Так, у розділі 3 договору сторони погодили взаємні права та обов'язки сторін, а саме:

- постачальник зобов'язується до 6-го числа поточного місяця надавати споживачу рахунок на сплату передоплати вартості електричної енергії згідно заявленого споживачем щомісячного обсягу (додаток 2) (пункт 3.2.3. договору);

- споживач зобов'язується щомісяця оплачувати за передоплатою постачальнику вартість електричної енергії згідно заявленого обсягу (додаток 2) (пункт 3.4.2. договору);

- споживач зобов'язується щомісячно до 2-го числа поточного місяця надавати постачальнику інформацію про фактично спожиту електричну енергію в попередньому місяці відповідно до показників електролічильників (пункт 3.4.6. договору);

- споживач зобов'язався сплачувати протягом 5 днів додаткові рахунки за спожиту електричну енергію, якщо на кінець поточного місяця обсяг фактично спожитої споживачем електричної енергії перевищить обсяг електричної енергії сплаченої за передплатою (пункт 3.4.7. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем в період з січня 2015 року по червень 2015 року було здійснене постачання електроенергії відповідачу на суму 59 823 грн. 33 коп. , що підтверджується наступними актами надання послуг:

- акт надання послуг № 139 від 31.01.2015 за січень 2015 року на суму 12 365 грн. 50 коп. (доданий до супровідного листа вх.суду 82342/15 від 14.12.2015);

- акт надання послуг № 344 від 28.02.2015 за лютий 2015 року на суму 11 414 грн. 30 коп. (а.с.19);

- акт надання послуг № 550 від 31.03.2015 за березень 2015 року на суму 11 486 грн. 02 коп. (а.с.20);

- акт надання послуг № 764 від 30.04.2015 за квітень 2015 року на суму 10 592 грн. 32 коп. (а.с.21);

- акт надання послуг № 964 від 31.05.2015 за травень 2015 року на суму 9 124 грн. 38 коп. (а.с.22);

- акт надання послуг № 1165 від 30.06.2015 за червень 2015 року на суму 4 840 грн. 81 коп. (а.с.23).

При цьому, вказані акти є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого Мін'юстом України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи є письмовими свідоцтвами, що підтверджують факти підприємницької та іншої діяльності, які впливають на рух товарно-матеріальних цінностей, стан майна, капіталу і фінансових результатів. Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості згідно з пунктом 2.4 цього Положення повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За відсутності таких реквізитів документи не можуть слугувати доказом того, що господарська операція (в даному випадку - передача товарів) фактично відбулась.

Крім того, згідно з пунктом 2.4 Положення залежно від характеру операції до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити, зокрема, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, тощо.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, з актів надання послуг вбачається, що вони підписані без заперечень, оскільки в актах вказано, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Матеріали справи також не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих позивачем послуг з електропостачання. Будь-яких відомостей з цього приводу суду не повідомлено.

Отже, з системного аналізу всіх матеріалів справи у сукупності, суд приходить до висновку, що факт надання позивачем послуг з електропостачання на суму 59 823 грн. 33 коп. відповідачу підтверджується матеріалами справи, та позивачем належним чином виконані його обов'язки перед відповідачем щодо надання послуг.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

В порушення вказаних положень чинного законодавства, відповідачем надані позивачем послуги у повному обсязі оплачені не були.

Крім того, в оплату вказаних актів позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки на оплату:

- рахунок на оплату № 151 від 31.01.2015 на суму 12 365 грн. 50 коп. (доданий до супровідного листа вх.суду 82342/15 від 14.12.2015);

- рахунок на оплату № 374 від 28.02.2015 на суму 11 414 грн. 30 коп. (а.с.78);

- рахунок на оплату № 575 від 31.03.2015 на суму 11 486 грн. 02 коп. (а.с.77);

- рахунок на оплату № 788 від 30.04.2015 на суму 10 592 грн. 32 коп. (а.с.76);

- рахунок на оплату № 1010 від 31.05.2015 на суму 9 124 грн. 38 коп. (а.с.75);

- рахунок на оплату № 1163 від 30.06.2015 на суму 4 840 грн. 81 коп. (а.с.74).

При цьому, ухвалами суду від 09.11.2015 та від 02.12.2015 у позивача витребувалися докази вручення вказаних рахунків відповідачу, але позивач в цій частині вимоги ухвали суду не виконав. Крім того, представником позивача у судовому засіданні 16.12.2015 було повідомлено, що докази вручення вказаних рахунків він надати суду не може, оскільки вказані рахунки передавалися позивачу в момент підписання актів без будь-яких розписок. Крім того, представник позивача наголошував, що підписання актів про надання послуг породжує у відповідача зобов'язання щодо їх оплати.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати комунальних, який у розумінні статті 901 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту їх надання виконавцем.

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405 ).

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито електроенергію без будь - яких зауважень, а отже, прийнятий обсяг електроенергії за спірний період є таким, що підлягає оплаті.

У пунктах 2.1. а 2.2. договору сторони погоди, що вартість 1 кВт/год. фактично спожитої споживачем електроенергії відповідає вартості електроенергії за 1 Квт/год., встановленої АК "Київенерго" на поточний період. Споживач щомісячно, до 15-го числа поточного місяця перераховує постачальнику передоплату за електричну енергію згідно заявленого щомісячного обсягу (додаток 2) відповідно до рахунку, наданого постачальником.

При цьому, у строки, визначені вказаним пунктом договору, відповідач спожиту в спірний період електроенергію не оплатив. В матеріалах справи наявні докази часткової оплати спожитої в спірний період електроенергії, а саме:

- банківська виписка щодо оплати 02.03.2015 заборгованості за січень 2015 року в сумі 3 000 грн. 0 коп. (а.с.93-96). Суд прийшов до висновку, що в призначенні даного платежу помилково зазначено, що сплачується січень 2014 року, оскільки зазначено також посилання на рахунок, який було виставлено на оплату послуг за січень саме 2015 року;

- банківська виписка щодо оплати 11.03.2015 заборгованості за січень 2015 року в сумі 9 365 грн. 50 коп. (а.с.97-99);

- банківська виписка щодо оплати 09.04.2015 заборгованості за лютий 2015 року в сумі 5 414 грн. 30 коп. (а.с.100-104);

- банківська виписка щодо оплати 10.04.2015 заборгованості за лютий 2015 року в сумі 1 250 грн. 00 коп. (а.с.105-108);

- банківська виписка щодо оплати 15.04.2015 заборгованості за лютий 2015 року в сумі 4 750 грн. 00 коп. (а.с.109-112);

- банківська виписка щодо оплати 30.04.2015 заборгованості за березень 2015 року в сумі 1 699 грн. 12 коп. (а.с.113-116);

- банківська виписка щодо оплати 19.05.2015 заборгованості за березень 2015 року в сумі 2 000 грн. 12 коп. (а.с.117-119).

Судом визначено місяці, за які відповідач здійснював оплату з призначення платежу зазначеного відповідачем по кожному із вище вказаних платежів на користь позивача.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що заборгованість з оплати послуг, наданих в листопаді та грудні 2014 року відсутня. Відсутність заборгованості за надані в грудні 2014 року послуги підтверджується також і матеріалами справи, оскільки в матеріалах справи містяться банківські виписки, що підтверджують оплату на суму 14 494 грн. 46 коп. (а.с.84-92) з відповідним призначенням платежу.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджується надання позивачем послуг в період з січня 2015 року по червень 2015 року на суму 59 823 грн. 33 коп., оплачені вказані послуги були відповідачем лише частково - в сумі 27 478 грн. 92 коп., а отже у відповідача наявна заборгованість в сумі 32 344 грн. 41 коп. з оплати вартості переданої у вказаний період електроенергії.

При цьому, позивачем невірно було розраховано суму основного боргу, оскільки деякі суми оплат відповідача було зараховано не в ті місяці, в оплату яких їх здійснював відповідач, зазначаючи при цьому призначення платежу (позивач не може змінювати призначення платежів відповідача). Крім того, суд не приймає до уваги посилання у платежах, здійснених 30.04.2015 та 19.05.2015 на інші рахунки та вважає, що вказані суми необхідно враховувати на погашення заборгованості за спожиту електроенергію, рахунки на оплату яких зазначені перші, оскільки інший порядок зарахування відповідач не зазначив і встановити волю відповідача в даному випадку неможливо.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить також із наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Враховуючи прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв’язку з чим суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 32 344 грн. 41 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період у сумі 32 344 грн. 41 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 32 344 грн. 41 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 32 344 грн. 41 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає про наявність заборгованості в сумі 3 769 грн. 32 коп. з оплати послуг, наданих в січні 2015 року, при цьому, в матеріалах справи містяться банківські виписки за 02.03.2015 та 11.03.2015, які підтверджують погашення заборгованості за січень 2015 року у повному обсязі (3 000,00 + 9 365,50 з призначенням платежу "за електроенергію за січень 2015 року згідно рахунку № 151 від 31.01.2015).

Також у позовній заяві відповідач зазначає про наявність заборгованості в сумі 6 000 грн. 00 коп. з оплати послуг, наданих в лютому 2015 року, при цьому, в матеріалах справи містяться банківські виписки за 09.04.2015, 10.04.2015 та 15.04.2015, які підтверджують погашення заборгованості за лютий 2015 року у повному обсязі (5 414,30 + 1 250,00 + 4 750,00 з призначенням платежу "за електроенергію за лютий 2015 року згідно рахунку № 374 від 28.02.2015).

У позовній заяві позивач також зазначає про наявність заборгованості в сумі 8 944 грн. 94 коп. з оплати послуг, наданих в березні 2015 року, при цьому, в матеріалах справи містяться банківські виписки за 30.04.2015 та 19.05.2015, які підтверджують погашення заборгованості за березень 2015 року у сумі 3 699 грн. 12 коп. (1 699,12 + 2 000,00 з призначенням платежу "за електроенергію за березень 2015 року згідно рахунку № 575 від 31.03.2015). Отже, матеріали справи свідчать про те, що заборгованість за березень 2015 року складає 7 786 грн. 90 коп. (11 486,02 - 3 699,12).

Отже, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 10 927 грн. 36 коп. суд вважає за необхідне відмовити , оскільки наявність вказаного боргу не підтверджується матеріалами справи.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за загальний період з березня по вересень 2015 року в сумі 2 944 грн. 82 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він не відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, оскільки під час його проведення інфляційні втрати нараховані на суми заборгованості, які не підтверджуються матеріалами справи, а також без врахування вимог вказаної постанови.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до позовної заяви, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 12 365 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 05.02.2015; в період прострочення з 06.02.2015 по 01.03.2015 заборгованість складала 12 365 грн. 50 коп., в період прострочення з 02.03.2015 по 10.03.2015 заборгованість складала 9 365 грн. 00 коп., а отже, інфляційні втрати відсутні ;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 11 414 грн. 30 коп. граничний строк оплати - 05.03.2015; в період прострочення з 06.03.2015 по 08.04.2015 заборгованість складала 11 414 грн. 30 коп., 09.04.2015 заборгованість складала 6 000 грн. 00 коп., в період прострочення з 10.04.2015 по 14.04.2015 заборгованість складала 4 750 грн. 00 коп., а отже, інфляційні втрати відсутні ;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 11 486 грн. 02 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 06.04.2015; в період прострочення з 07.04.2015 по 29.04.2015 заборгованість складала 11 486 грн. 02 коп., в період прострочення з 30.04.2015 по 18.05.2015 заборгованість складала 9 786 грн. 90 коп., а отже, інфляційні втрати в травні 2015 року складають 215 грн. 31 коп. ; в період прострочення з 19.05.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 7 786 грн. 90 коп., а отже, інфляційні втрати в період з червня 2015 року по вересень 2015 року складають 67 грн. 64 коп. ;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 10 592 грн. 32 коп. граничний строк оплати - 05.05.2015; в період прострочення з 06.05.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 10 592 грн. 32 коп., а отже, інфляційні втрати в період з червня 2015 року по вересень 2015 року складають 92 грн. 01 коп. ;

- за надані в травні 2015 року послуги на суму 9 124 грн. 38 коп. граничний строк оплати - 05.06.2015; в період прострочення з 06.06.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 9 124 грн. 38 коп., а отже, інфляційні втрати в період з липня 2015 року по вересень 2015 року складають 42 грн. 59 коп. ;

- за надані в червні 2015 року послуги на суму 4 840 грн. 81 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 06.07.2015; в період прострочення з 07.07.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 4 840 грн. 81 коп., а отже, інфляційні втрати в період з серпня 2015 року по вересень 2015 року складають 71 грн. 72 коп. Всього 489 грн. 27 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 489 грн. 27 коп.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 28.02.2015 по 03.11.2015 в сумі 607 грн. 36 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, здійсненого позивачем, та встановлено, що він містить ті ж помилки, що і розрахунок пені, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- за надані в січні 2015 року послуги на суму 12 365 грн. 50 коп. граничний строк оплати - 05.02.2015; в період прострочення з 06.02.2015 по 01.03.2015 заборгованість складала 12 365 грн. 50 коп., отже, 3% річних в цей період складають 24 грн. 39 коп.; в період прострочення з 02.03.2015 по 10.03.2015 заборгованість складала 9 365 грн. 00 коп., отже, 3% річних в цей період складають 6 грн. 93 коп.;

- за надані в лютому 2015 року послуги на суму 11 414 грн. 30 коп. граничний строк оплати - 05.03.2015; в період прострочення з 06.03.2015 по 08.04.2015 заборгованість складала 11 414 грн. 30 коп., отже, 3% річних в цей період складають 31 грн. 90 коп.; 09.04.2015 заборгованість складала 6 000 грн. 00 коп., отже 3% річних складають 0 грн. 49 коп. ; в період прострочення з 10.04.2015 по 14.04.2015 заборгованість складала 4 750 грн. 00 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 1 грн. 95 коп.;

- за надані в березні 2015 року послуги на суму 11 486 грн. 02 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 06.04.2015; в період прострочення з 07.04.2015 по 29.04.2015 заборгованість складала 11 486 грн. 02 коп., отже, 3% річних в цей період складають 21 грн. 71 коп.; в період прострочення з 30.04.2015 по 18.05.2015 заборгованість складала 9 786 грн. 90 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 15 грн. 28 коп.; в період прострочення з 19.05.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 7 786 грн. 90 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 108 грн. 16 коп.;

- за надані в квітні 2015 року послуги на суму 10 592 грн. 32 коп. граничний строк оплати - 05.05.2015; в період прострочення з 06.05.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 10 592 грн. 32 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 158 грн. 45 коп.;

- за надані в травні 2015 року послуги на суму 9 124 грн. 38 коп. граничний строк оплати - 05.06.2015; в період прострочення з 06.06.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 9 124 грн. 38 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 113 грн. 24 коп.;

- за надані в червні 2015 року послуги на суму 4 840 грн. 81 коп. граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 06.07.2015; в період прострочення з 07.07.2015 по 03.11.2015 заборгованість складала 4 840 грн. 81 коп., а отже, 3% річних в цей період складають 47 грн. 75 коп. Всього 530 грн. 25 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 530 грн. 25 коп.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Прайм" (50064, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, проспект 30-ти річчя Перемоги, будинок 1; ідентифікаційний код 30683087) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Київське виробниче об'єднання "Медапаратура" (04655, м. Київ, Московський проспект, будинок 21; ідентифікаційний код 14312269) - 32 344 грн. 41 коп. основного боргу, 489 грн. 27 коп. - інфляційних втрат, 530 грн. 25 коп. - 3% річних, 867 грн. 87 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2