Рішення

від 16.12.2015 по справі 904/9578/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.15р. Справа № 904/9578/15

За позовом Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил-Сервіс" (м. Вільногірськ, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади № 48/А від 01.02.2014 у загальному розмірі 18 528 грн. 70 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - начальник юридичного відділу (довіреність № 14 від

06.09.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил-Сервіс" (далі - відповідач) заборгованість за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А від 01.02.2014 у загальному розмірі 13 383 грн. 48 коп.

Ціна позову станом на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 13 383 грн. 48 коп. - основний борг;

- 995 грн. 50 коп. - пеня;

- 794 грн. 73 коп. - інфляційні втрати;

- 109 грн. 97 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А від 01.02.2014 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з лютого 2015 року по вересень 2015 року у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 13 383 грн. 48 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 3.4. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 12.04.2015 по 12.10.2015 в сумі 995 грн. 50 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 12.03.2015 по 12.10.2015 у сумі 794 грн. 73 коп. та 3% річних за період прострочення з 12.03.2015 по 12.10.2015 у сумі 109 грн. 97 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 25.11.2015.

У судове засідання 25.11.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 25.11.2015 не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.11.2015 не виконав, але про час, день та місце розгляд справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 25.11.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 25.11.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 16.12.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 25.11.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вулиця Ленінського Комсомолу, будинок 36-А, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2015 та від 25.11.2015 були отримані відповідачем, відповідно, 05.11.2015 (а.с.34) та 01.12.2015 (а.с.50), що підтверджується поштовими повідомленням про вручення відправлень з вказаними ухвалами (а.с.34,50).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 02.11.2015 та від 25.11.2015 були надіслані сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку, відповідач був обізнаний про розгляд господарським судом справи за його участю, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення йому ухвал суду, але не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Від позивача 28.10.2015 надійшла заява про збільшення позовних вимог (вх.суду 83187/15 від 16.12.2015), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором в сумі 18 528 грн. 70 коп., яка складається з наступних сум:

- 16 293 грн. 78 коп. - основний борг;

- 1 565 грн. 16 коп. - пеня;

- 486 грн. 52 коп. - інфляційні втрати;

- 183 грн. 24 коп. - 3% річних.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву про збільшення позовних вимог, судом визначено, що, фактично, позивач збільшив розмір основного боргу, додавши до спірного періоду два неоплачені відповідачем місяці - жовтень та листопад 2015 року, а також збільшив розмір пені та 3% річних, зменшив розмір інфляційних втрат, розрахувавши їх за більш тривалий період, а саме: за період з 13.03.2015 по 14.12.2015.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних та у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем не було заявлено додаткові вимоги, крім того, позивач звернувся із вказаною заявою, в межах суми, за яку був сплачений судовий збір, а також вказану заяву було надіслано відповідачу, судом було прийнято вказану заяву до розгляду. А отже, має місце нова ціна позову 18 528 грн. 70 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судовому засіданні 16.12.2015 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, з урахуванням їх збільшення, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.02.2014 між Комунальним підприємством "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жил-Сервіс" (далі - орендар, відповідач) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А (далі - договір) (а.с.12-13), згідно з пунктом 1.1. якого, відповідно до розпорядження міського голови від 15.11.2013 № 198/0/3-13 "Про надання права ТОВ "Жил-сервіс" бути орендарем двох приміщень площею 12,0 кв. м. та 18,0 кв. м., розташованих по вул. Ленінського Комсомолу, 34-в, м. Вільногріськ, для розміщення офісних приміщень" орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме майно, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська, - нежитлові приміщення площею 13,6 кв. м. і 24,2 кв. м., які розташовані за адресою: вул. Ленінського Комсомолу, 34-в, та знаходяться на балансі орендодавця. Майно передається в оренду з метою: розміщення офісних приміщень (пункт 1.2. договору).

У пункті 10.1. договору сторони погодили, що договір укладено на строк з 01.02.2014 по 31.01.2016.

В подальшому, між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 19.11.2015 до договору, якою сторони домовились припинити достроково дію договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А від 01.02.2014 з 19.11.2015.

На виконання вказаних домовленостей, між сторонами були підписані акти здачі приймання орендованих приміщень від 19.11.2015 (а.с.41,42).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А від 01.02.2014 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний договір оренди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічні положення містяться в статті 759 Цивільного кодексу України та статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 2 договору сторони визначили умови передачі та повернення орендованого майна, а саме:

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту здачі-приймання майна (пункт 2.1. договору);

- передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається територіальна громада м. Вільногірська, а орендар користується ним протягом строку оренди (пункт 2.2. договору);

- передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (пункт 2.3. договору).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату. Аналогічні положення містяться в пункті 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди.

Так, при укладенні договору у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо розміру та порядку сплати орендної плати, а саме:

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ 57 380 грн. на рік.

Розрахунок орендної плати:

57 380 грн. * 18% = 10 328 грн. 40 коп. + 1% = 10 431 грн. 68 коп.

10 431 грн. 68 коп. * 1,002 = 10 452 грн. 55 коп.

примітка: 18% - орендна ставка;

1% - пропозиція орендаря;

1,002-індекс інфляції (базовий) на момент підписання договору, незалежна оцінка від 15.01.2014.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством:

10 452 грн. 55 коп. * 20% = 2 090 грн. 51 коп.

або: 10 452 грн. 55 коп. / 12 міс. = 871 грн. 05 коп. без ПДВ

ПДВ: 871 грн. 05 коп. * 20% = 174 грн. 21 коп.

Усього з ПДВ 871 грн. 05 коп. + 174 грн. 21 коп. = 1 045 грн. 25 коп. - за перший місяць після укладення договору.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (пункт 3.1. договору);

- орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 12 числа місяця, що слідує за розрахунковим, незалежно від результатів діяльності орендаря (пункт 3.2. договору).

Вказані пункти договору кореспондуються з положеннями частин 1 та 2 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в яких встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Крім того, у пункті 5.2. договору відповідач зобов'язався своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

У той же час, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача по орендній платі за період дії договору: з лютого 2015 року по листопад 2015 року включно, борг відповідача з орендної плати за вказаний період становить 16 293 грн. 78 коп.

В матеріалах справи також містяться рахунки на оплату вказаної орендної плати (а.с.14-21).

Позивач посилається на несплату відповідачем орендної плати за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, наявність заборгованості у розмірі 16 293 грн. 78 коп., що і є причиною спору.

Так, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем зобов’язань за договором в частині повного та своєчасного внесення орендної плати за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року у встановлений договором строк, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 293 грн. 78 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, сторонами було визначено строки сплати орендної плати у пункті 4.1. договору від 06.07.2010, з подальшими його змінами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору оренди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав, орендну плату за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року у встановлений договором строк не оплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 16 293 грн. 78 коп.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної сплати орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу сумі 16 293 грн. 78 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо надання відповідачу в оренду спірного майна, а також відсутність з боку відповідача платежів по орендній платі за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Вільногірська № 48/А від 01.02.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 16 293 грн. 78 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з нормами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, при укладенні договору сторони домовились, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації стягується з орендаря визначеному Методикою співвідношення, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмір 100% облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від сум заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати (пункт 3.4. договору).

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 13.03.2015 по 14.12.2015 в сумі 1 565 грн. 16 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, що доданий до заяви про збільшення позовних вимог, судом встановлено, що він проведений з порушенням норм частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, та доданий до заяви про збільшення позовних вимог, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, а саме: за загальний період з 13.03.2015 по 14.12.2015, з урахуванням норм частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, судом визначено, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 1 400 грн. 04 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 400 грн. 04 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за загальний період з квітня 2015 року по листопад 2015 року в сумі 486 грн. 52 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що він відповідає вищевказаним вимогам та фактичним обставинам справи, але арифметично проведений невірно.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було визначено розмір інфляційних втрат за загальний період з квітня 2015 року по листопад 2015 року в сумі 486 грн. 62 коп., який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 486 грн. 52 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 486 грн. 52 коп., яка визначена позивачем.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в період з 13.03.2015 по 14.12.2015 в сумі 183 грн. 24 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, проведеного позивачем, та встановлено, що в ньому, як і в розрахунку інфляційних втрат, наявні арифметичні помилки.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що в загальний період з 13.03.2015 по 14.12.2015 3% річних складають 183 грн. 38 коп.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 183 грн. 24 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 183 грн. 24 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жил-Сервіс" (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вулиця Ленінського Комсомолу, будинок 36-А; ідентифікаційний код 38190438) на користь Комунального підприємства "Жилсервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м.Вільногірськ, вулиця Ленінського Комсомолу, будинок 53; ідентифікаційний код 36489096) - 16 293 грн. 78 коп. - основного боргу, 1 400 грн. 04 коп. - пені, 486 грн. 52 коп. - інфляційних втрат, 183 грн. 24 коп. - 3% річних, 1 207 грн. 15 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2