Рішення

від 16.12.2015 по справі 904/9731/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.12.15р. Справа № 904/9731/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасстрой" (м. Павлоград, Дніпропетровської області)

до Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (м.Дніпропетровськ);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Васильківське районне управління юстиції Дніпропетровської області (смт. Васильківка, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором № 1811 від 18.11.2013 у загальному розмірі 180 609 грн. 76 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - помічник адвоката (довіреність № 03/юр від 02.11.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - головний спеціаліст (довіреність № 10-58/3998 від 29.05.2015)

від третьої особи: не з'явився

присутній: ОСОБА_3 - НОМЕР_1 від 03.06.1997

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбасстрой" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач) заборгованість за договором № 1811 від 18.11.2013 у загальному розмірі 180 609 грн. 76 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 99 270 грн. 48 коп. - основний борг;

- 75 962 грн. 36 коп. - інфляційні втрати;

- 5 376 грн. 92 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 1811 від 18.11.2013 в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем у грудні 2013 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 99 270 грн. 48 коп. Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач розрахував та просить суд стягнути інфляційні втрати за період прострочення виконання грошового зобов'язання з 14.01.2014 по 03.11.2015 в сумі 75 962 грн. 36 коп. та 3% річних за період прострочення з 14.01.2014 по 03.11.2015 в сумі 5 376 грн. 92 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 02.12.2015. Вказаною ухвалою суду було також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Васильківське районне управління юстиції Дніпропетровської області (далі - третя особа).

У судове засідання 02.12.2015 з'явився представник позивача.

Позивачем подано клопотання (вх.суду 79350/15 від 02.12.2015) про стягнення з відповідача на користь позивача суму коштів у розмірі 2 000 грн. 00 коп. за отримання правової допомоги по справі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав, при цьому, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 79237/15 від 02.12.2015), яке мотивоване зайнятістю його представника в іншому судовому процесі. На підтвердження викладених у клопотанні обставин, відповідач долучив відповідну ухвалу суду.

Представник третьої особи у судове засідання також не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 02.12.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 16.12.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 16.12.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 16.12.2015 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх.суду 83308 від 16.12.2015), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що його вина у виникненні заборгованості відсутня, оскільки з моменту прийняття виконаних позивачем робіт було відсутнє бюджетне фінансування вказаних видатків. Також відповідач посилається на те, що умови договору (пункт 2.1.) містять умову щодо оплати - це виділення та затвердження бюджетних асигнувань. Отже, відповідач зазначає, що ним не було допущено порушень умов спірного договору, оскільки відповідач вчинив всі належні від нього дії щодо належного виконання умов договору.

У судовому засіданні 16.12.2015 представник відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на викладені у відзиві на позов обставини.

Позивачем також було долучено до матеріалів справи підписаний позивачем та відповідачем акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого за обліком як позивача так і відповідача заборгованість станом на 14.12.2015 за договором № 1811 від 18.11.2013 складає 99 270 грн. 48 коп.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 18.11.2013 між відділом реєстраційної служби Васильківського районного управління юстиції (далі - замовник, третя особа), Головним територіальним управлінням юстиції у Дніпропетровській області (далі - платник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбасстрой" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір № 1811 (далі - договір) (а.с.14-15), відповідно до умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався своїми силами і засобами виконати роботи з поточного ремонту приміщення (без ремонту кабінетів) відділу реєстраційної служби Васильківського районного управління юстиції Дніпропетровської області, за адресою: смт. Васильківка, вулиця Леніна, 25 (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності після його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, але не більше ніж до 31.12.2013.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України)

Згідно з пунктом 1.2. договору загальна вартість робіт за договором визначена на підставі кошторису, який є невід'ємною частиною договору, та складає 99 270 грн. 48 коп., у тому числі ПДВ 16 545 грн. 08 коп.

У відповідності до вказаного пункту договору позивачем та відповідачем було підписано додаток до договору - Договірну ціну, якою сторони визначили, що витрати на ремонт Васильківського РС-1 РС-2 складають 99 270 грн. 48 коп. (а.с.17)

При цьому, стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У розділі 1 договору сторони погодили умови виконання робіт та матеріально-технічне забезпечення, а саме:

- склад і обсяги доручених виконавцю робіт визначені проектно-кошторисною документацією та дефектним актом, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.3. договору);

- виконавець в межах договірної ціни виконує власними силами і засобами всі передбачені замовленням і проектно-кошторисної документацією роботи, здає об'єкт в експлуатацію замовнику; в разі виникнення, усуває недоробки, що виникли в межах гарантійних строків експлуатації об'єкта через неякісне виконання робіт (пункт 1.4. договору);

- замовник зобов'язується прийняти об'єкт по закінченню робіт, а платник відповідно до умов цього договору оплачує вартість виконаних робіт (пункт 1.5. договору).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

У розділі 6 договору сторони визначили порядок здачі та приймання робіт, а саме:

- передача виконаних робіт виконавцем і приймання їх замовником оформляється актом приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2В) (пункт 6.1. договору);

- якщо при приймання виконаних робіт будуть виявлені недоліки, які виникли з вини виконавця, замовник не підписує акт із зазначенням недоліків та термінів їх усунення (пункт 6.2. договору).

Так, на виконання умов договору позивачем у грудні 2013 року були виконані ремонтні роботи, передбачені умовами договору, на загальну суму 99 270 грн. 48 коп. , що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року від 10.12.2013 (а.с.18-22).

Слід зауважити, що вказаний акт підписаний, зокрема, відповідачем і третьою особою та скріплений їх печатками без будь-яких претензій та зауважень. Крім того, у судовому засіданні 16.12.2015 представниками позивача та відповідача було повідомлено, що під час прийняття виконаних робіт сторонами не було виявлено недоліків, про що свідчить підписання вказаного акту відповідачем без будь-яких зауважень (пункт 6.2. договору).

При цьому, у пунктах 2.1. та 2.2. договору сторони погодили, що розрахунок платника з виконавцем за виконану роботу здійснюється на підставі оформлених належним чином рахунка-фактури, акта приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2В), підписаного уповноваженими особами замовника та виконавця, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 30 днів, з моменту надання документів до Головного управління юстиції в Дніпропетровській області, в межах виділених та затверджених бюджетних асигнувань. Оплата за виконані роботи за цим договором проводиться платником незалежно від результатів його господарської діяльності тільки банківськими коштами.

Після отримання замовником послуг, відповідно до умов договору платник зобов'язаний прийняти рішення про їх оплату та подати доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, на умовах та в порядку зазначеному у пункті 2.1. договору (стаття 49 Бюджетного кодексу України) (пункт 5.1.2. договору).

Так, у строки, визначені у пункті 2.1 договору, оплата виконаних позивачем робіт здійснена не була, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 99 270 грн. 48 коп.

Отже, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо вчасної оплати виконаних підрядних робіт, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 99 270 грн. 48 коп., що і є причиною спору.

Судом встановлено, що роботи виконані за вказаним вище актом приймання виконаних будівельних робіт відповідають роботам, що визначені умовами договору (за змістом, обсягом та вартістю).

При цьому, позивач виконав роботи, а відповідач їх прийняв на загальну суму 99 270 грн. 48 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних будівельних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких заперечень.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строку та якості виконання робіт. З вищезазначеного акту вбачається, що акт підписаний без заперечень.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як було зазначено вище, в пункті 2.1. договору сторони погодили порядок та строк оплати.

При цьому, в порушення умов вказаного пункту договору, а також вищевказаних положень законодавства, відповідачем виконані позивачем роботи оплачені не були.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Щодо зазначення в пункту 2.1. договору умови оплати - в межах виділених та затверджених бюджетних асигнувань, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, що пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

Обов'язок відповідача сплатити суму боргу, додатково обґрунтовується тим, що відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі головного розпорядника бюджетних коштів.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За статтею 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності. Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від відповідальності. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання в умовах договору на момент виділення бюджетних асигнувань суперечать вимогам чинного законодавства, а отже, не може братися до уваги при визначенні судом настання моменту оплати.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 № 15/5027/715/2011, в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 № 11/446 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005.

Крім того, в матеріалах справи відсутній і рахунок на оплату, на який також є посилання у пункті 2.1. договору.

З приводу вказаних обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

З огляду на положення пункту 2.1. договору, строк оплати виконаних позивачем підрядних робіт на суму 99 270 грн. 48 коп. є таким, що настав 09.01.2014.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати виконаних робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 99 270 грн. 48 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував. Крім того, відповідачем не заперечувався факт виконання робіт на суму 99 270 грн. 48 коп., а також факт їх неоплати.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 99 270 грн. 48 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 99 270 грн. 48 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період прострочення з 14.01.2014 по 03.11.2015 (фактично за період з січня 2014 року по вересень 2015 року, згідно з розрахунком, а.с.6) в сумі 75 962 грн. 36 коп. та 3% річних за період прострочення з 14.01.2014 по 03.11.2015 в сумі 5 376 грн. 92 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого у позовній заяві розрахунку.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок містить порушення у визначенні періоду прострочення (позивачем невірно визначено початок періоду прострочення, з урахуванням вище вказаних вимог та включено в період січень 2014 року).

Отже, розрахунок інфляційних втрат визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначений позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних Постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було визначено розмір інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по вересень 2015 року в сумі 75 612 грн. 60 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 75 612 грн. 60 коп.

Господарським судом здійснено також перевірку розрахунку 3% річних, проведеного позивачем, та встановлено, що визначений позивачем період прострочення - з 14.01.2014 по 03.11.2015 не виходить за межі періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, що визначений судом, арифметично в межах вказаного періоду розрахунок проведено вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 5 376 грн. 92 коп. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2 000 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 02.11.2015 між Адвокатським об'єднанням "Юридична фірма "Екс Юре" (далі - адвокат) та позивачем (клієнт) було укладено договір (угоду) про надання адвокатських послуг, відповідно до умов якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правову допомогу клієнту при провадженнях у будь-яких цивільних, адміністративних, господарських, кримінальних справах, у слідчих перевірках чи перевірках або діях слідчих органів, органів дізнання, де клієнт приймає чи може приймати, або буде приймати участь (на розсуд адвоката) у процесуальному статусі свідка, потерпілого, опитуваного, статусі позивача, відповідача, третьої особи, а також в іншому процесуальному статусі, використовувати всі передбачені у Кримінально-процесуальному, Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства, Кодексі про адміністративні правопорушення та в інших законодавчих актах засоби, використовувати законні способи і методи захисту, з метою з'ясування обставин, які спрямовані на захист інтересів та законних прав клієнта, встановлюють чи спростовують певні обставини (факти, твердження), брати участь у захисті Клієнта в якості свідка, потерпілого, позивача, відповідача, третьої особи чи в іншому процесуальному статусі, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання адвокатських послуг.

У пункті 5.1. сторони визначили, що розмір гонорару погоджується сторонами у додатку № 1 до договору, залежно від конкретного спору.

Так, між адвокатом та клієнтом (позивачем) було укладено додаток № 1 до договору про надання адвокатських послуг, в якій сторони визначили наступне:

- адвокат надає правову допомогу клієнту, та має право на отримання гонорару згідно відпрацьованих адвокатом годин по виконанню своїх обов'язків згідно із договором;

- сторони погодили, що правова допомога буде надаватися адвокатом в якості представництва клієнта в процесуальному статусі позивача за господарським позовом ТОВ "Донбасстрой" до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа Реєстраційна служба Васильківського РУЮ про стягнення заборгованості за договором № 1811 від 18.11.2013 про виконання робіт з поточного ремонту;

- погодинна оплата праці передбачає, що клієнт сплачує адвокатські послуги, відповідно до виставленого адвокатом рахунку на оплату адвокатських послуг, в якому зазначається кількість годин, витрачених адвокатом для надання послуг за договором, стислий опис роботи, виконаної у ці години, та загальна вартість роботи за кожною відповідною позицією, обрахована шляхом множення кількості годин на ставку погодинної оплати праці адвоката;

- розмір ставки адвоката при наданні послуг за договором складає 400 грн. за одну годину роботи адвоката;

- сторони погодили, що оплата адвокатських послуг за цдоговором буде здійснюватися на підставі рахунку адвоката, який виставляється щомісячно, щотижнево або в інший погоджений строк;

- списання гонорару адвоката відбуватиметься помісячно, за кількість годин, відпрацьованих адвокатом на виконання договору у відповідному календарному місяці.

В матеріалах справи міститься свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2185 від 20.09.2010 (а.с.31).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані послуги, визначені договором про надання адвокатських послуг, що підтверджується актом виконаних робіт по договору (угоді) про надання адвокатських послуг від 11.11.2015, відповідно до якого адвокат надав, а клієнт прийняв правову допомогу по договору (угоді) про надання адвокатських послуг від 11.11.2015, у вигляді юридичного супроводу господарської справи за позовом ТОВ "Донбасстрой" до Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, третя особа Реєстраційна служба Васильківського РУЮ про стягнення заборгованості за договором. В акті зазначено, що вартість правової допомоги, наданої адвокатом клієнту, відповідно до рахунку від 11.11.2015 складає 2 000 грн. 00 коп. (а.с.49).

Так, адвокатом виставлений рахунок № 170 від 11.11.2015 на оплату за надані адвокатські послуги на суму 2 000 грн. 00 коп. (а.с.50).

Крім того, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 7 від 18.11.2015 про перерахування позивачем 2 000 грн. 00 коп. з призначенням платежу - оплата за представництво по справі № 904/9731/15 згідно договору про надання адвокатських послуг від 02.11.2015 (а.с.48).

Так, відповідно до пункту 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 2 000 грн. 00 коп. (договір про надання адвокатських послуг від 02.11.2015, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2185 від 20.09.2010, акт прийому-передачі наданих послуг від 11.11.2015 та платіжне доручення № 7 від 18.11.2015, згідно з яким позивач перерахував 2 000 грн. 00 коп. адвокату), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката , з урахуванням обставин справи, категорії спору, тривалості розгляду справи та частковим задоволення позову є співрозмірними, але підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 1 996 грн. 13 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 218 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, проспект Карла Маркса, будинок 21-А; ідентифікаційний код 34984907) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасстрой" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Радянська, будинок 59; ідентифікаційний код 31677692) - 99 270 грн. 48 коп. основного боргу, 75 612 грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 5 376 грн. 92 коп. - 3% річних, 1 996 грн. 13 коп. - витрат на послуги адвоката, 2 703 грн. 90 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4