Рішення

від 08.12.2015 по справі 905/2571/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.12.2015                     Справа № 905/2571/15                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Сажневої М.В., розглянувши матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Біофід Груп»

до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь»

простягнення 450 355,53 грн

за участю представників:

від позивачане з'явились

від відповідачане з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофід Груп» до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про стягнення заборгованості в сумі 423370,21 грн, інфляційних втрат у розмірі 7239,63 грн та 3% річних в сумі 19745,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № АЭС сн 97АЭСсн від 07.01.2013 щодо здійснення оплати вартості поставленого згідно видаткових накладних №4 від 09.01.2013, №5 від 15.01.2013, №6 від 22.01.2013, №8 від 28.01.2013, №10 від 31.01.2013, №11 від 04.02.2013, №17 від 12.02.2013, №22 від 20.02.2013, №23 від 01.03.2013, №35 від 19.04.2013, №41 від 03.06.2013, №46 від 25.06.2013, №52 від 12.07.2013, № 57 від 25.07.2013, №61 від 05.08.2013, №68 від 22.08.2013, №74 від 09.09.2013, №78 від 23.09.2013, №87 від 17.10.2013, №92 від 01.11.2013, №100 від 25.11.2013 товару, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму основного боргу, а також нараховані на неї інфляційні втрати та 3% річних.

08.12.2015 до суду від позивача надійшли письмові пояснення-уточнення щодо обставин справи в яких, позивач пояснив що поставка товару за видатковими накладними: №4 від 09.01.2013, №5 від 15.01.2013, №6 від 22.01.2013, №8 від 28.01.2013, №10 від 31.01.2013, №11 від 04.02.2013, №17 від 12.02.2013 здійснювалась на виконання умов Договору АЭС сн 97АЭСсн від 07.01.2013, інший товар за видатковими накладними №22 від 20.02.2013, №23 від 01.03.2013, №35 від 19.04.2013, №41 від 03.06.2013, №46 від 25.06.2013, №52 від 12.07.2013, № 57 від 25.07.2013, №61 від 05.08.2013, №68 від 22.08.2013, №74 від 09.09.2013, №78 від 23.09.2013, №87 від 17.10.2013, №92 від 01.11.2013, №100 від 25.11.2013 поставлявся згідно усних домовленостей сторін.

Відповідач повноважних представників в судові засідання не направив, відзив на позов не надав, своїм процесуальним правом не скористався.

Про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень.

Натомість 27.10.2015 до суду від відповідача надійшла заява про надання відстрочки виконання рішення суду у справі № 905/2571/15 на три місяці.

Також 27.10.2015 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та про продовження строку розгляду спору.

В судовому засіданні 27.10.2015 клопотання відповідача в частині відкладення розгляду справи судом задоволено, а вирішення клопотання в частині продовження строку розгляду спору судом відкладено.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи та мав достатньо часу для надання документів та пояснень по справі, в судовому засіданні 08.12.2015 у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи, судом відмовлено.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд Донецької області

В С Т А Н О В И В :

07.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Біофід Груп» (постачальник, позивач) та Приватним акціонерним товариством «Азовелектросталь» (покупець, відповідач) підписано договір № АЭС сн 97АЭСсн (далі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, в асортименті, кількості згідно специфікації №1.

Специфікацією № 1, яка зазначена у Договорі, сторонами визначено найменування, кількість та ціну товару, що поставляється.

Згідно з п. 5.2 Договору та Специфікацією №1 загальна сума Договору складає 225678,91 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 7613,15 грн.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 225678,92 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №4 від 09.01.2013 на суму 24930,91 грн, №5 від 15.01.2013 на суму 17343,24грн, №6 від 22.01.2013 на суму 39022,29 грн, №8 від 28.01.2013 на суму 16476,08грн, №10 від 31.01.2013 на суму 32518,58 грн, №11 від 04.02.2013 на суму 65037,15, №17 від 12.02.2013 на суму 30350,67 грн.

Отримання відповідачем товару, зазначеного у видаткових накладних, підтверджується підписом його представника на зазначених накладних.

Відповідачем отримано товар за вказаними документами та підписано вищезазначені накладні без будь-яких зауважень та заперечень.

Висновок стосовно того, що товар за вищезазначеним видатковими накладними був поставлений позивачем відповідачу саме на виконання Договір № АЭС сн 97АЭСсн від 07.01.2013, суд робить виходячи з того, що найменування, кількість і вартість товару, зазначеного у вищезазначених видаткових накладних, повністю відповідає тому, що вказаний у Договорі.

Відповідачем жодних заперечень щодо отримання товару за вказаними видатковими від позивача на підставі Договору, не надано.

Крім того, згідно видаткових накладних: №22 від 20.02.2013 на суму 65037,15 грн, №23 від 01.03.2013 на суму 65037,15 грн, №35 від 19.04.2013 на суму 65037,15 грн, №41 від 03.06.2013 на суму 65037,15 грн, №46 від 25.06.2013 на суму 47740,00 грн, № 52 від 12.07.2013 на суму 65037,15 грн, № 57 від 25.07.2013 на суму 41230,00 грн, №61 від 05.08.2013 на суму 43400,00 грн, №68 від 22.08.2013 на суму 43400,00 грн, №74 від 09.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 78 від 23.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 87 від 17.10.2013 на суму 39022,29 грн, № 92 від 01.11.2013 на суму 65037,15 грн, №100 від 25.11.2013 на суму 65037,15 грн позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 800126,64 грн.

Отримання відповідачем товару, за вище вказаними накладними, підтверджується підписами його представників на зазначених накладних скріпленими печаткою підприємства-відповідача.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставами виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи викладене, суд вважає також доведеним факт вчинення сторонами правочинів та здійснення поставки позивачем і отримання відповідачем товару на загальну суму 800126,64 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №22 від 20.02.2013 на суму 65037,15 грн, №23 від 01.03.2013 на суму 65037,15 грн, №35 від 19.04.2013 на суму 65037,15 грн, №41 від 03.06.2013 на суму 65037,15 грн, №46 від 25.06.2013 на суму 47740,00 грн, № 52 від 12.07.2013 на суму 65037,15 грн, № 57 від 25.07.2013 на суму 41230,00 грн, №61 від 05.08.2013 на суму 43400,00 грн, №68 від 22.08.2013 на суму 43400,00 грн, №74 від 09.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 78 від 23.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 87 від 17.10.2013 на суму 39022,29 грн, № 92 від 01.11.2013 на суму 65037,15 грн, №100 від 25.11.2013 на суму 65037,15 грн.

При цьому суд відзначає, що підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносяться обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування – це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача.

Таким чином, в даній справі підставою позовних вимог є факт поставки товару на підставі договорів, укладених у певній формі, і до предмету доказування входить як доказування факту укладення сторонами письмового договору у певній формі, так і факту здійснення поставки у певній кількості по певній ціні.

Позивач в позовній заяві та письмових поясненнях посилався як на обставини своїх вимог на факт здійснення поставки відповідачу певної кількості товару на певну суму, що в тому числі ним підтверджувалось посиланням на дані видаткових накладних.

Частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Кодексом, що передбачено приписами другого абзацу пункту першого статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У статті 692 Цивільного кодексу України зазначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 6.2 Договору сторонами погоджено умови оплати - по факту поставки через 15 банківських днів.

Таким чином, за товар отриманий за видатковою накладною №4 від 09.01.2013 відповідач повинен був остаточно розрахуватись до 30.01.2013, за видатковою накладною №5 від 15.01.2013 - до 05.02.2013, за видатковою накладною №6 від 22.01.2013 - до 12.02.2013, за видатковою накладною №8 від 28.01.2013 - до 18.02.2013, за видатковою накладною №10 від 31.01.2013 - до 21.02.2013, за видатковою накладною №11 від 04.02.2013 від 04.02.2013 - до 25.02.2013, за видатковою накладною №17 від 12.02.2013 - до 05.03.2013.

Щодо настання у відповідача обов'язку з оплати товару отриманого за видатковими накладними: №22 від 20.02.2013, №23 від 01.03.2013, №35 від 19.04.2013, №41 від 03.06.2013, №46 від 25.06.2013, №52 від 12.07.2013, № 57 від 25.07.2013, №61 від 05.08.2013, №68 від 22.08.2013, №74 від 09.09.2013, №78 від 23.09.2013, №87 від 17.10.2013, №92 від 01.11.2013, №100 від 25.11.2013 суд зазначає наступне.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ч.ч. 1, 2 ст. 538 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, внаслідок приписів закону про зустрічне виконання зобов'язань та ст. 692 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача в повному обсязі оплатити поставлений товар за видатковими накладними: №22 від 20.02.2013 на суму 65037,15 грн, №23 від 01.03.2013 на суму 65037,15 грн, №35 від 19.04.2013 на суму 65037,15 грн, №41 від 03.06.2013 на суму 65037,15 грн, №46 від 25.06.2013 на суму 47740,00 грн, № 52 від 12.07.2013 на суму 65037,15 грн, № 57 від 25.07.2013 на суму 41230,00 грн, №61 від 05.08.2013 на суму 43400,00 грн, №68 від 22.08.2013 на суму 43400,00 грн, №74 від 09.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 78 від 23.09.2013 на суму 65037,15 грн, № 87 від 17.10.2013 на суму 39022,29 грн, № 92 від 01.11.2013 на суму 65037,15 грн, №100 від 25.11.2013 на суму 65037,15 грн виник з дати отримання товару за правочинами поставки (видатковими накладними).

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок відповідач свої зобов'язання щодо здійснення повної та своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином, сплативши позивачу кошти у загальній сумі 602435,35 грн.

Таким чином станом на час розгляду справи у відповідача перед позивачем утворилась непогашена заборгованість у розмірі 423370,21 грн.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав. Належних доказів погашення заборгованості станом на час вирішення спору відповідачем суду не надано.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 423370,21 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 7239,63 грн та 3% річних у розмірі 19745,69 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є правомірними.

За здійсненим судом перерахунком інфляційних втрат в межах періоду нарахування, визначеного позивачем, розмір інфляційних втрат за прострочення оплати вартості товару є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійним вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи не містять заяв чи клопотань позивача про зміну (збільшення) розміру позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі 7239,63 грн.

Вимоги про стягнення 3% річних в сумі 19745,69 грн підлягають задоволенню за розрахунком позивача перевіреним судом та неоспореним відповідачем.

Відповідачем 27.10.2015 подано заяву про відстрочення виконання рішення суду на три місяці на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. Заява мотивована тим, що м. Маріуполь (місце знаходження та місце реєстрації відповідача) віднесено до населених пунктів, в яких проводиться антитерористична операція, внаслідок чого у відповідача виникли труднощі при веденні господарської діяльності, впроваджено режим простою на підприємстві. Також, відповідач посилається на складний фінансовий стан підприємства.

На підтвердження клопотання відповідачем додано до матеріалів справи: копії балансів станом на 31.12.2014 та станом на 30.06.2015, в яких відображається як кредиторська так і дебіторська заборгованість; копії фінансових звітів за 2014 рік, в яких підприємством звітується про наявність збитків; копії довідки від 03.06.2015 №301/107 про середню чисельність персоналу, фонд оплати праці за квітень 2015 року та суму заборгованості по заробітній платі станом на 01.06.2015, довідки № 301/185 від 12.08.2015 по реалізації лиття відповідача за 2010 рік-6місяців 2015 року копії наказів від 29.04.2014 № 591/1 «Про організацію роботи з 12 по 31 травня 2014 року», від 28.05.2015 № «Про організацію роботи з 1 по 30 червня 2015 року», від 30.09.2015 № 270 «Про організацію роботи з 1 по 31 жовтня 2014 року».

Відповідно до п. 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Як зазначено в п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявна загроза банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проте, всупереч вимогам ст.ст. 33, 43, 121 Господарського процесуального кодексу України відповідач не надав до суду доказів наявності порушення щодо нього справи про банкрутство та обумовленої цим реальної загрози його банкрутства, доказів відсутності коштів на рахунках та доказів відсутності майна, на яке можливо б було звернути стягнення.

При цьому, самі по собі соціально-економічна напруга в суспільстві та важке становище в металургійній сфері не є підставами для відстрочення виконання судового рішення, оскільки негативні фінансові наслідки соціально-економічної кризи в державі стосуються всіх господарюючих суб'єктів, насамперед стягувача.

Судом відмічається, що заборгованість відповідача виникла ще в 2013 році та до початку проведення антитерористичних дій. Наявні стрімкі інфляційні процеси в економіці держави, які супроводжуються істотним здешевленням національної валюти, якщо повністю й не виключають наявність обставин для надання відстрочки виконання судового рішення, то є суттєвими перешкодами для їх виникнення. Адже, в противному разі інфляційні процеси зачіпають передусім майнові інтереси кредитора, так як належні до стягнення на його користь грошові кошти в національній валюті за період відстрочки (3 місяця), та не виконання відповідачем своїх зобов‘язань протягом 1,5 роки, істотно знецінюються, що, як наслідок, призводить до погіршення фінансового стану позивача.

Більше того, відповідно до ст. 42 та абз. 5 ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

З огляду на це, суд приходить до висновку про те, що наведені відповідачем обставини передусім є наслідком господарської діяльності відповідача, його власного комерційного розрахунку та ризику. Посилання відповідача на проведення антитерористичної операції на території Донецької області, як на обставину, що значно ускладнює ведення господарської діяльності, могли б бути прийняті судом як такі, що виникли в силу об'єктивних та незалежних від відповідача обставин, проте відповідачем не доведено, що вказані дії стали причиною невиконання відповідачем своїх зобов‘язань перед позивачем ще протягом січня-листопада 2013 року.

Вказана позиція суду також відображена і в постановах Вищого господарського суду України від 02.06.2015 № 904/2670/14; 8.02.2015 № 903/752/14.

За таких обставин, клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У зв'язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача та підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» (87535, Донецька обл., м. Маріуполь, площа Машинобудівельників, 1, ідентифікаційний код 25605170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біофід Груп» (46001, м.Тернопіль, бульвар Тараса Шевченка, 19, ідентифікаційний код 38117248) основний борг у розмірі 423370 (чотириста двадцять три тисячі триста сімдесят) грн 21 коп., інфляційні втрати у розмірі 7239 (сім тисяч двісті тридцять дев'ять) грн 63 коп., 3% річних у розмірі 19745 (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок п'ять) грн 63 коп. та судовий збір у розмірі 6755 (шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять) грн 33 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Повне рішення складено: 14.12.2015

Суддя М.В. Сажнева