Рішення

від 08.12.2015 по справі 911/4950/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р. Справа № 911/4950/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Плеяда ТрейдВ» , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«Край-1В» , Київська обл., с. Бузова

про стягнення 108 309,32 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 12.05.2015)

від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю В«Плеяда ТрейдВ» (далі-ТОВ В«Плеяда ТрейдВ» /позивача) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» (далі-ТОВ «Край-1»/відповідач) про стягнення 108 309,32 грн заборгованості за договором поставки №835 від 10.05.2012, право вимоги за яким перейшло до позивача згідно договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами від 01.02.2015, а також 1 241,59 грн 3% річних та 24 067,73 грн пені.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2015 порушено провадження у справі №911/4950/15, розгляд справи призначено на 01.12.2015.

Водночас, разом із позовною заявою позивачем заявлено про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ «Край-1».

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як слідує зі змісту заявленої прокурором заяви про вжиття заходів до забезпечення позову, остання обгрунтована перебуванням відповідача у скрутному фінансовому становищі та небажанням останнього повертати борг, а тому позивач вважає, що відповідач намагатиметься відчужити належне йому майно, що зробить неможливим виконання рішення суду у даній справі.

Однак, суду не надано доказів, які підтверджували б наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заявленого позивачем заходу до забезпечення позову у даній справі, у той час як посилання позивача на потенційне ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для застосування передбачених заходів у розумінні ст. 66 ГПК України, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову у даній справі з огляду на її необґрунтованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 01.12.2015 розгляд даної було відкладено на 08.12.2015.

В судові засідання 01.12.2015 та 08.12.2015 представник відповідача не прибув, витребувані судом документи не надав, про причини їх ненадання суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.05.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Даная-Україна» (далі-ТОВ «Даная-Україна»/постачальник) та ТОВ «Край-2» (далі-покупець) було укладено договір поставки №835 (далі-договір), відповідно до якого постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з замовленням покупця та товаросупровідною документацією, які складають невід’ємну частину цього договору.

01.02.2015 між ТОВ «Край-2» (далі-сторона 1), ТОВ «Край-1» (далі-сторона 2), ТОВ «Даная-Україна» (далі-сторона 3) та ТОВ «Плеяда Трейд» (далі-сторона 4) було укладено договір про організацію взаємних розрахунків між сторонами, відповідно положень якого сторона 1 та сторона 3 підтверджують, що за укладеним між ними договором поставки №835 від 10.05.2012, станом на дату підписання цього договору сторона 1 має перед стороною 3 заборгованість в розмірі 89 004,84 грн.

Згідно п. п. 2, 4, 5, 9, 11, 12 договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 сторона 1 переводить свій борг на сторону 2, внаслідок чого сторона 2 заміняє сторону 1 як зобов’язану сторону у договорі поставки №835 від 10.05.2012, у зв’язку із чим сторона 3 набуває право вимоги до сторони 2 належної йому суми заборгованості, визначеної в п. 1 цього договору.

Сторона 3 не заперечує проти переведення боргу, визначеного в п. 1 цього договору, і підписуючи цей договір, дає свою згоду на заміну сторони у зобов’язанні.

Сторона 3 відступає, а сторона 4 приймає на себе право вимоги, що належить стороні 3 за договором №835 від 10.05.2012, укладеного між стороною 1 та стороною 3. Сторона 3 переводить на сторону 4 суму боргу (грошового зобов’язання) сторони 2 в розмірі 89 004,84 грн.

Сторона 2 та сторона 4 повинні підписати акт звірки взаєморозрахунків.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до повного виконання сторонами зобов’язань за цим договором.

Після набрання чинності цим договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

Як слідує з наявних в матеріалах справи доказів, 10.06.2015 ТОВ «Край-1» та ТОВ «Плеяда Трейд», як стороною 2 та стороною 4 за договором договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015, було підписано акт звіряння розрахунків, відповідно до якого сторони встановили існування боргу ТОВ «Край-1» на суму 83 000,00 грн.

25.09.2015 ТОВ «Плеяда Трейд» надіслала на адресу ТОВ «Край-1» претензію про сплату боргу у сумі 83 000,00 грн. Копія зазначеної претензії та докази її надіслання наявні в матеріалах справи.

Посилаючись на те, що відповідач на претензію не відповів, суму заборгованості за договором поставки №835 від 10.05.2012 не сплатив, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 83 000,00 грн заборгованості.

Наявність 83 000,00 грн заборгованості відповідача за договором підтверджується довідкою, підписаною директором, головним бухгалтером ТОВ «Плеяда Трейд» та скріпленою відбитком печатки товариства, а також довідками №30-14/178 від 01.12.2015 ПАТ «КБ «Глобус» та №6-2/15/776 від 01.12.2015 АТ «ПроКредит Банк» відповідно.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 265, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст. 712 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ст. ст. 512, 514, 520 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

З огляду наведеного вище, укладаючи 01.02.2015 договір про організацію взаємних розрахунків між сторонами, ТОВ «Край-2», ТОВ «Край-1», ТОВ «Даная-Україна» та ТОВ «Плеяда Трейд» погодили заміну як кредитора так і боржника у зобов’язані по оплаті вартості поставленого товару за договором №835 від 10.05.2012, а тому з дати підписання ТОВ «Плеяда Трейд» та ТОВ «Край-1», як новими кредитором та боржником відповідно, акту звіряння взаємних розрахунків - 10.06.2015, договір набрав чинності у відповідності до положень зазначеного правочину, з породженням для сторін відповідних правових наслідків.

Відповідно до статей 627, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов’язковим для виконання.

Отже, підписання відповідачем як договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 так і акту взаємних розрахунків від 10.06.2015 без будь-яких заперечень щодо вартості поставленого товару за договором №835 від 10.05.2012 та відповідної суми боргу, свідчить про погодження відповідача з умовами такого правочину та відповідно породжує для останнього обов’язок щодо сплати суми боргу у розмірі 83 000,00 грн на користь позивача, як нового кредитора.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, враховуючи, що відповідач свої грошові зобов’язання за договором про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 належним чином не виконав, а також те, що розмір заявленої до стягнення заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та є арифметично вірним, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 83 000,00 грн заборгованості по оплаті вартості товару, поставленого за за договором №835 від 10.05.2012 підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов’язань позивач просить суд стягнути з першого 24 067, 73 грн пені, нарахованої на 83 000,00 грн заборгованості за період з 16.02.2014 по 17.08.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приписами статей 230, 231 ГК України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства, пеня може стягуватись виключно у випадку, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін) чи законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 08.07.2013 у справі №4/5014/2433/2012.

Зі змісту укладеного ТОВ «Край-2», ТОВ «Край-1», ТОВ «Даная-Україна» та ТОВ «Плеяда Трейд» договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 слідує, що до позивача, як до нового кредитора, перейшло право вимоги виключно в межах суми боргу за договором поставки, у той час як право вимоги сплати штрафних санкцій за прострочення грошового зобов’язання з оплати поставленого товару за цим договором позивачу не передавалось.

До того ж, положеннями договору про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 не встановлено відповідальності відповідача шляхом сплати пені за неналежне виконання умов цього правочину.

З огляду наведеного, а також враховуючи, що відповідальність за порушення відповідачем грошового зобов’язання у вигляді пені та її розміри, сторонами за договором про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 не передбачена, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 24 067, 73 грн пені є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №910/7821/13.

Крім того, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань позивач просить суд стягнути 1 241,59 грн 3% річних, нарахованих на 83 000, 00 грн заборгованості за період з 16.02.2014 по 17.08.2015.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Поряд з тим, згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що договором про організацію взаємних розрахунків між сторонами б/н від 01.02.2015 строку виконання відповідачем його грошового обов'язку не встановлено, позивач надіслав відповідачу претензію щодо сплати 83 000,00 грн заборгованості з описом вкладення у цінний лист за №0302804375755, який у відповідності до відомостей УДППЗ Укрпошта про відстеження пересилання поштових відправлень було повернуто відправнику 31.10.2015, а отже останнім днем виконання відповідачем грошового обов’язку за направленою позивачем претензією є 07.11.2015.

Таким чином, враховуючи встановлені ч. 2 ст. 530 ЦК України строки виконання боржником обов'язку по проведенню грошових розрахунків, суд дійшов висновку, що право на нарахування 3% річних виникло у позивача з 08.11.2015, у той час, як заявлена до стягнення сума 3% річних обрахована позивачем за період з 16.02.2014 по 17.08.2015.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 241,59 грн 3% річних, нарахованих на 83 000, 00 грн заборгованості задоволенню не підлягає, позаяк період обрахунку заявлених позовних вимог лежить поза межами періоду, з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 512, 514, 520, 525, 526, 530, 551, 625, 627, 629, 692, 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 230, 231, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Край-1» (08120, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Бузова, вул. Леніна, 215А, кім. 3, ідентифікаційний код 22863249) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Плеяда ТрейдВ» (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 55, оф. 9, ідентифікаційний код 38606167) 83 000 (вісімдесят три тисячі) грн 00 коп. заборгованості та 1 245 (одну тисячу двісті сорок п’ять) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 14.12.2015.

Суддя В.А. Ярема