Рішення

від 07.12.2015 по справі 910/27615/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2015Справа №910/27615/15

За позовом Державного підприємства "Тячівський завод "Зеніт"

до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України

треті особи: 1. Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Ліс"

про визнання недійсними електронних торгів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Давлатов В.А. - директор;

від відповідача: Кузьменко М.А.- за довіреністю від 04.07.2015р.;

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились.

В судовому засіданні 07 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2015 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Тячівський завод "Зеніт" (позивач) до Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (відповідач) про визнання недійсними електронних торгів, щодо продажу нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Тячів, вулиця Комсомольська, 6 «А».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем проведено електронні торгів в порушення вимог Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна».

Відповідач звернувся до суду із відзивом, у якому за викладених підстав проти позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2015р. суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі №910/27615/15 та залучно до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області та Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро-Ліс". Розгляд справи призначено на 18.11.2015р.

В судове засідання, призначене на 18.11.2015р., представники відповідача та третіх осіб не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

16.11.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-1 надійшов відзив на позовну заяву.

17.11.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-2 надійшла телеграма, в якій зазначено, що проти позову заперечує та просить розглядати справу без участі представника.

18.11.2015р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав усні пояснення, відповів на запитання суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2015р. розгляд справи відкладено на 07.12.2015р.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статуту ДП «Тячівський завод «Зеніт» засновано на державній власності.

На балансі ДП «Тячівський завод «Зеніт» знаходиться нерухоме майно (Адміністративно-побутовий корпус 01, А, 1640,4 кв.м.; Виробничий цех 02, Б, 923,5 кв.м,; Склад ОРСК, В, 2017,2 кв.м.; Виробничий цех, Г, 1652,18 кв.м.), розташоване за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, місто Тячів, вулиця Комсомольська 6а, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно виданого Виконавчим комітетом Тячівської міської ради та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області листом від 02.04.2015 року вих. № 996/6 повідомив позивача, як боржника та стягувачів у зведеному виконавчому провадженні, про проведення оцінки арештованого нерухомого майна підприємства задля подальшого продажу через державний аукціон.

ДП «Тячівський завод «Зеніт» звернулось до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області з листом № 79 від 25.05.2015р., у якому просило зупинити реалізацію нерухомого майна, яке знаходиться на його балансі, у зв'язку із знаходження грошових коштів для погашення існуючої заборгованості.

08.06.2015 року Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області на адресу позивача був направлений лист, яким останнього було повідомлено про передачу 25.05.15 року до УДВС пакету документів щодо реалізації через СЕТАМ (система електронних торгів арештованим майном) цілісного майнового комплексу, який знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул.. Комсомольська, 6 «а» та належить на праві власності ДП «Тячівський завод «Зеніт».

Листом № 1567/6 від 08.06.2015р. Відділом примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області позивачу повідомлено, що у разі погашення заборгованості перед стягувачами останній має право це повідомити, що буде підставою для припинення торгів та вилучення лоту з реалізації спірного майна із СЕТАМ.

Відповідно до протоколу № 92655 проведення електронних торгів переможцем торгів з реалізації цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Комсомольська, 6 «А» є учасник 9.

В подальшому відповідачем направлено позивачу акт державного виконавця про проведення торгів від 02.07.2015 року згідно з яким переможцем торгів з реалізації цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Комсомольська, 6 «А» (Адміністративно-побутовий корпус 01, А, 1640,4 кв.м.; Виробничий цех 02, Б, 923,5 кв.м,; Склад ОРСК, В, 2017,2 кв.м.; Виробничий цех, Г, 1652,18 кв.м.) за ціною 1 239 198,00 грн. є ТОВ «Євро-Ліс».

Позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення ст.ст. 1, 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» щодо реалізації майна державних підприємств, у статутному фонді яких частка держави становить не менше 25 відсотків, і до яких відносить позивач. Крім того, стверджує, що відповідачем в порушення п. 3.11. Тимчасового положення «Про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна» не повідомлено державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Відповідач у відзиві зазначив, що відповідно до постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 року у справі № 807/1591/15 встановлено факт того, що цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Комсомольська, 6 «А» реалізовано через те, що у позивача рахувалась несплачена заборгованість перед управлінням Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове пенсійне страхування, що на підставі ст. 2 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» спростовує твердження позивача.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 року № 656/5 з 06.08.2014 року у Закарпатській області запроваджено реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

За змістом пункту 1 розділу І Тимчасового порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 року № 656/5 (надалі - Тимчасовий порядок), електронні торги - прилюдні торги, що здійснюються в електронній формі в Системі (інформаційна система, що забезпечує здійснення в електронній формі процесів подання й обробки заявок на участь в електронних торгах, проведення електронних торгів з реалізації арештованого державними виконавцями майна, обробку інформації про електронні торги).

Під час проведення прилюдних торгів продавець та учасники торгів у встановленому законом порядку певними діями (ціновими пропозиціями) визначають переможця торгів та ціну продажу майна, в результаті чого переможець торгів набуває право на придбання об'єкту. Результатом проведення прилюдних торгів є визначення покупця - переможця аукціону та завершення процедури торгів шляхом підписання протоколу ліцитатором та покупцем, який одержав право на придбання об'єкта. Факт затвердження протоколу торгів має юридичне значення в аспекті виникнення підстав для подальшої сплати коштів за придбане майно, оформлення органом виконавчої служби відповідного акта та видачі покупцеві свідоцтва про придбання майна. При цьому оформлення окремого договору купівлі-продажу майна законом не передбачено.

Тобто, аукціон (прилюдні торги) за своєю правовою природою є багатостороннім правочином, оскільки в ньому мають місце всі елементи, притаманні правочину, та може бути визнаний недійсним на підставі норм цивільного законодавства про недійсність правочинів.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24.10.2012 року №6-116цс12.

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У відповідності до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Отже, дійсність правочину це визнання за ним властивостей юридичного факту, що породжує правовий наслідок, до якого прагнули суб'єкти правочину при його вчиненні. Таке можливе лише у випадку, коли правочин відповідає сукупності вимог, визначених законом, які йменуються умовами дійсності правочинів. Сукупність таких вимог закріплено у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" введено законодавчу заборону - мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Статтею 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Тобто, законодавцем встановлено, що мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (до яких відноситься позивач) на розповсюджується на примусову реалізацію майна, зокрема, за рішеннями щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Судом встановлено, 25.06.2015 року відповідачем проведено електронні торги (протокол № 92655) з реалізації цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Комсомольська, 6 «А» (Адміністративно-побутовий корпус 01, А, 1640,4 кв.м.; Виробничий цех 02, Б, 923,5 кв.м,; Склад ОРСК, В, 2017,2 кв.м.; Виробничий цех, Г, 1652,18 кв.м.), переможцем яких є ТОВ «Євро-Ліс» (вартість реалізації майна 1 239 198,00 грн.).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 року у справі № 807/1591/15 в задоволенні позовної заяви Державного підприємства "Тячівський завод "Зеніт" до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання дій протиправними відмовлено повністю. Доказів на підтвердження оскарження вказаного судового рішення сторонами не надано.

При цьому, зазначеним судовим рішення встановлено, що за ДП «Тячівський завод «Зеніт» станом на час спрямування відповідачем до державного аукціону пакету документів стосовно продажу арештованого нерухомого майна рахувалася несплачена заборгованість перед управлінням Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове пенсійне страхування по 8-ми виконавчим документам на загальну суму 14 835,92 грн., по 6-ти виконавчим документам на суму 122 672,92 грн. заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій та по 14-ти виконавчих документах заборгованість по заробітній платі на загальну суму 59 387,17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи вимогами про сплату боргу виконавчим листом виданим Закарпатським окружним адміністративним судом, судовим наказом виданим Тячівським районним судом Закарпатської області, постановами про відкриття виконавчого провадження та постановами про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження.

Таким чином, судом встановлено, що у даному випадку мало місце спрямування 25.05.2015 року до державного аукціону (система електронних торгів арештованим майном) пакету документів з метою продажу арештованого нерухомого майна підприємства "Тячівський завод "Зеніт" органом державної виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження шляхом звернення стягнення на майно боржника, за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, щодо сплати єдиного внеску на загальнообовязкове пенсійне страхування, погашення заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, заробітної плати, відтак відповідач на думку суду діяв правомірно, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Тобто, постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 року у справі № 807/1591/15 встановлено, що при реалізації цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Комсомольська, 6 «А» шляхом проведення електронних торгів порушень не допущено, у зв'язку із чим підстави для визнання таких торгів недійсними відсутні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Згідно зі статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсними електронних торгів, щодо продажу нерухомого майна - цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Тячів, вулиця Комсомольська, 6 «А» є необґрунтованими та підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Копію даного рішення направити третій особі-1 та третій особі-2 у справі № 910/27615/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 14.12.2015р.

Суддя Ю.В. Цюкало