Рішення

від 14.12.2015 по справі 922/5909/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2015 р.Справа № 922/5909/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТЦЕНТР", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЄРВІС", м. Харків про стягнення 14876,49 грн. за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1, дов.в ід 13.11.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 7035,68 грн. пені; 7258,81 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 582 грн. 3% річних від простроченої суми за договором поставки № К-3106 від 25 травня 2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні 08 грудня 2015 року та у наданих письмових поясненнях підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 08 грудня 2015 року та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує.

У судовому засіданні 08 грудня 2015 року було оголошено перерву до 14 грудня 2015 року до 11 годин.

14 грудня 2015 року судове засідання було продовжено у тому ж складі суду.

Представник позивача у судовому засіданні та у наданих письмових поясненнях підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує частково.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення повноважного представника відповідача, судом встановлено наступне.

25 травня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНСТЦЕНТР" (позивачем, постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЄРВІС" (відповідачем, покупцем) було укладено договір поставки № К-3106.

Відповідно до пункту 1.1. договору поставки № К-3106 постачальник зобов*язується передати у власність покупця товар, номенклатура, кількість та ціна, якого визначаються відповідно до накладних, рахунків-фактур, які є невід*ємними частинами діючого договору. Покупець зобов*язується прийняти та оплатити товар.

Згідно пункту 2.1. та пункту 2.2. договору поставки від 25 травня 2009 року загальною сумою договору є сума всіх поставок, здійснених в рамках дії даного договору та підтверджена накладними рахунками-фактурами які є невід*ємними частинами діючого договору. Після досягенння сторонами згоди про ціну товару, що підтверджується рахунком-фактурой, угодою про ціну або іншим документом, збільшення ціни в односторонньому порядку не допускається.

Відповідно до пункту 3.2 договору поставки № К-3106 оплата проводиться прямим банківським переводом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах 100% оплати з відстрочкою платежу протягом 15 банківських днів з момента поставки товара покупцю.

Згідно пункту 4.1. договору поставки від 25 травня 2009 року поставка товара здійснюється на умовах СРТ (м. Харків) протягом 3 банківських днів з дати заяви про наявність товару на складі.

Відповідно до пункту 5.2. договору поставки № К-3106 кількість товару, що поставляється за цим договором, вказується в накладних, рахунках-фактурах.

Згідно пункту 6.2. договору поставки від 25 травня 2009 року право власності на товар переходить від постачальника покупцю з моменту фактичної предачі товару та товаросупроводних документів: товарної накладної; сертифіката або посвідчення якості; рахуноку-фактури; податкової накладної.

На виконання умов договору поставки № К-3106, позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 12138,48 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000003 від 04 лютого 2014 року.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач належним чином виконав свої зобов*язання за договором поставки № № К-3106 від 25 травня 2009 року.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються заповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Таким чином, дослідивши умови договору поставки № К-3106 від 25 травня 2009 року, на підставі якого виникло первісне грошове зобов’язання, суд вважає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статтей 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7258,81 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 582 грн. 3% річних від простроченої суми задовольнити.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 7.3 договору поставки № К-3106 від 25 травня 2009 року за несвоєчасну сплату поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи наведені норми закону, беручи до уваги прострочення виконання відповідачем основного зобов'язання, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягаючими задоволенню в розмірі 1127,72 грн. за період з 26 лютого 2014 року по 25 серпня 2014 року. В решті позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 5907,96 грн. пені суд відмовляє з огляду на те, що з розрахунку позивача вбачається, що ним зроблено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, що суперечить вимогам статті 232 Господарського кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 193, 216, 231, 232 Господарського кодексу України, статтями 6, 509, 525, 526, 536, 610, 611, 655, 692 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33-34, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЄРВІС" (61038, м. Харків, вул. Маршала Батицького, 4, код ЄДРПОУ 30428944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНСТЦЕНТР" (61138, м. Харків, вул. Дружби Народів, 263, к. 163, код ЄДРПОУ 35859728) 1127,72 грн. пені; 7258,81 грн. боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 582 грн. 3% річних від простроченої суми за договором поставки № К-3106 від 25 травня 2009 року та 1218,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення складено 14.12.2015 р.

Суддя ОСОБА_2