Рішення

від 30.11.2015 по справі 911/4746/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"30" листопада 2015 р. Справа № 911/4746/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна взаємодія», м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Гелаксі», м. Бориспіль

про стягнення 230 065,00 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

позивач - ОСОБА_1 предст. дов.б/н від 13.10.15 р.

відповідач - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна взаємодія» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Гелаксі» (відповідач) про стягнення 230 065,00 грн. за договором поставки №17 від 07.08.2014 року, а саме: 48 900,00 грн. основний борг, 17 166,00 грн. 30% річних, 143 824,00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі п.7.2 договору та 20 175,00 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.10.15 у справі №911/4746/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 16.11.2015 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.11.2015 розгляд справи було відкладено на 30.11.2015 року.

Відповідач в судове засідання 30.11.2015 року не забезпечив явку свого повноважного представника, однак на адресу суду повернувся конверт з відміткою поштового відділення зв'язку «За закінченням терміну зберігання».

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду надсилались відповідачу за адресою вказаною в позовній заяві та Спеціальному витягу з ЄДРПОУ, що свідчить про те, що він був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а також зважаючи на строки, передбачені ст. 69 ГПК України щодо терміну розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України за відсутності представника відповідача.

Представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 30.11.2015 року у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд,

встановив:

07 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна взаємодія» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грін Гелаксі» (Покупець) було укладено договір поставки №17, відповідно до умов якого, Постачальник зобов'язувався поставляти Покупцю шини, автозапчастини та надавати шиномонтажні послуги за його замовленнями: окремими партіями, за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних га/або актах надання послуг, які є невід'ємною частиною Договору, а останній прийняти Товар та оплатити в обумовлені Договором строки.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату товару на умовах відстрочки платежу, а саме на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару шляхом перерахування належних до оплати грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника.

Відповідно до п.п. 7.1. та 7.2. Договору, сторони досягнули домовленості про те, що у випадку прострочення Покупцем оплати поставленого товару більше строку обумовленого п. 4.3. даного Договору, Покупець зобов'язується сплатити повну вартість товару, а також у відповідності до ст. 692 ЦК України сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами.

Відсоток на суму, що відповідає вартості неоплаченого товару становить 1% за кожен день від цієї суми за весь час прострочення.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 56400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №173 від 07 серпня 2014 року.

За словами позивача, відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем товар, що підтверджується копіями банківських виписок, у зв'язку з чим, позивач надіслав відповідач претензії № 4 від 24 грудня 2014 року та № 5 від 05 березня 2015 року, з вимогою сплатити заборгованість за товар у сумі 48900, 00 грн., які залишені відповідачем без відповідей та задоволення.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом.

Частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, доказів оплати відповідач до суду не надав, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 48900, 00 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 30 % річних у розмірі 17 166,00 грн. за період з 20.08.2014 року по 25.09.2015 року, 143 824,00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 20.08.2014 року по 16.06.2015 року, нарахованих на підставі п. 7.2. договору та 20 175, 00 грн. інфляційних втрат за період з 20.08.2014 року по 26.10.2015 року, які були нараховані з урахуванням часткових проплат.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Крім того, проценти за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно було заявлено вимогу про одночасне стягнення з відповідача як відсотків річних так, і відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Суд, перевіривши розрахунок відсотків за користування грошовими коштами встановив, що заявлена позивачем до стягнення сума відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога щодо стягнення 143 824,00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами за період з 20.08.2014 року по 16.06.2015 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно заявлених вимог про стягнення з відповідача 30 % річних у розмірі 17 166,00 грн. за період з 20.08.2014 року по 25.09.2015 року та 20 175, 00 грн. інфляційних втрат за період з 20.08.2014 року по 26.10.2015 року, суд зазначає наступне.

Згідно до частини другої ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9.3. Договору, при простроченні оплати товару Покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день прострочення та 30% річних від суми заборгованості.

Зважаючи на те, що сторони в п. 9.3. договору передбачили стягнення річних за невиконання умов договору в розмірі 30%, суд вважає, що це не суперечить вимогам ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок річних та інфляційних втрат, суд встановив, що заявлені позивачем до стягнення суми відповідають вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення 30 % річних у розмірі 17 166,00 грн. за період з 20.08.2014 року по 25.09.2015 року та 20 175, 00 грн. інфляційних втрат за період з 20.08.2014 року по 26.10.2015 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 48 900,00 грн. основного боргу, 17 166,00 грн. 30% річних, 143 824,00 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі п.7.2 договору та 20 175,00 грн. інфляційних втрат грн. є доведеними, обґрунтованими, підтверджені доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається судом на відповідача.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грін Гелаксі» (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 71А/1, код ЄДРПОУ 38306470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна взаємодія» (02090, м. Київ, вул. Гродненська, 36, код ЄДРПОУ 36516653) - 48 900 (сорок вісім тисяч дев'ятсот) грн.00 коп. основного боргу, 17 166 (сімнадцять тисяч сто шістдесят шість) грн. 00 коп. 30% річних, 143 824 (сто сорок три тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. 00 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 20 175 (двадцять тисяч сто сімдесят п'ять) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 3450 (три тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 98 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 17.12.2015р.

Суддя О.В. Щоткін