Ухвала

від 08.12.2015 по справі 2а/0570/3590/2011 (сндо/808/46/14)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

08.12.2015 № К/800/39159/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуГорлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 19 .0 2.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 у справі №2а/0570/3590/2011(СНДО/808/46/14) за позовомМалого приватного підприємства «Сінтел» доГорлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011, позовні вимоги Малого приватного підприємства «Сінтел» до Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення задоволено частково. Визнано недійсним і скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 №0000102341 в частині визначення Малому приватному підприємству «Сінтел» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4680,00 грн., у тому числі за основним платежем - 3744,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 936,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.10.2015 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 у даній справі скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000102341, прийняте 18.02.2011 року Горлівською ОДПІ відносно МПП «СІНТЕЛ» в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 27085 грн., з яких: 21668 грн. - основний платіж та 5417,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, а також з урахуванням того, що податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 №0000102341 вже було предметом перегляду Вищим адміністративним суду України, ухвалою якого рішення судів попередніх інстанцій в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі у розмірі 4680 грн. було залишено без змін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2010, за наслідками якої 04.02.2011 складено акт №171-23-3/20383919, згідно з висновками якого, серед іншого, встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 25412 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 №0000102341, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31765 грн., з яких: 25412 грн. - основний платіж та 6353,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позов в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 27085 грн., суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства при здійсненні позивачем господарських операцій з ТОВ «Арктика, ЛТД», а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкового зобов'язання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Арктика, ЛТД» при виконанні договору постачання від 24.11.2006 про закупівлі товару (побутової техніки), підтверджується первинними документами податкового обліку, а саме: рахунками-фактурами на оплату холодильників, видатковими накладними на товар, сертифікатами відповідності на товар, прибутковими накладними, платіжними дорученнями, виписками банку про оплату товару, актами звірки розрахунків за поставлений товар між ТОВ «Арктика, ЛТД» і МПП «СІНТЕЛ», журналом реєстрації довіреностей, журналом-ордером і відомістю по рахунку 631, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, податковими накладними.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, у судовому порядку недійними не визнавались.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, вимоги вищенаведеного підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» беззаперечно вказують на те, що у разі здійснення операцій з придбання товарів право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Таке право обумовлене наявністю мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, не здійснення подальшого продажу на момент проведення перевірки саме того товару, що придбавався у спірного постачальника, не свідчить про те, що господарські операції з його придбання не пов'язані з господарською діяльністю і не може бути підставою для визначення такої діяльності як негосподарської.

У відповідності до п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

Згідно вимог пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також реальне виконання сторонами укладеного правочину. А також встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, виданих контрагентом, який на час проведення господарських операцій був платником податку на додану вартість та зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Окрім того, колегія суддів вважає обґрунтованою оцінку судами попередніх інстанцій доводів відповідача про неможливість фактичного виконання сторонами спірного договору постачання від 24.11.2006 з підстав наявності постанови Господарського суду Харківської області від 01.12.2008 у справі №Б-39/171-08, якою ТОВ «Арктика, ЛТД» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, та ухвали Господарського суду Харківської області від 15.12.2010 у справі №Б-39/171-08, якою ліквідовано банкрута, оскільки такі обставини не доводять факту неможливості виконання спірного правочину, направленого на купівлю-продаж, за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій та розпродажу під час ліквідаційної процедури активів ТОВ «Арктика, ЛТД» самим ліквідатором Зариваймо В.В., в тому числі і холодильного обладнання.

Поруч з цим, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Жодних переконливих доводів на підтвердження того, що відомості у первинних документах, складенням яких були опосередковані правовідносини між позивачем та контрагентом, є недостовірними та суперечливими, податковою інспекцією не представлено.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентом.

Наслідком визнання неправомірним донарахування контролюючим органом податкового зобов'язання, правильним є висновок судів про безпідставність застосування штрафних санкцій.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 27085 грн. є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Горлівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 19.02.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош