Рішення

від 17.12.2015 по справі 370/1882/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 370/1882/15-ц Головуючий у І інстанції Косенко А. В. Провадження № 22-ц/780/6249/15 Доповідач у 2 інстанції Савченко С. І. Категорія 22 17.12.2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 грудня 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Савченка С.І.,

суддів Даценко Л.М., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Бобку О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» на рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» про визнання договорів оренди землі недійсними, -

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року позивачі звернулисядо суду із вказаними вище позовами, які суд об'єднав в одне провадження. Свої вимоги позивачі мотивували тим, що 2 січня 2013 року вони уклали із відповідачем СТОВ «Зоря» договори оренди, за якими передали в оренду сільськогосподарському товариству належні їм земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га і 2,809 га відповідно.

Вважають, що вказані договори оренди слід визнати недійсними, поскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме у договорах відсутні істотні умови, передбачені ст.15 Закону України «Про оренду землі», зокрема відсутні умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі. Крім того, вважають, що в оспорюваних договорах відсутні належні домовленості з істотних умов договору, а саме щодо форми орендної плати та її індексації, а можливе отримання за такими документами орендної плати за договором не є належним схваленням ними таких домовленостей. Відсутність у договорах оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.15 Закону України «Про оренду землі», є підставою для визнання договору оренди недійсним.

У зв'язку з наведеним, просили визнати недійсними договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладені між ними і СТОВ «Зоря» 2 січня 2013 року та стягнути із відповідача на їх користь судові витрати.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними оспорювані позивачами договори оренди земельних ділянок та вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відповідач СТОВ «Зоря»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що суд не звернув уваги на умови договорів оренди, які чітко передбачають як розмір орендної плати, так і її обчислення з урахуванням інфляції. Крім того, позивачі не надали суду доказів порушення їх прав. Так судом не було встановлено, що відповідч вчиняв якісь дії щодо передачі ділянок у заставу та

внесення до статутного фонду права оренди землі. що у свою чергу свідчить про відсутність порушення прав позивачів з боку відповідача.

В суді апеляційної інстанції представник СТОВ «Зоря» апеляційну скаргу підтримав, просив задоволити та скасувати рішення Макарівського районного суду Київської області.

Представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га, що розташована на території Соснівської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1, що стверджується державним актом.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га, що розташована на території Соснівської сільської ради Макарівського району Київської області, кадастровий номер НОМЕР_2, що стверджується державним актом.

2 січня 2013 року між ОСОБА_2 і СТОВ «Зоря», а такожміж ОСОБА_3 і СТОВ «Зоря» було укладено два окремі аналогічні за змістом договори оренди землі, за умовами яких позивачі передали, а відповідач прийняв у строкове платне користування для сільськогосподарського використання земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,914 га і площею 2,809 га, належні позивачам. Обидва договори оренди землі укладені строком на 5 років і зареєстровані у встановленому законом порядку. Невід'ємною частиною цих договорів є акти приймання-передачі об'єкта оренди (додаток № 1) та витяг із Державного земельного кадастру на земельну ділянку (додаток № 2).

Також суд встановив, що укладені між сторонами договори оренди земельних ділянок не містять певних істотних умов договору, передбачених ст.15 Закону «Про оренду землі», зокрема у договорах не зазначено умови індексації орендної плати, та відсутні умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що укладені між сторонами договори оренди землі не містять істотних умов договору, передбачених ст.15 Закону «Про оренду землі», а саме: не зазначені умови індексації орендної плати, не вказані умови передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі, що у свою чергу є підставою для визнання цих договорів оренди недійсними.

При цьому суд виходив з того, що відсутність у договорах умов індексації орендної плати призводить до її фактичного зменшення, враховуючи інфляцію, а відсутність умов передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі може призвести до зловживань з боку відповідача.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, поскільки вони не відповідають матеріалам справи та зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Суд не звернув уваги, що п.10 обох договорів оренди (зміст яких є ідентичним) передбачає обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, а умови п.13 договорів вказують на обов'язковий перегляд орендної плати у ряді випадків, в тому числі у разі зміни коєфіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Вказані умови договорів про індексацію орендної плати повністю відповідають приписам ст.289 Податкового кодексу України, який пов'язує індексацію орендної плати із зміною коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, що визначається центральним органом виконавчої влади.

Наведене спростовує висновки суду, що договір не містить положень про індексацію орендної плати та її умови.

Також, прийшовши до висновку про фактичне зменшення орендної плати, враховуючи темпи інфляції, суд залишив поза увагою як відсутність будь-яких доказів у справі про зменшення орендної плати, так і те, що ні закон, ні договори оренди не пов'язують темпи інфляції із індексацією орендної плати.

Крім того, вирішуючи спір, суд не встановив чи порушуються права позивачів у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі, їх істотності, а якщо порушуються, то в чому саме полягає порушення законних прав позивачів та чи можливо їх захистити у обраний ним спосіб.

З'ясування наведених обставин має важливе значення з огляду на приписи статті 3 ЦПК України та статті 15 ЦК України, згідно яких в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а також з урахуванням того, що подаючи позов, позивачі послалися лише на ймовірну можливість порушення їх прав у зв'язку із відсутністю таких істотних умов.

Задовольняючи вимоги, суд припустив вірогідність зловживань з боку відповідача у зв'язку із відсутністю умов передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі, що у свою чергу може призвести до зменшення обсягу прав позивачів за договорами оренди, що фактично є припущенням з боку суду і порушує вимоги статей 60, 213 ЦПК України щодо законості і обгрунтованості рішення, згідно яких доказування і висновки не можуть грунтуватися на припущеннях.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.15 Закону України «Про оренду землі» до істотних умов договору оренди землі включені в тому числі: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що при укладенні оспорюваних позивачами договорів оренди сторонами дотримано вимоги ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент укладання договору) щодо зазначення такої істотної умови як орендна плата із зазначенням її розміру та індексації (п.п.5,9,10,13 договорів оренди).

Зокрема п.9 договорів вказує, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, обумовленої в п.5 цього договору, або в розмірі 960,04 грн. на рік. Згідно п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору становить 32001,34 грн., а відтак 3 % від даної суми і складає визначену сторонами орендну плату в сумі 960,04 грн.

Пункт 10 договорів оренди передбачає обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, а п.13 договорів передбачає кілька умов обов'язкового перегляду орендної плати, в тому числі у разі зміни коєфіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно положень ст.289 Податкового Кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Отже умови укладених між сторонами договорів оренди землі щодо розміру орендної плати та іі їндексації в залежності від коєфіцієнту індексації, визначеного законодавством відповідає вимогам закону.

Також, встановлено, що оспорювані договори оренди землі не містять однієї з істотних умов, а саме: умов передачі ділянок у заставу та внесення до статутного фонду права оренди землі. Проте колегія суддів вважає, що даний факт не є підставою для визнання недійсними договорів оренди з наступних міркувань.

Згідно ст.3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом вказаних норм, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

При розгляді справи позивачі не надали суду доказів, що відсутність вказаних умов договорів призвела до порушення їх прав, зокрема не надали доказів, що СТОВ «Зоря» передало ділянки чи одну з них у заставу або внесла до статутного фонду права оренди землі, що потягло порушення їх прав. Таких доказів позивачі не надали ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції. Отже, підстави для захисту прав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 шляхом визнання недійсними договорів оренди з цих підстав відсутні.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13 та постанові від 4 лютого 2015 року у справі № 6-233цс14. При розгляді цих справ Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що відповідно до ст.3 ЦПК України та ст.15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а відтак однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку із його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається лише на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову і визнання правочину недійсним.

За таких обставин відсутні передбачені законом підстави для визнання недійсними оспорюваних позивачами договорів оренди землі.

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України колегія суддів стягує із позивачів на користь відповідача понесені ним витрати на сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» задоволити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 24 вересня 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» про визнання договорів оренди землі недійсними.

Стягнути із ОСОБА_2, ОСОБА_3 із кожного на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» судовий збір в розмірі 268 гривень 40 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти.

Головуючий

Судді: