Рішення

від 16.12.2015 по справі 910/27236/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2015Справа №910/27236/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіккуріла"

до Приватного підприємства "Спецкраски"

про стягнення 680 476,36 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Ніколаєнко М.В. - представник за договором № 28/09/15 від 28.09.15; від відповідачаШалига А.Л. - керівник; Чорний С.А. - представник за довіреністю № 1 від 15.11.15

В судовому засіданні 16.12.15, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіккуріла" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Спецкраски» про стягнення 680 476,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 01.01.2010 між сторонами було укладено договір поставки № 48/05/03, на підставі яких позивачем було поставлено товар на загальну суму 360190,56 грн., проте відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 680476,36 грн., з яких 360190,56 грн. - основна заборгованість, 264588,00 грн. - втрати від інфляції, 26507,83 грн. пені, 29189,97 грн. - 3 % річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.10.2015 порушено провадження у справі № 910/27236/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 18.11.2015.

16.11.15 через загальний відділ діловодства суду відповідач надав письмовий відзив на позов, відповідно до якого визнав основну заборгованість в сумі 306006,33 грн., інфляційні нарахування в розмірі 227877,42 грн., 3 % річних в сумі 24647,32 грн., на підтвердження викладеного відповідачем надано копію акту звірки взаємних розрахунків сторін станом на 10.11.15.

В судове засідання 18.11.2015 представники сторін з'явились, представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду, заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

В судових засіданнях 18.11.15 та 02.12.15 оголошувались перерви до 02.12.15 та 16.12.15 відповідно.

02.12.15 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 360190,56 грн. основної заборгованості, 29189,97 грн. - 3% річних, 264588,00 грн. інфляційних втрат, таким чином відповідач зменшив позовні вимоги на суму нарахованої пені.

Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 р. N 2453-VI), вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.5 Листа Вищого господарського суду від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року", якщо в заяві позивача "про уточнення позовних вимог" відсутнє посилання на статтю 22 ГПК та не зазначено, що заяву подано про зміну предмета або підстав позову, господарський суд має виходити з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами.

Дослідивши заяву позивача, суд дійшов висновку, що за своїм змістом вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік ззменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

15.12.2015 через загальний відділ діловодства суду відповідач подав клопотання про розстрочку виконання судового рішення, відповідно до якого просить суд розстрочити виконання рішення, встановивши наступний графік виплат стягуваної суми: рівними частками 23272 грн. на місяць протягом 24 місяців з моменту набрання рішенням законної сили.

В судове засідання 16.12.2015 представники сторін з'явились, представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про зменшення, проти розстрочення виконання рішення не заперечував, представник відповідача позовні вимоги частково визнав, підтримав клопотання про розстрочку виконання судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 січня 2010 року між Приватним підприємством «Спецкраски» (далі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла» (далі - позивач, постачальник) був укладений договір поставки № 48/05/03 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс-2000) - Пункт поставки, окремими партіями у встановлений строк, відповідно до письмових заявок покупця, підтверджених постачальником.

Згідно з п. 4.1 договору його ціна складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником протягом строку його дії.

Вартість товару, що входить до окремої партії товару, встановлюється на підставі специфікації чинною на дату отримання заявки від покупця і визначається виходячи з оптової відпускної ціни та включає ПДВ за ставкою 20% та інші податки та збори, які згідно з законодавством необхідно нараховувати при продажу товарів.

Відповідно до п. 4.4 договору покупець здійснює оплату кожної окремої партії товару на умовах передплати або на умовах відстрочення платежу.

Пунктом 6.1 встановлено, що договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2010 року.

Якщо жодна із сторін не заявить про свій намір щодо розірвання договору за 2 місяці до закінчення терміну його дії, договір вважається продовженим на 1 рік (п.6.2 договору).

01.04.2010 сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору поставки № 48/05/03, відповідно до умов якої встановили, що оплата за товар здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 60 календарних днів від дати, вказаної в накладній.

01.01.2011 сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору поставки № 48/05/03, відповідно до умов якої знижка за своєчасну оплату за товар складає 2 % від рекомендованої ціни.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов вказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 360 190,56 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- № Ті000010529 від 15.10.12 на суму 57 438,90 грн.;

- № Ті 000011164 від 31.10.12 на суму 32163,96 грн.;

- № Ті 000011360 від 06.11.12 на суму 26311,80 грн.;

- № Ті 000011361 від 06.11.12 на суму 18406,68 грн.;

- № Ті 000011592 від 12.11.12 на суму 22694,64 грн.;

- № Ті 000011938 від 21.11.12 на суму 36585,96 грн.;

- № Ті 000012427 від 03.12.12 на суму 62894,70 грн.;

- № Ті 000012475 від 04.12.12 на суму 33721,20 грн.;

- № Ті 000012500 від 05.12.12 на суму 32868,66 грн.;

- № Ті 000012540 від 06.12.12 на суму 2321,52 грн.;

- № Ті 000013079 від 21.12.12 на суму 29867,76 грн.;

- № Ті 000013083 від 21.12.12 на суму 4914,78 грн.;

Протягом 2013-2015 років відповідачем було здійснено повернення частини товару, а також часткову оплату, у зв'язку з чим станом на момент вирішення спору розмір основної заборгованості за поставлений позивачем товар склав 306 005 грн. 33 коп., Вказаний розмір заборгованості визнаний відповідачем та підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим їх печатками Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.13 по 10.11.15, а також довідкою позивача про наявність заборгованості станом на 16.11.15 за підписом його керівника та головного бухгалтера.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 360190,56 грн., що підтверджується наявними у справі видатковими накладними. В порушення умов договору відповідач вчасно та у повному обсязі не розрахувався за поставлений товар. Таким чином, на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 306 005,33 грн., на спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів, факт наявності заборгованості визнано.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором поставки № 48/05/03 в сумі 306 005,33 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до умов договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 306 005,33 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, в частині стягнення 54185,23 грн. основної заборгованості суд відмовляє.

Крім того, позивачем з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог заявлено вимоги про стягнення з відповідача 29189,97 грн. - 3 % річних та 264 588,00 грн. втрат від інфляції.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних з урахуванням часткового задоволення позовних вимог про стягнення основної заборгованості. За перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 236190,42 грн. та 3 % річних в розмірі 24647,32 грн.

Представник відповідача просив суд розстрочити виконання рішення по справі наступним шляхом: рівними частинами 23272 грн. на місяць протягом 24 місяців з моменту набрання рішенням законної сили.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом. (п. 7.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення тощо (п. 7.2. вищевказаної постанови).

В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що станом момент вирішення спору залишок коштів на рахунку відповідача складає 585,17 грн., виконання рішення суду про стягнення понад 500 тисяч гривень призведе до неплатоспроможності відповідача та його подальшого банкрутства, а відтак фактично ускладнить його виконання.

Приймаючи до уваги доводи відповідача, суд частково задовольняє заяву відповідача та вважає за можливе розстрочити виконання рішення наступним чином: з січня 2016 року по грудень 2016 року Приватне підприємство «Спецкраски» сплачує на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіккуріла" щомісяця по 47236,92 грн.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Крім того, позивач просить суд включити до складу судових витрат витрати позивача на правову допомогу в розмірі 9324,00 грн.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката та оплата інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. В контексті цієї норми, зокрема, судовими витратами є витрати на послуги адвоката, пов'язані із розглядом справи, якщо згадані витрати понесені стороною, котрій такі послуги надавались, а їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2015 між позивачем (клієнт) та адвокатським об'єднанням «Штайєр, Ніколаєнко та партнери» в особі керуючого партнера - адвоката Ніколаєнка М.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3032 від 27.09.07) було укладено Договір № 28/09/15 про надання правової допомоги. Відповідно до умов цього договору адвокат може здійснювати представництво клієнта в судах та інших державних органах, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору. Відповідно до умов договору № 28/09/15 про надання правової допомоги за виконання цього договору клієнт відшкодовує адвокату понесені ним витрати, пов'язані з виконанням договору, та виплачує адвокату гонорар в розмірі, який визначається додатково укладеним між клієнтом та адвокатом додатком до цього договору. Виплата зазначеного гонорару здійснюється безпосередньо під час укладення або протягом 3-х робочих днів з моменту укладення цього договору, якщо інше не передбачено додатком до цього договору.

29.09.2015 адвокат та клієнт підписали Акт прийому-передачі наданих послуг за договором № 28/09/15 про надання правової допомоги на загальну суму 9324,00 грн. В той же час на вимогу суду позивачем було надано платіжні доручення про сплату послуг адвоката на загальну суму 2942,00 грн. (№ 4107 від 06.10.15 на суму 1914,00 грн., № 4103 від 06.10.15 на суму 1028,00 грн.).

Таким чином, суд вважає, що витрати позивача по оплаті послуг адвоката в сумі 2942,00 грн. є документально підтвердженими та обґрунтованими, в іншій частині відшкодування витрат на надання правової допомоги суд відмовляє.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Спецкраски» (04073, м. Київ, просп. Московський, 15-А, корп.1; ідентифікаційний код 30530943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла» (04073 м. Київ, вул. Марка Вовчка, 14; ідентифікаційний код 24726322) основну заборгованість за договором поставки № 48/05/03 від 01.01.2010 в сумі 306 005 (триста шість тисяч п'ять) грн. 33 коп., 3 % річних в розмірі 24 647 (двадцять чотири тисячі шістсот сорок сім) грн. 32 коп., втрати від інфляції в розмірі 236 190 (двісті тридцять шість тисяч сто дев'яносто) грн. 42 коп.

Розстрочити виконання рішення та встановити наступний порядок оплати: з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно) Приватне підприємство «Спецкраски» сплачує на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тіккуріла" щомісяця по 47236,92 грн.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Спецкраски» (04073, м. Київ, просп. Московський, 15-А, корп..1; ідентифікаційний код 30530943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіккуріла» (03148 м Київ, вул. Гната Юри, 9, офіс 230; ідентифікаційний код 24726322) витрати на надання правової допомоги в розмірі 2942 (дві тисячі дев'ятсот сорок дві) грн. 00 коп., судовий збір в сумі 8502 (вісім тисяч п'ятсот дві) грн. 65 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.12.2015

Суддя Пукшин Л.Г.