Рішення

від 17.12.2015 по справі 914/3890/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015р. Справа№ 914/3890/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

За позовом: до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Славпродукт», с.Петриків Тернопільського району Тернопільської області Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Продукт», м.Львів про: стягнення боргу та штрафних санкцій. Ціна позову: 19 866,81грн. Суддя Кітаєва С.Б.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1- представник (довіреність в матеріалах справи);

від відповідача:не з'явився

Права та обов'язки згідно ст. ст. 20 , 22 ГПК України суд роз'яснив представнику позивача. Заяви про відвід судді не надходили. Клопотань про технічну фіксацію від сторін не надходило.

Суть спору:На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Славпродукт», с.Петриків Тернопільського району Тернопільської області до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Продукт», м.Львів про стягнення боргу та штрафних санкцій. Ціна позову: 19 866,81 грн.

Ухвалою суду від 13.11..2015р. за даним позовом порушено провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2015р. Вимоги до сторін по підготовці справи до розгляду в судовому засіданні висвітлені в ухвалі.

07.12.2015р. за вх.№53156/15 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 13.11.2015р., додаткових документів, зокрема, письмового підтвердження відсутності аналогічного спору, письмового підтвердження суми заборгованості по заявлених вимогах станом на 03.12.2015р., виписки з ЄДР щодо відповідача та довідки, в якій позивач повідомляє, що будь-які зміни у договір поставки № 151101 від 15.11.2015р. сторонами не вносились.

З підстав, викладених в ухвалі суду від 07.12.2015 року, розгляд справи відкладався на 17.12.2015 року.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання 17.12.2015р. забезпечив, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, позов просить задоволити. В судовому засіданні подав письмове підтвердження (в подальшому зареєстроване в канцелярії суду за вх.№54338/15 від 17.12.2015р.) того, що станом на 17.12.2015р. сума основного боргу та санкцій становить 19866, 81 грн. та повідомив, що поставлений відповідачу товар позивачу не повертався.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.11.2015 року та ухвали про відкладення розгляду справи від 07.12.2015 року не виконав, відзиву, заперечень на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання 17.12.2015р. не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи.

Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, отриманого судом за електронним запитом від 13.11.2015р. №21420537, відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Продукт», зареєстроване за адресою: 79008, пл. Соборна, буд.14, м.Львів. Зазначена адреса відповідає адресі, яку вказав позивач у позовній заяві та на яку ним скеровано відповідачу копію позовної заяви з додатками, а судом ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.

Ухвала суду про порушення провадження у справі 13.11.2015р. та ухвала суду про відкладення розгляду справи від 07.12.2015р., надіслані на адресу відповідача, повернулись на адресу суду з відміткою відділу пошти: за даною адресою вказаної організації немає.

У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За умовами ст.33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) на сторони покладається обов'язок доводити їх вимоги чи заперечення.

Згідно до вимог ст.ст.4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав. За умовами ст.59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, однак відповідач своїм правом не скористався.

У статті 22 ГПК України викладено процесуальні права та обов'язки сторін, серед яких, зокрема, право сторони знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, тощо.

Викладені в ст.22 ГПК України права та обов'язки виникають з моменту набуття стороною відповідного процесуального статусу. Права позивача виникають з моменту подання позову до господарського суду, права відповідача - з моменту перед'явлення до нього позову.

Відповідно до ч.3 ст.4-3 ГПК України господарським судом створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Із врахуванням наведеного, матеріалів у справі, господарським судом дотримано встановлених ст.129 Конституції України, ст.ст.4-2,4-3 ГПК України засад здійснення судочинства та забезпечено відповідачу можливість реалізації передбачених ст.22 ГПК України прав сторони в процесі, а тому суд в межах процесуального Закону (ст.ст.43,75 ГПК України) вбачає за можливе розглянути спір за відсутності представника відповідача та відзиву відповідача на позовну заяву, за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності у відповідності до ст.43 ГПК України, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.

15 листопада 2011 року між ТзОВ «Славпродукт» (продавець) та ТзОВ «Сервіс-Продукт» (покупець) було укладено договір № 151101 від 15.11.2011р. (далі - договір).

За цим договором продавець зобов'язувався передати у власність покупцю продукти харчування в асортименті, об'ємах та по ціні, погоджених сторонами та вказаних в накладних, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець прийняти та оплатити цей товар в строки передбачені даним договором (п.1.1. договору).

Термін дії договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2012р. Якщо розрахунки по договору не проведені в повному обсязі, то дія договору продовжується до повного їх виконання. Якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону про припинення дії договору за 30 днів до моменту його закінчення, договір автоматично продовжується на 1 рік. (п.11.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору товар поставляється на умовах: франко - склад покупця.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що товар передається повноважному представнику покупця згідно довіреності на право отримання товару

Відповідно до п. 4.3. договору покупець повідомляє постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа покупця, що буде приймати товар, буде звіряти свій підпис на товаросупровідних документах. За умови надання такого повідомлення, покупець отримує товар від постачальника без надання останньому довіреності.

Право власності на поставлений товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару покупцю, що підтверджується підписанням накладної повноважним представником покупця (п.4.4. договору).

Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця або в іншому порядку, що не суперечить законодавству України та погоджений сторонами (п.5.1. договору).

Згідно п. 5.2. договору оплата за товар проводиться по мірі його реалізації кожного понеділка за проданий товар (товар вважається проданим, якщо його було відвантажено контрагентами зі складу покупця) .

Відповідно до п.п. 10.1, 10.2 договору покупець має право повернути товар, який поставив постачальник на умовах даного договору, у випадку його низької купівельної спроможності, а постачальник зобов'язаний забрати даний товар протягом 7 днів з моменту одержання вимоги від покупця.

На виконання умов вищевказаного договору, позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 107 260,24 грн., що підтверджується видатковою накладною №СП-00101 від 22.11.2011р. - на суму 87380,24 грн. та видатковою накладною №СЛ-000050 від 08.12.2011р. - на суму 19880,00 грн.

Зазначений товар отримано відповідачем на підставі довіреності №230 від 22.11.2011р.

Відповідач перерахував позивачу за поставлений останнім товар грошові кошти в сумі 93 000,00 грн., а саме, 28.11.2011р. - 3 000, 00 грн., 05.12.2011р. - 8 000,00 грн., 12.12.2011р. - 6 000, 00 грн., 19.12.2015р. - 3 000,00 грн., 26.12.2011р. - 7 000,00грн., 04.01.2012р. - 4 000,00 грн., 10.01.2012р. - 3 000,00 грн., 16.01.2012р. - 2 000,00 грн., 23.01.2012р. - 3 000,00 грн., 31.01.2012р. - 3 000,00 грн., 06.02.2012р. - 2000,00 грн., 14.02.2012р. - 2 000,00 грн., 20.02.2012р. - 3 000,00 грн., 27.02.2012р. - 3 000,00 грн., 06.03.2012р. - 5 000,00 грн., 13.03.2012р. - 5 000,00 грн., 20.03.2012р. - 3 000,00 грн., 03.04.2012р. - 4 000,00 грн., 10.04.2012р. - 4 000,00 грн., 18.04.2012р. - 2 000,00 грн., 24.04.2012р. - 2 000,00 грн., 15.05.2012р. - 3 000,00 грн., 03.08.2012р. - 4 000,00 грн., 20.12.2012р. - 3 000,00 грн., 26.02.2013р. - 4 000,00 грн., 11.04.2013р. - 2 000,00 грн. Зазначене підтверджується виписками з банківського рахунку.

Відтак, різниця між вартістю поставленого та оплаченого товару становить 14260,14 грн.

09.12.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією №1, в якій просив погасити існуючу заборгованість в сумі 14 260,24 грн. за договором поставки №151101 від 15.11.2011р. протягом 10-ти банківських днів на розрахунковий рахунок, акт звірки додавався. Претензія була надіслана на юридичну адресу: м.Київ, вул. Декабристів, 7. Вказані вимоги залишені відповідачем без розгляду та задоволення.

В зв'язку зі зміною юридичної адреси відповідача, 31.12.2014р. позивач звернувся до відповідача з претензією № 2 з аналогічними вимогами. Претензія була надіслана на юридичну адресу: м.Львів, пл.Соборна,14. Вказані вимоги залишені відповідачем без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати поставленого товару на суму 14260,24 грн. не виконав, на дату розгляду справи в суді відсутні докази погашення відповідачем зазначеної заборгованості перед позивачем.

Відтак, позивач просить задоволити вимогу про стягнення з відповідача 14260,24 грн. основного боргу. Судові витрати просить покласти на відповідача .

Окрім того, позивачем, на підставі ст.625 ЦК України, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 5 292, 46 грн. інфляційних нарахувань та 314,11 грн. трьох процентів річних.

При прийнятті рішення суд виходив із наступного.

Відповідно до положень ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Договір №151101 від 15.11.2011року на підставі якого заявлено позовні вимоги за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 5.2. договору оплата за товар проводиться по мірі його реалізації кожного понеділка за проданий товар.

При цьому, за положеннями абзацу 2 ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Таким чином, ст. 530 ЦК України визначено як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Оскільки, реалізація товару відповідачем в розумінні ст. 530 ЦК України не може бути визнана подією, що неминуче має настати, бо залежить від суб'єктивної поведінки відповідача, суд приходить до висновку, що сторонами не встановлено строк виконання відповідачем грошових зобов'язань в договорі поставки № 151101 від 15.11.2011р., а отже застосовуються положення ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Враховуючи пред'явлення вимоги з оплати вартості поставленого товару в сумі 14 260,24 грн., строк виконання вказаного зобов'язання на момент звернення позивача з даним позовом до суду настав, проте відповідачем зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Крім того, відповідачем не було заявлено позивачу будь-яких претензій з приводу неможливості реалізувати товар, що не давало підстав відповідачу не виконувати взятий на себе обов'язок по оплаті одержаного ним товару.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 29.05.2012 по справі №5016/3897/2011(3/233).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно із ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на зазначене, суд вважає, що матеріалами справи встановлено та відповідачем не спростовано існування у ТзОВ «Сервіс-Продукт» заборгованості по оплаті вартості отриманого товару в сумі 14 260,24 грн. за договором поставки №151101 від 15.11.2011р., у зв'язку з чим позовна вимога ТзОВ «Славпродукт» про стягнення з ТзОВ «Сервіс-Продукт» основного боргу в сумі 14 260,24 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача 5 292,46грн. інфляційних нарахувань та 314,11 грн. трьох процентів річних.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.4 (п.п.4.1) Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» ,- сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

У п.3 зазначеної Постанови вказано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

У застосуванні індексації можуть враховуватись рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.

Перевіривши проведені позивачем розрахунки сум інфляційних втрат за період з 01.02.2015 р. по 30.09.2015 р. та 3% річних за період з 01.02.2015р. по 26.10.2015р., суд встановив, що вказані розрахунки проведено вірно, відтак вимоги позивача про стягнення 5 292,46 грн. інфляційних втрат та 314,11 грн. 3% річних підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 14 260,24 грн. основного боргу, 5292,46 грн. інфляційних втрат та 314,11 грн. 3% річних, обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення повністю.

Частиною другою ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Однак, за подання позовної заяви до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 827,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №92 від 27.02.2015р., замість належних до сплати 1218,00 грн.

Відповідно до п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та у разі закриття (припинення) провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, на відповідача покладаються судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1218,00 грн., який підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИ Р І Ш И В :

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Продукт» (79008, Львівська обл., м.Львів, площа Соборна, будинок 14, ідентифікаційний код 32157395) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Славпродукт» (47720, Тернопільська обл., Тернопільський район, село Петриків, вул.Об'їздна, будинок 12/6А, ідентифікаційний код 34042038) 14 260,24 грн. основного боргу, 5 292,46 грн. інфляційних нарахувань, 314,11 грн. 3 % річних та 1 218,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В засіданні 17.12.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення. Повний текст рішення виготовлено 21.12.2015р.

Суддя Кітаєва С.Б.