Рішення

від 21.12.2015 по справі 918/1341/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 грудня 2015 р. Справа № 918/1341/15

за позовом Державного підприємства "Волиньторф"

до відповідача ОСОБА_1 підприємства "Альфа-Метал"

про стягнення заборгованості в сумі 20 070 грн. 00 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

У засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 18.12.2015 року, ОСОБА_3, дов. від 18.12.2015 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81-1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2015 року Державне підприємство "Волиньторф" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 підприємства "Альфа-Метал" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 20 070,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

03.12.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу металобрухту, за умовами якого постачальник зобов'язався продати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити брухт і відходи металів, що є власністю продавця.

Позивачем поставлено відповідачу товар - металобрухт на загальну суму 61 070,00 грн., про що свідчать видаткові накладні № РН - 000005164 від 07.12.2012 року на суму 21 320,00 грн., № РН - 000005263 від 07.12.2012 року на суму 9 000,00 грн., № РН - НОМЕР_1 від 03.12.2012 року на суму 30 750,00 грн.

Відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар на загальну суму 41 000,00 грн.

Отже, сума боргу відповідача перед позивачем складає 20 070,00 грн.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, ст. 193 ГК України тощо.

Ухвалою суду від 30.11.2015 року порушено провадження, справу призначено до судового розгляду на 09.12.2015 року.

Ухвалою суду від 09.12.2015 року розгляд справи відкладено на 21.12.2015 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.12.2014 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі - продажу металобрухту, за умовами якого постачальник зобов'язався продати, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити брухт і відходи металів, що є власністю продавця (п. 1.1. договору).

За п. 1.2. договору кількість брухту, що підлягає продажу на умовах цього договору, становить - згідно з актами прийому - передачі.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору продавець зобов'язується передавати в повному обсязі металобрухт, а покупець прийняти та оплатити весь обсяг металобрухту, переданий продавцем.

Право власності на металобрухт переходить від продавця до покупця на території покупця після оформлення акту прийому - передачі, який складається після розвантаження металобрухту із транспортних засобів та зважування на автомобільних або залізничних вагах (п. 2.3. договору).

Розділом 3 договору передбачено, що ціна брухту і відходів металів, що утворився внаслідок демонтажу та продається на умовах цього договору, визначається на момент розвантаження металобрухту з транспортних засобів продавця за погодженням сторін і вказується в актах прийому - передачі. Після передачі продавцем покупцю всієї кількості брухту і відходів металів, передбаченого цим договором, сторони складають приймально - здавальний акт встановленої форми по кожній партії розвантажених автомобілів. Розрахунок за брухт і відходи металів проводиться на підставі приймально - здавальних актів протягом 5 - ти банківських днів з дати складання приймально - здавального акта.

Строк дії договору - з моменту його підписання до 31.12.2013 року (п. 6.3. договору).

З умов договору вбачається, що передача товару здійснюється на підставі актів прийому-передачі (приймально-здавальних актів).

У свою чергу, судом з наявних матеріалів справи встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар - металобрухт на підставі видаткових накладних № РН - НОМЕР_1 від 03.12.2012 року на суму 30 750,00 грн., № РН - 000005164 від 07.12.2012 року на суму 21 320,00 грн., № РН - 000005263 від 07.12.2012 року на суму 9 000,00 грн. Загальна сума поставки - 61 070,00 грн.

У зазначених накладних міститься ідентифікація сторін - постачальника (позивач) та покупця (відповідач), проте відсутнє посилання на підставу їх оформлення - договір купівлі - продажу металобрухту від 03.12.2012 року.

Отже, з наданих позивачем первинних документів неможливо достеменно встановити, що поставка здійснювалася саме на виконання умов договору купівлі - продажу металобрухту від 03.12.2012 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що поставка між сторонами мала позадоговірний характер.

Накладні, надані позивачем, є самостійними первинними документами, на підставі яких суд може встановити факт здійснення господарської операції.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту поставки товару, відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач здійснив часткові розрахунки за поставлений товар в розмірі 41 000,00 грн., про що свідчать банківські виписки від 03.12.2012 року (на суму 4 800,00 грн.), від 04.12.2012 року (на суму 36 200,00 грн.).

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 20 070,00 грн. (61 070,00 грн. - 41 000,00 грн.).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг в розмірі 20 070,00 грн.

Згідно з вимогами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи, що позивач довів, а відповідач не спростував наявності заборгованості за поставлений товар, відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 підприємства "Альфа - Метал" (вул. Г. Мазепи, 4а/6а, офіс 303, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 36650565) на користь Державного підприємства "Волиньторф" (с. Прилісне, Маневицький район, Волинська область, 44614, код ЄДРПОУ 00426302) 20 0710,00 грн. основного боргу, 1 218,00 грн. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 21.12.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.