Постанова

від 08.08.2012 по справі 4435/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 серпня 2012 р. № 2-а- 4435/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Лук'яненко М.О.,

при секретарі судового засідання Гайворонський В.С.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Есаром - Україна" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: скасувати податкові повідомлення - рішення №0002792302, №0002782302 від 23.03.2012 року.

В обґрунтовування позову посилався на пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартістьВ» та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені податковим органом з податку на додану вартість на загальну суму 206943,75 грн., прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням ним своїх повноважень, а отже є повністю незаконними і підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримав, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просить у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

ДПІ у Київському район міста Харкова проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Есаром-Україна" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт №789/23-5/24668454 від 07.03.2012 року (а.с.22-63)

На підставі даного Акту були прийняті податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 23.03.2012 р. та № НОМЕР_2 від 23.03.2012 року (а. с.9 -10).

ДПІ у Київському районі м. Харкова встановлено такі порушення з боку позивача:

- ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Техно-Асавир" код ЄДРПОУ 36457640, ТОВ "Електроспецтех" код ЄДРПОУ 34689962 з ПП "Есаром- Україна".

- п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" зі змінами та доповненнями внаслідок чого ПП "Есаром-Україна" занизило податок на прибуток на суму 91975 грн. у т.ч. за 1 квартал 2010 року на суму 52500 грн.

- п.п.7.4.1., п.7.4., ст.7 ЗУ "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. завищено податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 73580 грн., у т.ч. за лютий 2010 року на суму 1633 грн., за березень 2010 року на суму 15198 грн., за квітень 2010 року на суму 4190 грн., за травень 2010 року на суму 2147 грн., за червень 2010 року на суму 1900 грн., за липень 2010 року на суму 48512 грн.

В перевіряємому періоді контрагентами Позивача були ТОВ "Електроспецтех", ТОВ "Техно-Асавир".

Між ПП "Есаром-Україна" та ТОВ "Електроспецтех" було укладено договір субпідряду №01/07 від 01 липня 2010 року (а. с.71-74).

Згідно з умовами зазначеного договору Виконавець -ТОВ "Електроспецтех" зобов'язується виконати за завданням Замовника - ПП "Есаром - Україна" накладку системи дозування красителю RB 1500 та розширити програмне забезпечення фільтраційної лінії № 3, а Замовник зобов'язується прийняти виконані належним чином роботи та оплатити їх вартість відповідно до умов Договору. Перелік робіт, строки її виконання, а також її вартість зазначені у Технічному завданні, яке є невід'ємною частиною цього договору (а. с. 74).

Реальність виконання зобов'язання по вищевказаному правочину підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: відомістю ресурсів (а.с.75-82); актом прийому-передачі від 01.07.2010 року (а. с. 83-84); локальним кошторисом № 2-1-1 (а.с.87-92); актом про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за липень 2010 року (а.с.93-94); актом приймання виконаних будівничих робіт за липень 2010 року (а. с.95-101); відомістю ресурсів (витрати - за фактом) за липень 2010 року (а. с.109-116); актом використання від 15.07.2010 року (а.с.117-118); податковою накладною № 817 від 16.08.2010 року на загальну суму 252000,00 грн. в т.ч. ПДВ 42000,00 грн. (а. с.119); реєстром отриманих та виданих податкових накладних (а. с.121-122).

Відповідно до банківського документу, а саме: виписки з банку ПП "Єсаром-Україна" свої зобов'язання за договором №01/07 від 01 липня 2010 року виконало в повному обсязі та сплатило за виконані роботи (а.с.120).

Крім того, судом вбачається, що між ТОВ "Техно-Асавир" та ПП "Єсаром-Україна" був укладений договір №0112/09 від 01 грудня 2009 року (а. с. 123-125).

Згідно з умовами зазначеного договору Постачальник - ТОВ "Техно-Асавир" зобов'язується поставляти та передавати у власність, а Покупець - ПП "Єсаром-Україна" приймати та оплачувати миючі, дезінфікуючі засоби та обладнання.

Згідно п.п.2.2 п.2 договору від 01.12.2009 року якість поставленого товару підтверджується Сертифікатом відповідності (а. с. 223).

Реальність виконання зобов'язання по вищевказаному правочину підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: накладною № 90 від 29.01.2010 року ( а.с.126); податковими накладними: № 90 від 29.01.2010 року на загальну суму 17164,80 грн., у т.ч. ПДВ 2860,80 грн. (а.с.127); № 234 від 02.03.2012 року на загальну суму 83818,80 грн., у т.ч. ПДВ 13969,80 грн.(129); № 363 від 08.04.2010 року на загальну суму 30212,57 грн., у т.ч. ПДВ 5035,43 грн. (а.с.131); № 476 від 13.05.2010 року на загальну суму 7814,40 грн., у т.ч. ПДВ 1302,40 грн. (а.с.133); № 605 від 21.06.2010 року на загальну суму 50472,00 грн., у т.ч. ПДВ 8412,00 грн.(а.с.135); видатковими накладними: № РН-0000234 від 02.03.2010 року на загальну суму 83818,80 грн., у т.ч. ПДВ 13969,80 грн. (а.с.128); № РН-0000363 від 08.04.2010 року на загальну суму 30212,57 грн., у т.ч. ПДВ 5035,43 грн. (а.с.130); № РН-0000476 від 13.05.2010 року на загальну суму 7814,40 грн., у т.ч. ПДВ 1302,40 грн. (а.с.132): № РН-0000605 від 21.06.2010 року на загальну суму 50472,00 грн., у т.ч. ПДВ 8412,00 грн. (а.с.134); реєстром отриманих та виданих податкових накладних (а.с.142-143, 144-145, 146-147, 148-149, 150-151).

Відповідно до банківського документу, а саме: виписки з банку ПП "Єсаром-Україна" свої зобов'язання за договором №0112/09 від 01 грудня 2009 року виконало в повному обсязі та сплатило за поставлений товар (а.с.136-141).

Отриманий товар зберігався згідно договору відповідального зберігання № 34 від 15.12.2008 року укладеного між ПП"Есаром-Україна" та ДП "Оптор" Харківського обласного споживчого товариства, та був чинний на момент укладання договору субпідряду № 01/07 від 01.07.2010 року та договору № 0112/09 від 07.12 2009 року.

Придбаний у ТОВ "Техно-Асавир" товар позивач використав у власній господарській діяльності, що підтверджується укладеним договорами № 27/01 від 27.01.2010 року, №4600023677 від 06.05.2010 року, № П-000172 від 14.05.2010 року, копія яких знаходиться в матеріалах справи (а. с. 152 - 158)

Проаналізувавши вищенаведені обставини, суд приходить до висновку, що позивачем доведено придбання ТОВ "Техно-Асавир" товару/послуг у своїх контрагентів та використання останніх в своїй господарській діяльності.

Про це свідчать і надані суду первинні документи, які за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які могли б згідно п.п. 7.2.3 п. 7.2. і п.п. 7.2.4. п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричинити втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів, не містять.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між Позивачем та його контрагентом при укладенні, виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за цим договором поставки, за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України відповідач суду не подав.

Відповідно до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими первинними документами згідно з пунктом 7.2.6 цього пункту).

П. 10.1., 10.2. ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", передбачають, що особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного платника податку окремо і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Законом не встановлено обмежень по включенню до складу податкового кредиту сум ПДВ по послугах (роботах), отриманих від виконавця, податкова декларація якого не подана, за умови, що така особа зареєстрована платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Окрім такого порушення, допущені одним платником податку податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Таким чином недекларування податку продавцем ( у тому числі внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Виходячи зі змісту положень п.п 7.2.3. пп. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що факт придбання Позивачем товару у ТОВ "Техно-Асавир" та послуг (робіт) у ТОВ "Електроспецтех" здійснювалися саме в межах господарської діяльності, що підтверджено первинними документами. Судом не встановлено невідповідності даних податкових накладних фактичним обставинам.

Згідно з п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати), це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

В ході розгляду справи, Відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень - рішень. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товару у ТОВ "Техно-Асавир" та послуг (робіт) у ТОВ "Електроспецтех" відповідач до суду не подав. З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність висновку податкового органу стосовно порушення ПП "Есаром-Україна" вимог п.п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п5.2.1 п.5.2, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.228 ЦК України.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України.

Згідно ч.1, ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

На час складення податкових накладних контрагенти позивача рахувались в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, були зареєстровані за адресами, вказаними на виданих податкових накладних ( а.с.183-208).

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Крім того, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону В«Про податок на додану вартістьВ» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п.10.1 ст.10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2 ст.10 Закону "Про податок на додану вартість").

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, а також за можливу недостовірність відомостей про продавця (постачальника робіт, послуг), включених до Єдиного державного реєстру, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість". Заборона на включення до складу податкового кредиту стосується лише тих сум, які не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов приватного підприємства "Есаром - Україна" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 23.03.2012 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Суддя М.О. Лук'яненко

Повний текст постанови виготовлено 13.08.2012 року.