Рішення

від 17.12.2015 по справі 515/1388/15-ц

ТАТАРБУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 515/1388/15-ц

Провадження № 2/515/1854/15

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року. Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючої - судді Семенюк Л.А.

при секретарі Унгурян Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

представника відповідача

Татарбунарської райдержадміністрації ОСОБА_5

представника заінтересованої особи - Баштанівської сільської ради

ОСОБА_6

представника заінтересованої особи- відділу Держгеокадастру у

Татарбунарському районі - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Татарбунари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 Вікторини Кіндратівни, Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області з викликом заінтересованих осіб Баштанівської сільської ради Татарбунарського району, відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області про визнання Державного акту на право приватної власності на землю недійсним, скасування реєстрації Державного акту та визнання недійсним розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №418/А-2003 від 04.11.2003 року в частині відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_4 Вікторині Кіндратівні,

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, Татарбунарської районної державної адміністрації, заінтересованих осіб Баштанівської сільської ради Татарбунарського району, відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області про визнання Державного акту на право приватної власності на землю недійсним, скасування реєстрації Державного акту та визнання недійсним розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №418/А-2003 від 04.11.2003 року в частині відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 Вікторині Кіндратівні, посилаючись на наступні обставини.

На підставі рішення Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №100-ХХ111 від 18 грудня 2001 року позивачці була передана у приватну власність земельна ділянка площею 5,19 га, розташована на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ОД №014287 від 25.07.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1593.

У 2005 році у вказаний акт були внесені зміни та включена земельна ділянка площею 4,44 га на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області №2-1756 від 09.12.2004 року, яким за нею визнано право на земельну частку (пай), площею 4,85 умовних кадастрових гектар, що залишилась після смерті ОСОБА_8. Посилаючись на рішення сесії Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №100-ХХ111 від 18 грудня 2001 року та довідку сільради, видану на основі вказаного рішення, остання стверджує, що спадкодавцю ОСОБА_8 виділена в натурі земельна частка (пай) на масиві №22, ділянка №18. Однак, після внесення змін до її Державного акту, вона дізналась, що відповідачка ОСОБА_3 незаконно користується належною їй земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення збитку у зв'язку з надбанням майна без достатнього правового обґрунтування.

Рішенням Татарбунарського районного суду №2-401/2008 від 17.04.2008 року їй було відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з недостатнім правовим обґрунтуванням, оскільки судом було встановлено, що відповідачці була виділена земельна ділянка за №1 на масиві №22, тоді як вона прийняла у спадок ділянку №18 на цьому ж масиві.

На теперішній час, на думку позивачки, вона має достатні докази для звернення до суду з позовом щодо захисту своїх майнових прав, посилаючись на наступне.

Відповідачка ОСОБА_3 набула право на земельну частку (пай) на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області №2-10 від 03.04.2002 року в порядку спадкування після смерті батька. Однак, із рішення сесії Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №100-ХХ111 від 18 грудня 2001 року вбачається, що у списку громадян, яким були виділені земельні ділянки на масиві №22 на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району немає жодної особи з ім'ям ОСОБА_2, як по-батькові відповідачку, тому вважає, що законних підстав для виділення останній земельної ділянки на вказаному масиві, не має.

Разом з тим, з копії отриманої нею технічної документації із землеустрою на ім'я відповідачки, а саме з копії експлікації земель, вбачається, що земельна ділянка відповідачки знаходиться на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району на масиві №22, ділянка №18, а не №1. При цьому, звертає увагу суду на те, що у вказаній експлікації земель, прізвища всіх громадян, яким передані у власність земельні ділянки на масиві №22, записані друкованим шрифтом, тоді як власник ділянки №18 записаний від руки - ОСОБА_3 Вікторина Кіндратівна, що, на її думку, свідчить про те, що особи, які виготовляли технічну документацію із землеустрою останній, навмисно внесли зміни у експлікацію, замінивши ім'я ОСОБА_8 на ім'я відповідачки.

На підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області №2-10 від 03.04.2002 року та розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №167/А-98 від 23.07.1998 року, відповідачці Татарбунарською районною державною адміністрацією 26 червня 2002 року був виданий сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД №0323083, площею 4,85 умовних кадастрових гектар, на підставі якого за розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації №418/А-2003 від 04.11.2003 року, останній був виданий Державний акт на право приватної власності на землю від 10 березня 2004 року, серії 1У -ОД 020878, площею 4,44 гектара. Посилаючись на плани зовнішніх меж земельних ділянок, які визначені в обох Державних актах, із яких вбачається, що сусідні землевласники ідентичні, позивачка вважає доведеним факт того, що в обох Державних актах, тобто її та відповідачки, зазначена одна і та ж земельна ділянка.

Тому, просить скасувати рішення (розпорядження), на підставі якого відповідачці був виданий Державний акт на право приватної власності на землю, визнати недійсним зазначений правовстановлюючий документ та скасувати його реєстрацію.

Представник позивачки ОСОБА_2 в судовому засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Позивачка ОСОБА_1 пояснила, що вона отримала земельний сертифікат у спадок від ОСОБА_8З на підставі рішення Татарбунарського районного суду від 09.12.2004 року. Потім дізналась від голови сільради, що належну спадкодавцю ОСОБА_8 земельну ділянку передано відповідачці ОСОБА_3, вказане підтвердив також спеціаліст землевпорядної організації ОСОБА_9, до якого вона зверталась щодо оформлення Державного акту на землю. Документи щодо переоформлення на своє ім'я сертифікату на земельну частку (пай) чи щодо виготовлення технічної документації на землю ніхто не переоформляв. В неї взяли лише сертифікат на ім'я спадкодавця ОСОБА_8, копію вищезазначеного рішення суду щодо переходу у її власність земельної частки (паю) і внесли в належний їй первинний Державний акт на право власності на землю зміни на підставі вказаних документів.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на те, що його довірительниця отримала Державний акт на право приватної власності на землю 10.03.2004 року взамін сертифікату, виданого їй згідно рішення Татарбунарського районного суду від 03.04.2002 року, яким за нею визнано право на земельний пай розміром 4,85 умовних кадастрових гектар. На підставі вказаного сертифікату, 16.09.2002 року ОСОБА_3 уклала договір оренди земельного паю, а згодом - земельної ділянки з ПП «Юг-Агротек», а з 2008 року по теперішній час - з СФГ «Вікторія», які з того часу орендують належний їй земельний пай, а після виготовлення Державного акту - земельну ділянку, на законних підставах, сплачуючи належний податок за землю. При цьому, Державний акт на право приватної власності на землю відповідачка отримала на підставі розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації №418/2003 від 04.11.2003 року, яким, в тому числі ї їй, була затверджена технічна документація по передачі земельної частки (паю) в натурі на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району з передачею вказаної земельної ділянки у приватну власність та видачею Державного акту на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно додатку.

Вказану земельну ділянку його довірительниця використовує за призначенням і підстав, які передбачені ст.143 ЗК України щодо примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку не має.

Представник вважає, що припущення представника позивача щодо незаконного внесення прізвища його довірительниці під №18 в експлікації земель по масиву №22 Баштанівської сільської ради замість спадкодавця позивачки ОСОБА_8, після якої вона отримала земельну частку (пай) на підставі рішення суду, безпідставні, оскільки жодних доказів того, що вказана земельна ділянка під №18 закріплена за позивачкою на час виготовлення ОСОБА_3 технічної документації, виносу в натурі та отримання Державного акту на землю на підставі розпорядження органу виконавчої влади, суду не надано.

Крім того, як вбачається з Державного акту позивачки ОСОБА_1, в якому, в плані зовнішніх меж земельної ділянки, в 2005 році докреслена спірна земельна ділянка з конфігурацією та сміжними землевласниками, аналогічними зазначеним в плані Державного акту його довірительниці, то в додатку до акту встановлення в натурі меж вказаної земельної ділянки від 11.08.2005 року, відсутні посилання на місце її розташування (номерів масиву та ділянки), які б підтверджували, що докреслена в Державному акті серії 11-ОД №014287 на право приватної власності на землю ОСОБА_1 земельна ділянка площею 4,44 га знаходиться саме на масиві №22, ділянка №18. Більш того, позивачка не отримувала сертифікат на право на земельну частку (пай) на своє ім'я, як того вимагало законодавство, їй не видавався лист-погодження на виготовлення технічної документації по передачі земельної частки в натурі, взагалі не виготовлялась технічна документація по передачі спірної земельної частки (паю) в натурі, і, відповідно, відсутнє розпорядження органу виконавчої влади щодо затвердження технічної документації про передачу належної їй земельної частки (паю) в натурі. Тому, жодних підстав стверджувати, що ОСОБА_3 незаконно користується належною позивачці земельною ділянкою не має.

Представник Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області ( за довіреністю ) ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, мотивуючи свої заперечення тим, що остання не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачами ОСОБА_3 та РДА саме її прав, оскільки за Державним актом на право приватної власності на землю ОСОБА_1, (із внесеними змінами) неможливо ідентифікувати докреслену їй в 2005 році земельну ділянку через відсутність іншої інформації щодо місцезнаходження її, просторових координат та кадастрового номеру тощо, виходячи з засад Закону України «Про землеустрій». Також не надано доказів щодо відведення земельної ділянки позивачці у розмірі 4,44 га на підставі відповідного розпорядження райдержадміністрації в установленому законодавством порядку, чи щодо закріплення земельної ділянки за спадкодавицею позивачки ОСОБА_1

Також вважає, що відведення земельної ділянки ОСОБА_3 здійснено Татарбунарською райдержадміністрацією на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлені чинним на момент відведення землі земельним законодавством, тому відсутні підстави для визнання недійсним розпорядження РДА від 04 листопада 2003 року №418/А-2003 в частині відведення у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 Вікторини Кіндратівни. Оскаржуваним розпорядженням права та охоронювані законом інтереси позивачки не порушені.

Крім того, на думку представника відповідача, позивачем пропущено строк позовної давності, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу відповідно до ст.256 ЦК України, оскільки про відведення оспорюваної земельної ділянки ОСОБА_3, наявності державного акту, щодо конфігурації земельної ділянки, масиву тощо, позивачка дізналася ще під час судового розгляду справи №2-401/2008 р. (рішення від 17 квітня 2008 року). Позивачем не зазначено вагомих причин пропуску строку позовної давності.

За таких обставин, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, спростовуються матеріалами справи, пропущено строк позовної давності щодо звернення до суду, а тому задоволенню не підлягають.

Представник заінтересованої особи Баштанівської сільської ради Татарбунарського району пояснив суду, що відповідачка ОСОБА_3 дійсно має на праві приватної власності земельну ділянку №18 на масиві №22 згідно Державного акту на право приватної власності на землю, яку тривалий час надає в оренду. На підставі рішення сесії Баштанівської сільської ради №100-ХХІІІ від 18.12.2001 року «Про надання земельних часток (паїв) в натурі для товарного сільськогосподарського виробництва з метою виготовлення державних актів на право власності на землю», вирішено виділити в натурі земельні частки (паї) з метою виготовлення державних актів. Однак, фактично земельні частки (паї) не виносились в натурі, а надавались єдиним масивом. Згідно вищевказаного рішення сесії, було визначено номер масиву 22 під порядковим номером землевласника ОСОБА_8 - 22. Пізніше, згідно жеребкування, яке проводилось між землевласниками, було визначено номер земельної ділянки ОСОБА_8 18 масив 22, однак протокол цього у сільській раді відсутній. Записи у земельно-кадастровій документації про виділення земельних часток в натурі не ведуться. З 2003 року з спірної земельної ділянки орендну плату отримує ОСОБА_3, а податки з земельної ділянки сплачуються орендарем. За вказаних обставин, просить винести рішення по справі згідно вимог чинного законодавства.

Представник відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області проти задоволення позовних вимог не заперечував, пояснивши, що згідно технічної документації на земельну ділянку ОСОБА_3, один екземпляр якої міститься в Держгеокадастрі в Татарбунарському районі, земельна ділянка відповідачки ОСОБА_3 під №18 розташована на масиві №22 Баштанівської сільської ради Татарбунарського району. Однак, прізвище останньої в експлікації земель на даному масиві, на відміну від інших землевласників, вписано вручну під №18, перевірити який запис був у первісному документі, не виявляється можливим через його відсутність. Також відмітив, що в акті переносу в натурі меж земельної ділянки відповідачки на масиві №22, номер її ділянки вказано перший, в технічній документації відсутня викопировка земельної ділянки. Вважає, що районним відділом земельних ресурсів, яким погоджувалась технічна документація із землеустрою останньої, не перевірено фактичне місце розташування спірної земельної ділянки (масив, номер ділянки). Разом з тим, пояснив суду, що у відділі Держгеокадастру взагалі відсутня технічна документація по передачі земельної частки (паю) позивачці ОСОБА_1, тому звірити викопировку земельних ділянок сторін не можливо за їх відсутності.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, який є директором ПП «Тера», пояснив суду що в 2003-2005 роках на договірних умовах з ТОВ «Вектор», їх підприємство виготовляло геодезію та займалось збором документів для виготовлення громадянам технічної документації із землеустрою по передачі земельних часток (паїв) в натурі та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю. Йому відомо, що відповідачка ОСОБА_3 принесла їм лист-погодження на виготовлення технічної документації, викопировку із схеми поділу земель та інші необхідні документи. На той час, а саме - 2003 рік майже повністю був розроблений масив №22 на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району, де залишилась одна не витребувана земельна ділянка. При виїзді на місце та огляду її, діючий на той час голова сільської ради Фрунзе дав згоду на оформлення технічної документації щодо вказаної не витребуваної земельної ділянки №18 - ОСОБА_3 Вся документація була зібрана та погоджена в сільській раді, відділі земельних ресурсів, державній адміністрації, після чого виготовлявся Державний акт на право приватної власності на землю. Пізніше, після отримання ОСОБА_3 Державного акту на землю, до них звернулась позивачка ОСОБА_1 з вимогою щодо виготовлення технічної документації на спадкову земельну ділянку, пояснивши, що вона значиться під №18 на масиві №22 на території Баштанівської сільської ради, на що він повідомив, що вказана земельна ділянка вже зайнята та запропонував вирішити питання щодо збору документів та виділу їй земельної ділянки в іншому місці, на що остання не погодилась. Після того, йому стало відомо, що працюючий в них на той час стажор ОСОБА_10 вніс зміни до Державного акту ОСОБА_1 на підставі рішення суду, та виготовив акт встановлення в натурі меж земельної ділянки та додаток до акту, відсканувавши та проставивши в цих документах печатку ТОВ «Вектора» без підписів посадових осіб, які б повинні були розписатись в цих документах. Що стосується нумерації земельної ділянки відповідачки ОСОБА_3 в акті встановлення в натурі меж земельної ділянки під №1, пояснив, що вказаний номер порядковий відповідно до кількості осіб, які звернулись на той час за виготовленням технічної документації. Як йому відомо, одночасно з ОСОБА_3 звернулась ще одна особа - ОСОБА_11, тому в акті відповідачки її земельна ділянка значиться за №1- порядковим номером особи, яка звернулась за виготовленням вказаної документації (ОСОБА_3 - за №1, ОСОБА_11 - за №2).

Заслухавши пояснення і доводи позивачки, представників сторін та заінтересованих осіб, пояснення свідка ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, з огляду на наступне.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.ст.10,11 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області №100-ХХ111 від 18 грудня 2001 року, відповідно до списку громадян, членів СВК ім. Тура, яким виділені в натурі земельні частки (паї) з метою виготовлення державних актів на право приватної власності на землю (а.с.14-15) позивачці була передана у приватну власність земельна ділянка площею 5,19 га, розташована на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ОД №014287 від 25.07.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1593 (а.с.10), у який були внесені зміни в 2005 році та додатково включена земельна ділянка площею 4,44 га на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області №2-1756 від 09.12.2004 року (а.с.6), яким за позивачкою визнано право на земельну частку (пай), площею 4,85 умовних кадастрових гектар, що залишилась після смерті ОСОБА_8, про що наявний запис на звороті Державного акту позивачки щодо внесених змін у межах і розмірах земельної ділянки, однак із зазначеною площею не 4,85 умовних кадастрових гектар, а 4,44 гектара (а.с.10-10зв).

Як слідує з інформації за №173 від 21.09.2009 року (а.с.7), наданої Баштанівською сільською радою, згідно рішення сесії Баштанівської сільської ради Татарбунарського району від 18.12.2001 року № 100-ХХІІІ ОСОБА_8 була виділена в натурі земельна частка (пай) масив №22 ділянка 18.

При перевірці вказаної інформації, згідно довідки відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області за №15-1526-99.13-487/15-15 від 16.11.2015 року(а.с.115) встановлено, що другий примірник Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД №014287 на ім'я ОСОБА_1 (з відміткою «Архівний») у відділі відсутній. Зазначений державний акт на право приватної власності був зареєстрований у Книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за номером 4593 на площу 5,19 га. До даного Державного акту були внесені зміни на підставі рішення Татарбунарського районного суду від 09.12.2004 року №2-1756, а саме, додана земельна ділянка площею 4,44 га. Дані зміни посвідчені ОСОБА_12, який, на той час, займав посаду заступника Татарбунарського районного відділу земельних ресурсів. Зі слів ОСОБА_12, як зазначено в довідці, вищевказані зміни він не вносив та не засвідчував своїм підписом. Відповідна документація із землеустрою на земельну ділянку площею 4,44 га ОСОБА_13 у відділі відсутня.

Згідно довідки Баштанівської сільської ради Татарбунарського району за вих.№4 від 26.11.2015 року (а.с.128), в сільраді відсутній архівний екземпляр Державного акту на право приватної власності на землю розміром 5,19 га на ім'я ОСОБА_1 та відсутній запис про внесення змін до земельно-кадастрової документації.

При дослідженні судом додатку до акту встановлення в натурі меж земельної ділянки позивачки від 11 серпня 2005 року (а.с.136), встановлено, що в ньому відсутні відомості щодо місця розташування земельної ділянки, з прив'язкою до масиву та номеру ділянки на ньому, хоча в самому акті від 11.08.2005 року встановлення в натурі меж земельної ділянки (а.с.12) зазначено, що позивачці ОСОБА_1 передана на підставі вищезазначеного рішення Татарбунарського районного суду від 09.12.2004 року, у приватну власність земельна ділянка №18, розташована на масиві №22 розміром 4,44 га із закріпленням межі ділянки в натурі межовими знаками.

Судом з'ясовано, що підставою звернення позивачки до суду є захист прав і майнових інтересів, пов'язаних із правом володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що є об'єктом права приватної власності, у зв'язку з тим, що, на її думку, це право порушується відповідачкою у справі, яка незаконно користується належною їй земельною ділянкою.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВП від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року» та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

При перевірці правомірності отримання оспорюваного позивачкою Державного акту на право приватної власності на землю відповідачки ОСОБА_3, суд керувався положеннями статей 116, 118 ЗК України згідно яких громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема ст.ст. 116, 118 ЗК України (правова позиція Верховного Суду України згідно із постановою № 6-93цс13).

Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04 травня 1999 року №43, передбачено, що переоформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

В силу приписів ст.184 ЗК України землеустрій передбачає: встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; складання проектів відведення земельних ділянок; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею, та ін.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43 (далі - Інструкція), яка була чинною на час видачі спірного державного акту, межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами.

Згідно з п.2.4 Інструкції, перенесення в натуру (на місцевість) або відновлення всіх поворотних точок меж земельної ділянки здійснюється геодезичними методами з прив'язкою не менше двох характерних закріплених поворотних точок до пунктів державної геодезичної мережі та до твердих точок на місцевості. Здійснюється кадастрова зйомка земельної ділянки з наступним вирахуванням координат поворотних точок меж (у державній або умовній системі координат) і площі земельної ділянки. За результатами виконаних робіт складається кадастровий план земельної ділянки.

Таким чином, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі передачі земельних часток (паїв) в натурі, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі громадянам земельних ділянок на праві приватної власності. Виконання усіх підготовчих робіт з виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку передбачає перевірку того, чи є земельна ділянка вільною, чи не належить вона іншому власнику чи користувачеві та чи не накладаються межі вказаної земельної ділянки на суміжні земельні ділянки.

Проте, з матеріалів справи не вбачається взагалі проведення кадастрової зйомки та складання технічної документації під час процедури передачі земельної частки (паю) в натурі ОСОБА_1 площею 4,44 га, як того вимагають вищевказані положення Інструкції.

Відповідно до п. г ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Висновок про те, що державний акт на право власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, міститься у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) від 25 червня 2014 року (справа № 6-67цс14).

У справі 6-33цс13 сформульована також правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року, яка також, відповідно до ст.360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, повязаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки .

Cудом досліджені докази щодо правомірності отримання відповідачкою ОСОБА_3 оспорюваного позивачкою правовстановлюючого документу, а саме Державного акту на право приватної власності на землю серії ІУ-ОД за №020878 від 10.03.2004 року (а.с.33), згідно якого остання є власником земельної ділянки площею 4,44 га, розташованої на території Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, виділеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, якими є:

копія рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03.04.2002 року (а.с.30-32), згідно якого за ОСОБА_3 Вікториною Кіндратівною визнано право на земельний пай розміром 4,85 умовних кадастрових гектар, зобов'язавши відповідачів видати необхідні документи останній для отримання сертифікату на земельний пай;

копія сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ОДЖ №0323083 від 26 червня 2002 року, виданого ОСОБА_3 на підставі рішення Татарбунарської РДА №167/А-98 від 23.07.1998 року щодо належності їй земельної частки (паю) розміром 4,85 умовних кадастрових гектар;

копія розпорядження Татарбунарської РДА №418/А-2003 від 04.11.2003 року про передачу громадянам у приватну власність земельних часток (паїв), в додатку до якого в межах території Баштанівської сільської ради значиться під №1 - ОСОБА_3

В судовому засіданні також встановлено, що на замовлення 2-х осіб: позивачки ОСОБА_3 та ОСОБА_11В.(що у вищезазначеному додатку до розпорядження РДА значиться під №2), ТОВ «Вектор» було виготовлено в 2003 році технічну документацію із землеустрою по передачі земельних часток (паїв) в натурі вказаним 2-м громадянам та видачі їм державних актів на право приватної власності на землю по перенесенню меж земельної ділянки в натуру /на місцевість/ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Баштанівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, копія якої є в матеріалах справи /а.с.23-42/.

Згідно кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_3, каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування (а.с.40), належна останній земельна ділянка має площу 4,44 га, опис меж, схема земельної ділянки в натурі /на місцевості/ повністю відповідають опису меж та схемі в державному акті на право власності на землю на імя ОСОБА_3, обмежень у використанні земельної ділянки не встановлено, що вбачається також з погодження районного відділу земельних ресурсів (а.с.36).

Відповідно до довідки, виданої селянським (фермерським) господарством «Вікторія» за №372 від 27.10.2015 року (ас.83), ОСОБА_3 здає в оренду СФГ «Вікторія» земельну ділянку з кадастровим номером 5125080500:01:001:0144, яка розташована на території Баштанівської сільської ради масив №22, загальним розміром 4,44 га. Ділянка знаходиться в оренді з 2008 року по теперішній час. За цей період було виплачено орендну плату та сплачено податки.

Відомості щодо оспорюваної земельної ділянки ОСОБА_3, на відміну від земельної ділянки ОСОБА_1, докресленої в її Державному акті, внесено до Державного земельного кадастру, земельній ділянці присвоєно відповідний кадастровий номер 5125080500:01:001:0144, що вбачається із копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.84), а 01.07.2015 року вказана земельна ділянка зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності(а.с.130).

Таким чином, як видно із матеріалів справи та наведених положень закону, правовою підставою для набуття відповідачкою права власності на належну їй земельну ділянку є прийняте, згідно вимог чинного законодавства, розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 418/А-2003 від 04 листопада 2003 року, в додатку до якого по Баштанівській сільській раді значиться і її прізвище (а.с.37-38). На відміну від цього, підставою набуття позивачкою ж права власності на спірну земельну ділянку стало лише рішення Татарбунарського районного суду від 09.12.2004 року про визнання за нею права на земельну частку (пай) після смерті спадкодавця ОСОБА_8 в умовних кадастрових гектарах. При цьому, доказів того, що позивачка дотрималась, відповідно вимог закону, процедури щодо виготовлення на підставі листа-погодження Татарбунарської районної держадміністрації технічної документації із землеустрою щодо визначення на місцевості меж землеволодіння; складання проекту відведення земельної ділянки; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки; підготовку документів, що посвідчують право власності землею, та ін., як передбачено ст.184 ЗК України, суду не надано. Вказане підтверджується листом-роз'ясненням відділу Держгеокадастру від 23.11.2015 року, наданого на запит представника позивача, яким повідомлено, що виготовити на ім'я позивачки технічну документацію із землеустрою щодо земельної ділянки №18 на масиві №22 на території Баштанівської сільської ради не можливо, оскільки зазначена земельна ділянка знаходиться у приватній власності відповідачки ОСОБА_3К.(а.с.117).

Тому, досліджені судом докази, жодним чином не підтверджують порушення відповідачами ОСОБА_3 та Татарбунарською РДА прав чи інтересів позивачки ОСОБА_1, оскільки за її Державним актом на право приватної власності на землю (із внесеними змінами), неможливо ідентифікувати докреслену їй в 2005 році спірну земельну ділянку через відсутність технічної документації із землеустрою чи іншої інформації щодо місцезнаходження її, просторових координат та кадастрового номеру тощо, виходячи з засад Закону України «Про землеустрій». Також не надано доказів щодо відведення земельної ділянки позивачці органом виконавчої влади у розмірі 4,44 га на підставі відповідного розпорядження райдержадміністрації в установленому законом порядку, чи щодо закріплення спірної земельної ділянки №18 на масиві №22 в межах Баштанівської сільської ради Татарбунарського району за нею чи за її спадкодавицею.

При цьому, суд не може вважати належним і допустимим доказом, в розумінні вимог статтей 58,59 ЦПК України, інформацію Баштанівської сільської ради Татарбунарського району за вих.№173 від 21.09.2009 року(а.с.7-8) про виділ в натурі ОСОБА_8 - спадкодавиці позивачки, земельної частки (паю) на масиві №22 ділянка 18 з посиланням на рішення сесії Баштанівської сільської ради від 18.12.2001 року №100-ХХ111, оскільки в додатку до вказаного рішення на масиві №22 прізвище ОСОБА_8З значиться під порядковим номером 22, а інших доказів щодо проведення жеребкування, чи то закріплення ділянки позивачки під спірним №18, суду не надано. Також не належним доказом, на думку суду, є акт від 11 серпня 2005 року встановлення в натурі меж земельної ділянки, переданої в приватну власність позивачці (а.с.12), оскільки із її ж пояснень слідує, що межі земельної ділянки в натурі(на місцевості) за її участю не встановлювались, межові довгострокові знаки їй не передавались, тим більш, що їй відразу і в сільраді, і в землевпорядній організації повідомили, що земельну ділянку під №18 вже виділено ОСОБА_3, про що також підтвердив суду свідок ОСОБА_9

Не може служити належним доказом схема (додаток) до вказаного акту(а.с.136), так як вона не містить будь-якого посвідчення (підписів) та зазначення повноважень осіб які її виготовили з прив'язкою, як зазначалось вище, до масиву та номеру ділянки, як і копія експлікації земель, наявна в технічній документації відповідачки (а.с.2), де запис прізвища землевласника ОСОБА_3 під номером ділянки на плані 18, внесено не друкованим шрифтом, а вручну, оскільки в наданій сільською радою копії зазначеного документа (а.с.139) взагалі відсутній запис щодо землевласника в позиції ділянки №18. Тому, доводи представника позивачки щодо умисного внесення змін до експлікації земель в технічній документації відповідачки замість спадкодавця його довірительниці, є не що інше як припущення, яке в силу ч.4 ст.60 ЦПК України не може вважатись належним та допустимим доказом, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення Татарбунарського районного суду №2-401/2008 від 17.04.2008 року (а.с.19-20), яким позивачці було відмовлено у задоволенні позову у зв'язку з недостатнім правовим обґрунтуванням, на яке вона посилається як доказ, на думку суду, жодним чином не підтверджує факт неправомірності винесеного розпорядження органом виконавчої влади та недійсності оспорюваного позивачем правовстановлюючого документу, виданого відповідачці.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу, і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

При цьому, підставами для визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними рішення є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Проаналізувавши обставини справи та наведені сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достатності у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вказаний позов є безпідставним, оскільки позивачкою не надано суду доказів, які б засвідчили факт того, що саме вона є належним позивачем, права якого, в даному випадку, порушені, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач не заявляв позовних вимог про перевірку судом законності рішення органу виконавчої влади щодо затвердження технічної документації із землеустрою та передачі відповідачці спірної земельної ділянки. Відповідно до діючого в Україні принципу презумпції чинності правочину, вказане рішення є чинним, і саме воно стало підставою для видачі державного акту про право власності на спірну земельну ділянку.

Враховуючи, що судом перевірялись вимоги позову по суті спору, у задоволенні яких відмовлено, підстав для відмови у позові за спливом строку позовної давності, як наполягала представник відповідача ОСОБА_5, не має, оскільки вказана обставина є окремою підставою для відмови у позові, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України.

Керуючись ст.ст.107,116,143,152,155,ч.1 ст.193 ЗК України, ч.1 ст.15, 257 ЦК України, ч.1 ст.3, ст.ст.10,11,58-60,213-215,218 ЦПК України, Законом України "Про землеустрій", постановою Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року(зі змінами внесеними згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року №2) "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Вікторини Кіндратівни, Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області з викликом заінтересованих осіб Баштанівської сільської ради Татарбунарського району, відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області про визнання Державного акту на право приватної власності на землю недійсним, скасування реєстрації Державного акту та визнання недійсним розпорядження Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №418/А-2003 від 04.11.2003 року в частині відведення у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ОСОБА_3 Вікторині Кіндратівні - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Семенюк