Постанова

від 17.11.2015 по справі 810/3747/15

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2015 року 810/3747/15

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Київський картонно-паперовий комбінат" до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "Київський картонно-паперовий комбінат" (далі - позивач, ПАТ "ККПК") звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 05.06.2015: №0001022201/2424 за яким позивачеві визначено завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2292625,00 грн.; №0001032201/2426 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 588597,00 грн. (за основним платежем - 392398,00 грн. та за штрафними санкціями - 196199,00 грн.); №0001012201/2425 за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 533851,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 266925,50 грн.; №0001002201/2427 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 696651,00 грн. (за основним платежем - 464434,00 грн. та за штрафними санкціями - 232217,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених документів та податкових накладних сформовано податковий кредит і валові витрати. Проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про неналежне оформлення первинно-бухгалтерських документів на підтвердження факту виконання контрагентом позивача робіт (послуг) та про відсутність фактичного здійснення господарських операцій із ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" і неправомірно нарахував грошове зобов'язання. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено, що надані позивачем до перевірки первинні документи оформлені неналежним чином і не дають змогу ідентифікувати конкретний зміст наданих контрагентам послуг, що, у свою чергу, не дає можливості встановити товарність операцій. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.11.2015, керуючись статтями 122, 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалено здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

У період з 14.04.2015 по 05.05.2015 посадовими особами відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" (код ЄДРПОУ 38458934) за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.05.2015 №1072/10-16-22-01/05509659 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Київський КПК" (код ЄДРПОУ 05509659) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" (код ЄДРПОУ 38458934) за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 (далі - акт перевірки) (а.с.19-211 Том 1).

У ході вказаної перевірки ДПІ було досліджено, господарські операції між ПАТ "ККПК" та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", які виникли на підставі договорів на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 24.03.2013 №1227/47/0413 та від 02.01.2014 №388/47/0114.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про "безтоварність" господарських операцій між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", оскільки, на думку ДПІ, транспортні послуги не підтверджено належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами, зокрема, актами здачі-приймання робіт та товарно-транспортними накладними, оскільки надані позивачем до перевірки первинні документи не дають змогу ідентифікувати конкретний зміст отриманих послуг.

Зокрема, висновки перевіряючих щодо відсутності реального характеру господарської операції між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" сформовано на підставі акта ДПІ у Біляєвському районі ГУ Міндоходів в Одеській області від 12.02.2015 №31/22/38458934 "Про проведення документальної виїзної позапланової перевірки" ТОВ "ОСОБА_1 Лайн".

Між тим, як то випливає зі змісту акта перевірки контрагента позивача, його висновки також ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", зокрема, ТОВ "Вторметекспорт", ТОВ "Транслем", ТОВ "Спец-Трейдінг", ТОВ "ТД Орланд", ТОВ "Форін-Торг", ТОВ "ПАЛОМАР", ТОВ "Венса Трейд" та інших, якими не підтверджено фактичного здійснення поставки товарів (робіт, послуг) на користь ТОВ "ОСОБА_1 Лайн".

Так, вищевказаним актом перевірки контрагента позивача встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, оскільки у ході перевірок встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов'язань, а також зазначено, що надані до перевірки ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" первинні документи складено з порушенням норм законодавства, з огляду на що, вони не приймаються до уваги. За результатами даної перевірки встановлено порушення ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" статей 185, 187, 188, 198 Податкового кодексу, що призвело до завищення суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість у розмірі 2371096,00 грн. та завищення податкового кредиту по податку на додану вартість у розмірі 2355551,00 грн.

Окрім того, висновки щодо завищення витрат та податкового кредиту позивачем ДПІ зроблено на підставі матеріалів досудового слідства, а саме, як зазначено в акті перевірки "ДПІ в Обухівському районі отримано постанову від 31.03.2015 старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_2, з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових витрат з податку на прибуток підприємств за період 2013-2014 років по взаємовідносинам з ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" (код ЄДРПОУ 38458934) в зв'язку з кримінальним провадженням, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.08.2014 за №32014100000000168, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України.

Зі змісту вищевказаної постанови, яка наведена в акті перевірки позивача (а.с. 200-201 Том1), випливає, що досудовим слідством встановлено, що протягом 2013-2014 років ряд підприємств з ознаками фіктивності здійснювали ввезення товарів на митну територію України та їх реалізацію за готівку без відображення у податковому обліку, що призвело до документального оформлення реалізації на підприємства з ознаками фіктивності та незаконного формування податкового кредиту з ПДВ , зокрема і ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", які у подальшому сприяли незаконному формуванню податкового кредиту підприємствами реального сектору економіки та ухиленню, в такий спосіб, від сплати податків.

З огляду на вказане, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами перевезення, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем витрат та податкового кредиту.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки позивачем були подані заперечення, за результатами розгляду яких висновки акта перевірки залишені без змін.

Так, у ході перевірки встановлено порушення позивачем положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 185.1 статті 185, пункту 188,1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 392398,00 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2292625,00 грн., заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 464434,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 533851,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.06.2015: №0001022201/2424 за яким позивачеві визначено завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2292625,00 грн.; №0001032201/2426 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 588597,00 грн. (за основним платежем - 392398,00 грн. та за штрафними санкціями - 196199,00 грн.); №0001012201/2425 за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 533851,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 266925,50 грн.; №0001002201/2427 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 696651,00 грн. (за основним платежем - 464434,00 грн. та за штрафними санкціями - 232217,00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Головного управління ДФС у Київській області з відповідною скаргою. За наслідками адміністративного оскарження скарга позивача залишена без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

У той же час, позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому, оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на наступне.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичного надання послуг за спірними господарськими операціями.

Так, судом встановлено, що в процесі здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" було укладено договори на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 24.03.2013 №1227/47/0413 та від 02.01.2014 №388/47/0114.

За умовами вищевказаних договорів предметом договорів є організація перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів замовника (ПАТ "ККПК") автомобільним транспортом перевізника (ТОВ "ОСОБА_1 Лайн").

Згідно розділу 2 вищевказаних договорів, замовник зобов'язаний передати перевізнику заявку на перевезення вантажу, оформити договір-заявку та документи на право перевезення вантажу, у договорі-заявці зазначається місце, дата завантаження та розвантаження, найменування вантажу, його вага та вартість перевезення.

Перевізник зобов'язаний забезпечити надання технічно справного рухомого складу в узгоджений сторонами термін. Також, перевізник має право залучати до виконання робіт третіх осіб (п.2.2.2 договорів).

Строки доставки вантажу обумовлюються сторонами враховуючи дорожні умови між пунктами приймання вантажу, факт здачі вантажу підтверджується підписом представника вантажоодержувача та відтиском печатки або штампу на товарно-транспортних накладних.

Розрахунки за перевезення вантажу проводяться згідно виставлених рахунків, які виставляються не пізніше 5 числа наступного за звітним місяцем перевізником замовнику на основі підтверджених заявок на перевезення, оформлених оригіналів ТТН та актів виконаних робіт (п.3.1 договорів). Вартість послуг може змінюватися зі зміною вартості паливно-мастильних матеріалів, запасних частин тощо, що узгоджується сторонами. Підставою для кінцевих взаєморозрахунків між сторонами є підписаний уповноваженими представниками сторін акт виконаних робіт. Оплата проводиться у безготівковій формі на протязі 30 банківських днів після підписання акта виконаних робіт.

При цьому, розділ 8 договорів "Інші умови" містить відомості щодо підтвердження сторонами своєї правоздатності, як юридичних осіб.

З матеріалів справи випливає, що на підставі укладених договорів та разових замовлень (договорів-заявок) позивачем у період з 01.04.2013 по 31.12.2014 було отримано від ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" транспортні послуги, а саме: організація перевезення та транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, на підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи наступні документи за період з 01.04.2013 по 31.12.2014: акти здачі-приймання робіт (наданих послуг); рахунки-фактури; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; договори - заявки.

Зі змісту наданих документів випливає, що контрагентом здійснювалося перевезення, як готової продукції позивача (паперові рушники, туалетний папір, гофропродукція та ін.) так і макулатури.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується відомостями наведеними в акті перевірки та рухом грошових коштів.

Копії вказаних документів наявні у матеріалах справи (Том 2- Том 32) та були надані відповідачеві до перевірки, що не заперечується представником відповідача та відображено у змісті акта перевірки позивача.

Вищевказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи документами та не заперечуються відповідачем.

Судом встановлено, що дані господарські операції відображено у податковому обліку позивача шляхом віднесення суми податку на додану вартість по податковим накладним виписаним ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" до складу податкового кредиту та сформовано валові витрати.

Також судом встановлено, що за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідачем наголошується на порушенні позивачем податкового законодавства у частині формування валових витрат та податкового кредиту за операціями щодо отримання транспортних послуг від ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", які, на думку відповідача, є "безтоварними".

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно положення частини першої статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 ЦК, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 ЦК встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В той же час, ЦК статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз зазначених норм ЦК дає підстави вважати, що недійсність правочину має бути встановлена судовим рішенням.

Проте, відповідачем не наведено, а судом не встановлено підстав, що дозволяли б дійти висновку про недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, оскільки не надано відповідних судових рішень, якими такі правочини визнано недійсними, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд зазначає, що контрагент позивача, на момент здійснення спірних господарських операцій, мав спеціальну податкову та цивільну правоздатність, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб і перебував на податковому обліку, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не заперечується відповідачем.

Водночас, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Порядок формування податкового кредиту та валових витрат встановлено розділами ІІІ та V Податкового кодексу України (далі - ПК) (у редакції чинній на момент здійснення спірних правовідносин).

Так, відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.1 статті138 ПК, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, пп.138.10.6 п.138.10, п.138.11, п.138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті139 ПК закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пунктів 201.8, 201.9 та 201.10. статті 201 ПК, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зі змісту наведених положень законодавства України випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статті 201 ПК.

Крім того, положеннями пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 ПК передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", не був зареєстрований як платники податку на додану вартість, а тому, не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 ПК.

Між тим, із системного аналізу положень ПК випливає, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно необхідно встановити зміст та реальність господарської операції, які підтверджуються, зокрема, належним чином оформленими первинно-бухгалтерськими документами.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичного надання послуг за спірними угодами.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 ПК визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів (послуг) для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Так, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, виробництво паперу та картону.

З матеріалів справи, зокрема, акта перевірки контрагента позивача випливає, що основним видом діяльності ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" є вантажний автомобільний транспорт та інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

У ході судового розгляду справи позивачем надано ряд письмових пояснень та докази на їх підтвердження, з приводу отримання спірних транспортно-експедиторських послуг та використання їх у власній господарській діяльності, а саме.

Як то зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, ПАТ "ККПК" є одним з найбільших підприємств Європи з випуску картонно-паперової продукції. Основною сировиною для виробництва є макулатура. Потужність по переробці вторинної сировини - понад 850т на добу. Діяльність позивача складається з трьох основних видів виробництва: картонне виробництво, паперове виробництво та виробництво гофрокартону. Близько 700 компаній України і низки країн СНД і далекого зарубіжжя щорічно купують продукцію позивача.

Отже, враховуючи цілодобове виробництво на підприємстві (постійне відвантаження готової продукції та прийом сировини (макулатури)), а також, відсутність власних транспортних засобів (транспортного цеху), позивач залучає сторонніх перевізників (третіх осіб) та отримує транспортні послуги з метою перевезення (доставки) готової продукції від позивача контрагенту (покупцю) та перевезення (доставки) сировини (макулатури) на склад позивача від контрагента (постачальника).

В процесі здійснення господарської діяльності, з метою належного виконання своїх зобов'язань перед іншими контрагентами, між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" було укладено договори на перевезення та транспортно-експедиційне обслуговування вантажів від 24.03.2013 №1227/47/0413 та від 02.01.2014 №388/47/0114. На підставі укладених договорів та разових замовлень (договорів-заявок) позивачем у період з 01.04.2013 по 31.12.2014 було отримано від ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" транспортні послуги на загальну суму 5989700,00 грн. в т.ч. ПДВ 998284,36 грн., а саме, перевезення, як готової продукції власного виробництва, так і перевезення сировини (макулатури) позивачеві, яка відображена в деклараціях з податку на додану вартість в період з квітня 2013 року по грудень 2014 року та податку на прибуток за 2013-2014 роки.

На підтвердження факту надання послуг було оформлено належним чином наступні документи: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, товарно-транспортні накладні та податкові накладні, які позивач надавав відповідачеві під час здійснення перевірки та які є в наявності у матеріалах справи.

Щодо підтвердження використання транспортних послуг з перевезення готової продукції власного виробництва, позивачем зауважено наступне.

На кожне перевезення з постачальником укладався договір-заявка, в якій позивач визначав дату та час навантаження, розвантаження, місце навантаження та розвантаження, найменування вантажу, його вагу та об'єм. Також зазначались контакти осіб, які координують автотранспорт у продавця та покупця. Завантаження автомобіля відбувалось на складі позивача. Комірник позивача відвантажував товар та надавав водію супроводжувальні документи: товарно-транспортна накладна, накладна, рахунок - фактура, в яких зазначався номер автотранспорту, яким надавались послуги з перевезення готової продукції позивача. Факт надання позивачеві послуг з перевезення готової продукції постачальник підтверджував відміткою покупця на товарно-транспортній накладній про отримання товару та надавав позивачеві документи про виконання транспортних послуг, а саме: акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, податкові накладні. На підставі зазначених документів позивач відображав надані послуги в бухгалтерському та податковому обліку.

Щодо підтвердження використання транспортних послуг з перевезення сировини (макулатури), позивачем зауважено таке.

Кожен автомобіль, що поставляв сировину (макулатуру) позивачеві, заїжджав на територію підприємства через пропускний пункт та проходив зважування на ваговій, про що свідчать довідки про зважування. В кожній довідці зазначається найменування постачальника, номер автомобіля, вага автомобіля з сировиною (макулатурою). Після зважування прийомоздавальник, в залежності від сорту макулатури, направляв автомобіль на склад для розвантаження. Розвантаження проходить за допомогою автонавантажувача, що є на балансі підприємства. Після вивантаження макулатури прийомоздавальник, для визначення якості макулатури, відбирає проби макулатури та визначає вологість за допомогою лабораторного обладнання про що робиться відмітка на товарно-транспортній накладній. Якщо розбіжність більше норми, складається акт про прийом макулатури за кількістю та якістю. Автомобіль після закінчення прийомки макулатури виїжджає зі складу та зважується без макулатури. Таким чином визначається точна кількість доставленої макулатури, про що свідчать прибуткові ордери.

Відтак, на думку позивача, висновки відповідача про відсутність реальної господарської діяльності та реального настання юридичних наслідків не відповідають дійсності, так як результатом взаємовідносин позивача із ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" є придбана макулатура, яка використана в господарській діяльності позивача, вироблено та поставлено готову продукцію контрагентам (покупцям) позивача.

Також, позивачем надано обґрунтовані письмові пояснення від 22.10.2015 та відповідні докази, щодо фактичного оформлення отриманих послуг з перевезення наданих ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" по кожній операції (Том 33- Том 34).

Оскільки зміст даної інформації є досить об'ємним (понад 650 окремих поставок, які за своєю суттю є ідентичними), як приклад, суд наводить наступні обставини стосовно процедури оформлення первинно-бухгалтерських документів по спірним правочинам.

Так, на підставі договору-заявки від 17.04.2013 №00101066_124, ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" було надано позивачеві послугу з перевезення та доставки готової продукції контрагенту позивача, а саме: ТОВ "Катеринопольський агропродукт". Отримання готової продукції підтверджено відміткою (печаткою/штампом) ТОВ "Катеринопольський агропродукт" в товарно-транспортній накладній. На підтвердження факту надання ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" послуг оформлено акт здачі-прийняття робіт від 18.04.2013 №БС-0000012, рахунок-фактура від 18.04.2013 №БС-0000012, товарно-транспортна накладна від 18.04.2013 №КлН-00085382 та податкова накладна від 18.04.2013 №7. Транспортні послуги з перевезення та доставки готової продукції позивача до ТОВ "Катеринопольський агропродукт" оплачено позивачем в повному обсязі.

На підставі договору-заявки від 15.11.2013 №00144486_124, ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" було надано позивачеві послугу з перевезення та доставки сировини (макулатури) від контрагента позивача, а саме від ТОВ "Профі-Прес". Отримання сировини (макулатури) підтверджено відміткою (печаткою/штампом) позивача в товарно-транспортній накладній. На підтвердження факту надання ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" послуг оформлено акт здачі-прийняття робіт від 15.11.2013 №БС-0000986, рахунок-фактура від 15.11.2013 №БС-0000986, товарно-транспортна накладна від 15.11.2013 №4233 та податкова накладна від 15.11.2013 №82. Транспортні послуги з перевезення та доставки сировини (макулатури) до позивача від ТОВ "Профі-Прес" оплачено позивачем в повному обсязі.

Окрім того, з огляду на ту обставину, що відповідачем заперечувався сам факт товарності операцій, позивачем, на вимогу суду, надано докази отримання контрагентами позивача продукції виготовленої позивачем, а саме: листи від понад 100 контрагентів ПАТ "ККПК", зокрема: ТОВ "ВТК "Рисан", ПАТ "Чумак", ТОВ "Синтра", ТОВ "Ростек", ВАТ "Вольньхолдинг", ТОВ "Техноком" та інших, зі змісту яких випливає, що всі підприємства підтверджують факт отримання картонно-паперової продукції позивача транспортування якої здійснювалося ТОВ "ОСОБА_1 Лайн". Наявні у матеріалах справи листи (Том 32 та Том 34) містять посилання на відповідні товарно-транспортні накладні та видаткові накладні, які і були предметом дослідження ДПІ у ході проведення перевірки позивача.

Судом установлено та не заперечується сторонами, що ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", згідно укладених договорів, надавали позивачеві транспортно-експедиторські послуги.

Так, правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються Законом України від 01.07.2004 №1955-IV "Про транспортно-експедиторську діяльність" (далі - Закон №1955-IV) та Законом України 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344-III).

Згідно статті 50 Закону №2344-III, договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Аналогічні вимоги містяться і у статті 9 Закону №1955-IV, зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі. Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відтак, наведеним вище законодавством встановлено спеціальні правила щодо документального оформлення виконання транспортних послуг та істотні умови, тобто обов'язкові умови, щодо змісту договору та, відповідно, первинних документів, які супроводжують такого роду операції.

Суд зазначає, що укладені між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" договори від 24.03.2013 №1227/47/0413 та від 02.01.2014 №388/47/0114 містять наступні розділи: предмет договору, зобов'язання сторін, порядок розрахунків, строк дії договору, відповідальність сторін, розв'язання суперечок, зміна умов договору та інші умови.

Досліджуючи зміст укладених договорів, згідно яких позивачеві надавалися послуги з перевезення вантажів, судом встановлено, що їх зміст відповідає вищевказаним нормам законодавства, зокрема, умовами договорів та договорів-заявок визначено реквізити сторін, вид та найменування вантажу; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок оплати, строки доставки, вид транспорту та інше.

До договорів також надано акти щодо виконання робіт з організації перевезення вантажів. Однак, вказані акти не прийнято до відома відповідачем, оскільки, за висновками перевіряючих, вони не містять будь-якої деталізації відомостей щодо маршруту перевезення, відстані перевезення, характеру вантажу, місць відвантаження та місць доставки вантажу. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України від 16.07.99 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон №996-XIV), власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Для первинних та зведених облікових документів статтею 9 Закону №996-XIV та Положенням №88 встановлено законодавчо встановлений мінімум обов'язкових реквізитів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому жодним нормативно-правовим актом не затверджено форми бланку акта виконаних робіт, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених статтею 9 Закону №996-XIV для первинних та зведених облікових документів.

Також, на думку суду, незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачеві послуг. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.

Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 25.11.2014 у справі №К/9991/20291/11/2а-6974/10/1870.

У ході розгляду справи, судом встановлено, що первинні документи, якими оформлено господарські операції з придбання (надання) транспортних послуг, складені у відповідності до вимог Закону №996-XIV, зокрема, в актах виконаних робіт, що містяться в матеріалах справи, вказані як замовник так і виконавець послуг, найменування послуг, місце відправлення автотранспорту з вантажем, місце прибуття, вартість послуг, акти підписані сторонами та скріплені печатками.

Щодо твердження відповідача стосовно неналежного оформлення товарно-транспортних накладних, суд зазначає наступне.

Із акта перевірки позивача (а.с.66-135 Том 1) випливає, що відповідачем зроблено висновок про те, що зміст наданих до перевірки товарно-транспортних накладних (ТТН) не відповідає вимогам встановленими Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363 та Правилами оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту від 21.11.200 №644, зокрема, у ТТН не вказано реквізити подорожнього листа, відповідно до якого складалася зазначена накладна та посвідчення водія, не вказано коди ЄДРПОУ перевізника, замовника та вантажовідправника, відсутній підпис водія-експедитора, з огляду на вказане, надані позивачем ТТН не взято ДПІ до уваги.

Дослідивши дані обставини суд звертає увагу на таке.

По-перше, суд не приймає до уваги посилання відповідача на порушення позивачем ОСОБА_3 оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту від 21.11.200 №644, при оформленні ТТН, оскільки, як то випливає зі змісту даного нормативно-правового акту, він регулює порядок здійснення електронного документообігу під час перевезення вантажів залізничним транспортом, а відтак його норми не можуть бути застосовані до правовідносин з надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом.

По-друге, посилаючись на пункт 11.1 ОСОБА_3 перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, відповідач зазначає, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля, відсутність останніх відповідачем трактується, як недолік ТТН, наданих позивачем на підтвердження спірних правовідносин.

Проте, таке твердження є хибним та не відповідає нормам законодавства, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Так, відповідно до Закону України від 05.07.2011 №3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" у текстах Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" та "Про міліцію" вилучено посилання на подорожні листи будь-яких автотранспортних засобів, у тому числі вантажних автомобілів. Отже, підприємства, які експлуатують автотранспортні засоби, мають право не виписувати водіям подорожні листи.

Відповідно до статті 48 Закону №2344-III та ОСОБА_3 перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відтак, вищевказані нормативно-правові акти не містять вимог щодо обов'язкової наявності дорожніх листів вантажного автомобіля, як обов'язкового документу на підтвердження надання транспортних послуг. Окрім того, наявні у матеріалах справи ТТН містять запис у графі подорожній лист - "не оформлювався".

З огляду на відсутність законодавчо встановлених вимог оформлювати дорожні листи вантажного автомобіля, суд вважає безпідставними висновки відповідача щодо наявності недоліків у ТТН з приводу не зазначення реквізитів даного документу.

Що стосується інших недоліків вказаних ДПІ, то суд зазначає, що 14.01.2014 набрав чинності наказ Міністерства інфраструктури України від 05.12.2013 №983 "Про затвердження Змін до ОСОБА_3 перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", яким затверджено нову форму товарно-транспортної накладної (форма № 1-ТН додаток 7), до цього часу форму ТТН було встановлено спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", який втратив чинність згідно наказу Міністерства інфраструктури України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.12.2013 №1005/1454.

Дослідивши зміст вищевказаних форм ТТН, судом встановлено, що вони не містять вимоги щодо обов'язкової наявності такого реквізиту, як код ЄДРПОУ перевізника, замовника та вантажовідправника, за встановленими формами достатньо вказати їх найменування.

Поряд із цим, суд звертає увагу, що вищевказані законодавчі акти, що регулюють документальне оформлення транспортних послуг, не містять вимог, які б давали підстави вважати ТТН недійсними або такими, що не є належними доказом, у разі не зазначення такого реквізити, як підпис водія-експедитора.

Натомість, наявні у матеріалах справи ТТН містять достатньо відомостей, що дають можливість встановити, який товар, у які кількості, куди і ким доставлявся.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

По-третє, суд зазначає, що ОСОБА_3 перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України "Про автомобільний транспорт" не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). Норми податкового законодавства не передбачають обов'язкову наявність ТТН, як форми бухгалтерської звітності, під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Як вже зазначалося вище, позивачем надано до матеріалів справи договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття наданих послуг, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні ті інші документи, які в силу Закону №996-XIV, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Доказів того, що вказані первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є, зокрема, виконання робіт з транспортування паперової продукції виробленої позивачем, беручи до уваги види діяльності позивача та його контрагента і наявні у матеріалах справи первинно-бухгалтерські документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Відтак, факт виконання спірних послуг підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача.

Суд також не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акта перевірки позивача та його контрагента, податковими органами не перевірялися наявність у ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт.

Водночас, з метою встановлення наявності у контрагента позивача трудових та виробничих ресурсів судом було зобов'язано відповідача надати належні та допустимі докази.

Так, відповідачем надано відповіді Біляївського районного центру зайнятості Міністерства соцполітики України (далі - Центр зайнятості) від 15.05.2015 №169/02-32 та Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем МВС Українина ( далі - ЦБДР) від 09.05.2015 №45/2858 на запити відповідача. Проте, на думку суду, вказані відповіді, які наявні у матеріалах справи (Том 32), не є належними доказами безтоварності (фіктивності) господарських операцій між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", оскільки, по-перше, дані відповіді отримані відповідачем після складання акта перевірки позивача - 03.06.2015, що підтверджується штампами вхідної кореспонденці ДПІ, тобто їх зміст не було враховано під час складання акта перевірки позивача; по-друге, відповідь Центру зайнятості не підтверджує відсутність у ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" найманих працівників за цивільно-правовими угодами, а відповідь ЦБДР вказує на відсутність транспортних засобів станом на 20.05.2015, тобто, дана інформація не містить доказів відсутності транспортних засобів саме в період взаємовідносин між позивачем та ТОВ "ОСОБА_1 Лайн".

Між тим, суд звертає увагу, що відсутність матеріальних ресурсів у контрагента не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції та, як наслідок, заниження податків, оскільки у законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит та валові витрати виключно лише за їх наявності.

Поряд із вказаним суд звертає увагу, що із змісту акта перевірки контрагента випливає, що предметом перевірки були господарські відносин ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" із іншими платниками податків, зокрема: ТОВ "Вторметекспорт", ТОВ "Транслем", ТОВ "Спец-Трейдінг", ТОВ "ТД Орланд", ТОВ "Форін-Торг", ТОВ "ПАЛОМАР", ТОВ "Венса Трейд" та інш. Будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаних підприємств та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

При цьому, суд зазначає, що в силу закону, отримання податковим органом акта перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Відтак, вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Також, висновки податкового органу ґрунтуються на матеріалах досудового слідства по кримінальній справі, зокрема, на "постанові старшого слідчого з ОВС першого відділу КР СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_2, з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових витрат з податку на прибуток підприємств за період 2013-2014 років по взаємовідносинам з ТОВ "ОСОБА_1 Лайн" (код ЄДРПОУ 38458934) в зв'язку з кримінальним провадженням, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.08.2014 за №32014100000000168, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 27, частиною другою статті 205, частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України."

Дослідивши зміст даного документу, наведеного в акті перевірки позивача, суд дійшов висновку, що відомості, які відображені у даній постанові не можуть слугувати безперечним доказом неправомірності дій позивача та фіктивності його контрагента з огляду на таке.

Так, зміст зазначених вище матеріалів зводиться лише до встановлених досудовим слідством фактів, що певні особи організували злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, зокрема, йдеться мова про здійснення рядом підприємств ввезення товарів на митну територію України та їх реалізацію за готівку, без відображення у податковому обліку, підприємствам з ознаками фіктивності, зокрема і ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", які у подальшому сприяли незаконному формуванню податкового кредиту підприємствами реального сектору економіки та ухиленню, в такий спосіб, від сплати податків.

Відтак, досудовим слідством встановлено незаконне ввезення та подальша реалізація саме товарів, тоді як у даній справі, спірними господарськими операціями є виключно надання транспортних послуг. При цьому, жодних чітких фактів і доказів на підтвердження неправомірності діяльності та порушення законодавства саме ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", які б свідчили про протиправність його дій пов'язаних із послугами наданими ПАТ "ККПК", такі матеріали не містять.

Суд зазначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 ПК).

Таким чином, законодавством не передбачено можливості використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України й з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим статтею 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Підсумовуючи вищевказане, судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем послуг за спірними правочинами документально підтверджується.

Таким чином, ураховуючи відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість непідтвердженими на момент перевірки податковими накладними та підставами для формування валових витрат, суд дійшов висновку про неправомірність висновків відповідача щодо порушення позивачем положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пункту 137.1 статті 137, пункту 185.1 статті 185, пункту 188,1 статті 188, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.6, 201.7, 201.8 статті 201 ПК, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 392398,00 грн., завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 2292625,00 грн. грн., заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 464434,00 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму 533851,00 грн.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Окремо суд зазначає, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим ПК та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має. зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав проти України").

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення досліджених судом господарських операцій позивача із ТОВ "ОСОБА_1 Лайн", що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Твердження податкового органу про порушення податкового законодавства у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо правомірності формування податкового кредиту.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем безпідставно та підлягають скасуванню.

Частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області відповідача від 05.06.2015: №0001022201/2424 за яким позивачеві визначено завищення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2292625,00 грн.; №0001032201/2426 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 588597,00 грн. (за основним платежем - 392398,00 грн. та за штрафними санкціями - 196199,00 грн.); №0001012201/2425 за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування в розмірі 533851,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 266925,50 грн.; №0001002201/2427 за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 696651,00 грн. (за основним платежем - 464434,00 грн. та за штрафними санкціями - 232217,00 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Київський картонно-паперовий комбінат" (код ЄДРПОУ 05509659) сплачений судовий збір у розмірі 487, 20 грн. (чотириста вісімдесят сім грн. 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.