Постанова

від 18.12.2015 по справі 802/3958/15-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 грудня 2015 р. Справа № 802/3958/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової Інни Анатоліївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Мошняги В.І.

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представників відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Поповецький"

до: Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

про: скасування припису та визнання протиправним і скасування висновків акту

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Поповецький" (далі - ТОВ "КЗ "Поповецький", товариство, позивач) до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (далі - Інспекція, відповідач) про скасування припису №03/20 від 06.11.2015 р. та визнання протиправним та скасування висновків акту перевірки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 20.10.2015 р. по 06.11.2015 р. посадовими особами Державної екологічної інспекції у Вінницькій області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ "КЗ "Поповецький", про що складено акт, в якому зафіксовано ряд порушень та, в подальшому, з метою усунення виявлених порушень, відповідачем сформовано припис №03/20 від 06.11.2015 р. З переліченими у акті та приписі порушеннями позивач не погоджується, вказуючи на їх відсутність. А тому, звернувся з даним позовом до суду.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовільнити у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача проти позову заперечили та просили відмовити в його задоволенні, зазначивши, що під час проведення перевірки ТОВ "КЗ "Поповецький" посадовими особами Державної екологічної інспекції у Вінницькій області виявлено ряд порушень Законів України "Про охорону атмосферного повітря", "Про відходи" та Водного кодексу України, у зв'язку з чим й складено акт та, в подальшому, сформовано припис №03/20 від 06.11.2015 р., яким зобов2язано усунути порушення вимог природоохоронного законодавства. На думку представників відповідача, при прийняті оскаржуваного акту та припису інспекція діяла відповідно до чинного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу № 28-П від 01.10.2015 р. та направлення на перевірку №067 від 19.10.2015 р., посадовими особами державної екологічної інспекції у Вінницькій області проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, про що складено акт, в якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення.

В подальшому, державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області складено припис №03/20 від 06.11.2015 р., яким приписано вчинити ряд дій на усунення виявлених перевіркою порушень.

Не погоджуючись з вимогами припису та висновками акту перевірки, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон № 1264-ХІІ).

В свою чергу, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Відповідно до перелічених Законів та Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1524 від 02.11.2006 р., Положення про Державну екологічну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1520 від 17.11.2001 р., розроблено Порядок організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затверджений Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 січня 2009 р. за № 18/16034 (далі - Порядок № 464), який визначає процедуру проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів.

Так, згідно пунктів 4.4, 4.5, 4.6, 4.7, 4.11- 4.14, 4.19, 4.22 Порядку № 464, під час проведення перевірки перевіряються наявність та чинність дозвільних документів, які підтверджують право на здійснення господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів (розміщення відходів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, викиди в атмосферне повітря з стаціонарних джерел, спеціальне використання природних ресурсів), транскордонним переміщенням об'єктів рослинного й тваринного світу, та інших документів, необхідних для здійснення перевірки.

Перевірка здійснюється на території суб'єкта господарювання - на виробничих майданчиках, у цехах, у місцях розташування обладнання, земельних ділянках, у тому числі територій та об'єктів природно-заповідного фонду, шляхом візуального огляду із застосуванням, у разі необхідності, інструментально-лабораторного, радіаційного та інших методів контролю.

При здійсненні перевірок на об'єктах, діяльність чи експлуатація яких пов'язана із впливом на довкілля шляхом викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти, розміщення відходів, забруднення ґрунтів, проводиться перевірка здійснення суб'єктом господарювання інструментально-лабораторних вимірювань при виробничому контролі за дотриманням встановлених нормативів, а також, у разі необхідності, здійснення відбору проб та інструментально-лабораторні вимірювання за дотриманням суб'єктами господарювання встановлених нормативів.

Державні інспектори під час здійснення перевірок мають право:

- вимагати усунення виявлених порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища;

- відбирати зразки продукції, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного контролю, відповідно до закону;

- вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню державного контролю;

- давати обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом.

Перевірка проводиться за оригіналами або належним чином оформленими копіями документів, наданими керівником або уповноваженою ним особою суб'єкта господарювання, щодо якого здійснюється перевірка.

У разі виявлення фальсифікацій або підробок документів державні інспектори зазначають про це в акті перевірки та передають відповідні матеріали до правоохоронних органів згідно із законодавством.

За фактами виявлених під час перевірки порушень державний інспектор має право одержувати усні або письмові пояснення від керівника або уповноваженої ним особи, особи, відповідальної на об'єкті за стан дотримання вимог природоохоронного законодавства. Такі пояснення долучаються до матеріалів перевірки.

За результатами проведеної планової або позапланової перевірки, в тому числі спільно з іншими органами державного нагляду (контролю), державним інспектором складається уніфікований акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, що містить перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), залежно від ресурсу, що перевірявся.

Не допускається включення до акта перевірки інформації або висновків, які не підтверджені документально, пропозицій, а також інформації, наданої правоохоронними органами.

В останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки.

На підставі акта, який складено за результатами перевірки, протягом п'яти днів з дня її завершення, у разі виявлення порушень вимог природоохоронного законодавства складається припис про усунення порушень вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Окремо слід зазначити, що відповідно до пунктів "и", "з" частини першої статті 20-2 Закону №1264-ХІІ, до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить:

- виконання відбору проб та інструментально-лабораторні вимірювання показників складу та властивостей викидів стаціонарних джерел забруднення атмосферного повітря, вод лляльних, баластних, зворотних, поверхневих, морських, вимірювання показників складу та властивостей підземних вод у пробах із спостережувальних свердловин на об'єктах, що обстежуються; вимірювання показників складу та властивостей викидів пересувних джерел забруднення атмосферного повітря та екологічних показників нафтопродуктів (бензину автомобільного і дизельного палива), які реалізуються шляхом оптової та роздрібної торгівлі суб'єктами господарювання;

- здійснення відповідно до закону фотографування, звукозапису, кіно- і відеозйомки, у тому числі з літальних апаратів та із застосуванням космічних технологій, як допоміжного засобу для запобігання та розкриття правопорушень.

Як вже зазначалось вище, державні інспектори Державної екологічної інспекції у Вінницькій області з 20.10.2015 р. по 06.11.2015 р. провели перевірку, в ході якої встановлено наступне.

TOB "КЗ "Поповецький" здійснює спеціальне водокористування:

- забір води з 4 артезіанських свердловин;

- скид стічних вод в р. Лозова

На час проведення перевірки фактично використовуються дві артезіанські свердловини, ще дві законсервовано.

Стічні води підприємства поступають на комплекс очисних споруд, що являє собою станцію біологічної очистки вод з блоком ємкостей, потужністю 700,0 м3/добу. Очисні споруди знаходяться у незадовільному стані: секції аеротенків замулені, порушена цілісність бетонних перегородок, замулені біоставки.

У TOB "КЗ "Поповецький" відсутній дозвіл на спеціальне водокористування, хоча діяльність пов'язана з забором води з артсвердловин та відведенням стічних вод, що є порушенням ст.ст. 48 - 49 Водного кодексу України.

Облік забору води згідно встановленої форми ПОД - 11 та облік скинутих вод за формою ПОД - 13 не ведеться; контроль якості стічних вод не поводиться; надані протоколи результатів вимірюванню якості стічних вод від 1.09.2015 р. та від 1.10.2015 р. виконані на замовлення TOB "Концентрати України"; на час проведення перевірки скид стічних вод у водний об'єкт відсутній; при обстежені території очисних споруд виявлено факти, що підтверджують факт аварійного скиду стічних вод з очисних споруд (виявлені сліди скиду стічних вод на рельєф місцевості).

За наявності перелічених порушень, відповідачем сформовано припис №03/20 від 06.11.2015 р., яким приписано товариству вчинити певні дії.

Оцінюючи вимоги вказаного припису по кожному пункту окремо, суд зазначає наступне.

Так, у пункті 1 припису вказано: розробити план організаційно-технічних заходів щодо усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства, термін виконання - 10 днів після отримання акту, обґрунтування - ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Як видно зі змісту статті 20-2 Закону № 1264-ХІІ, вона регулює питання компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища. Цією нормою вказаний орган виконавчої влади не наділений повноваженнями витребовувати у перевіряємого суб'єкта зазначені у досліджуваному пункті план та наказ.

В ході розгляду справи по суті, представники відповідача не послались на жодну іншу норму, яка б наділяла відповідача таким правом.

Окрім того, вказуючи про необхідність направлення до відділу екологічного контролю "копії наказу", відповідач не вказує якого змісту має бути наказ, що в ньому слід передбачити, що ним вимагати, тощо. Вимога суб'єкта владних повноважень, у даному випадку зазначена у приписі, має ґрунтуватись на нормах чинного законодавства, бути конкретною, не допускати її подвійного тлумачення чи розуміння.

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом вданих повноважень не доведено правомірність вимоги, викладеної у пункті 1 оскаржуваного припису.

У пункті 2 припису, відповідач зобов'язує товариство отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел неврахованих у чинному дозволі.

Така вимога стала наслідком проведеної перевірки товариства, в ході якої, "під час обстеження території підприємства виявлено джерело викидів невраховане у чинному дозволі - опалювальний пункт адмінприміщення".

Оцінюючи правомірність такої вимои, суд виходить з наступного.

Правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України "Про охорону атмосферного повітря" (далі - Закон № 2707-XII).

Так, відповідно до визначення, наведеного у статті 1 Закону № 2707-XII, викиди - це надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин.

Водночас, відповідно до підпункту 1.15.4 пункту 1.15 Інструкції про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 7 від 10 лютого 1995 р., джерело забруднення атмосфери - це об'єкт, з якого поширюється забруднююча речовина.

Відповідно до положень частини шостої статті 11 Закону № 2707-XII, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб'єкту господарювання.

Визначення поняття "дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами", наведено у пункті 2 Порядку проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - підприємців, які отримали такі дозволи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 13 березня 2002 р., відповідно до якого - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну.

З аналізу наведених норм видно, що законодавець покладає обов'язок на суб'єкта господарювання отримати дозвіл саме на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря при експлуатації об'єктів, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини, а не за наявність самого джерела забруднення атмосфери.

Перевіркою не встановлено, принаймні, в акті не зафіксовано та не надано інших документальних доказів, як то передбачено Порядком №464 та пунктами "и", "з" частини першої статті 20-2 Закону № 1264-ХІІ, які б підтверджували, що товариством на час проведення перевірки здійснювались викиди в атмосферне повітря з джерела, яке не відображено у дозволі № 520284403-2 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами ТОВ "КЗ "Поповецький".

За наведених обставин відсутні підстави вважати правомірними вимоги відповідача, викладені у пункті 2 припису.

Щодо пункту 3 оскаржуваного рішення, яким зобов'язано позивача забезпечити здавання достовірної статистичної звітності за формою 2-ТП (повітря), то суд зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 2707-XII, державному обліку в галузі охорони атмосферного повітря підлягають види та обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря.

В свою чергу, порядок заповнення форм державних статистичних спостережень про охорону атмосферного повітря N 2-ТП (повітря) "Звіт про охорону атмосферного повітря" (річна) (далі - форма N 2-ТП (повітря) (річна) та N 2-ТП (повітря) "Звіт про охорону атмосферного повітря" (квартальна) (далі - форма N 2-ТП (повітря) (квартальна)) встановлює Інструкція щодо заповнення форм державних статистичних спостережень про охорону атмосферного повітря № 2-ТП (повітря) "Звіт про охорону атмосферного повітря" (річна) та № 2-ТП (повітря) "Звіт про охорону атмосферного повітря" (квартальна), затверджена Наказом Державного комітету статистики України № 396 від 20.10.2008 р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 листопада 2008 р. за № 1075/15766 ( далі - Інструкція №396).

Так, відповідно до пункту 1.2 Інструкції №396, форми № 2-ТП (повітря) (річна) та № 2-ТП (повітря) (квартальна) подаються респондентами, узятими на державний облік за обсягами потенційних викидів забруднювальних речовин та парникових газів в атмосферу, органу державної статистики за місцем здійснення економічної діяльності.

Як зафіксовано у акті перевірки, товариство взято на державний облік підприємств-забруднювачів атмосферного повітря за № 500253 від 1.11.2005 р. та статистична звітність за формою 2-ТП (повітря) здається.

На думку суду, досліджувана вимога припису не суперечить вимогам чинного законодавства щодо обов'язку такого звітування, а тому не порушує права, обов'язки чи інтереси позивача у справі.

Пунктами 4 -9 припису, відповідач приписує:

4) отримати дозвіл на спеціальне водокористування, в т.ч. не допускати скидання стічних вод без отримання відповідно дозволу;

5) не допускати скидів стічних вод на рельєф місцевості;

6) привести в належний стан прибережну захисну смугу водного об'єкту, очисні споруди підприємства;

7) забезпечити лабораторний контроль за скидом стічних вод (за якістю води водних об'єктів). Забезпечити ведення обліку якості стічних вод у журналі за формою ПОД-13;

8) забезпечити контроль за обсягами забору води з використанням водовимірювальних приладів та облік забору води у журналах за формою ПОД-11;

9) забезпечити подавання своєчасної та достовірної звітності за формою 2-ТП (водгосп).

З такими вимогами позивач не погоджується посилаючись на те, що товариство є вторинним водокористувачем, якого ані Водний кодекс України, ані Порядок №321 не зобов'язує одержувати дозволи на спеціальне водокористування.

Не погоджується позивач і з вимогами щодо очисних споруд та стічних вод, вказуючи, що відповідні об'єкти не є у власності товариства та не передавались у користування, відтак, забезпечувати їх належний стан повинен власник - TOB "Концентрати України".

Надаючи оцінку доводам сторін в цій частині позовних вимог, суд виходить з наступного.

Водокористування, у розумінні статті 1 Водного кодексу України (далі - ВК України), це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Відповідно до положень статті 42 ВК України, водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Суд акцентує увагу на тому, що законодавець чітко визначив критерії первинного та вторинного водокористувача. Так, з аналізу процитованих норм видно, що визначальним у визначенні первинного водокористувача є наявність у нього власних водозабірних споруд, тоді як вторинний - не має власних споруд та користуються водозабірними спорудами і стічними системами первинного водокористувача на умовах, встановлених між ними.

Додатково суд зазначає, що відповідно до пункту 4 статті 55 ВК України, передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам є підставою для припинення права спеціального водокористування.

Як видно з матеріалів справи ТОВ "Концентрати України" отримало Дозвіл на спеціальне водокористування. Проте, суду не надано доказів на підтвердження припинення права спеціального водокористування ТОВ "Концентрати України".

Згідно платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах адміністративної справи, саме ТОВ "Концентрати України" у 2014 та 2015 р.р. сплачувало збір за спеціальне водокористування.

Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 43 ВК України, водокористувачі мають право: використовувати водні об'єкти на умовах оренди; передавати для використання воду іншим водокористувачам на визначених умовах.

Так, 23.07.2015 р. між ТОВ "Концентрати України" (як первинним водокористувачем) та ТОВ "КЗ "Поповецький" (як вторинним водокористувачем) укладено договір № 14/1 від 23.07.2015 р., відповідно до умов пункту 1.1 якого, первинний водокористувач зобов'язався забезпечити технічну можливість постачання вторинному водокористувачу води та забезпечити технічну можливість приймання від вторинного водокористувача стічних вод за допомогою власних водозабірних споруд та мереж водопостачання і водовідведення, а вторинний водокористувач зобов'язався здійснювати своєчасне відшкодування витрат первинного водокористувача, понесених останнім на технічне постачання води та водовідведення.

За сукупністю наведених обставин, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, а також те, що законодавець не передбачив необхідність та обов'язок отримувати різними суб'єктами дозволи на спеціальне водокористування на однин і той же водний об'єкт, суд дійшов висновку про неправомірність та, відповідно, безпідставність вимог відповідача звернутих до товариства щодо необхідності отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до пунктів 5 - 7, 11 частини першої статті 44 ВК України, водокористувачі зобов'язані: не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища; утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої; здійснювати облік забору та використання вод, вести контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами; своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства.

Окрім того, на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об'єктів (далі - водні об'єкти), відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування спрямовані й Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. № 465 ( далі - Правила № 465).

Так, відповідно до пункту 10 Правил № 465, водокористувачі повинні забезпечувати дотримання відповідного санітарного стану на території, де розташовані їх об'єкти, і не допускати винесення через дощові каналізаційні мережі сміття, продуктів ерозії ґрунтів, сировини та відходів виробництва.

Отже, в контексті наведених норм, суд зазначає про обов'язок, у цьому випадку, саме первинного водокористувача не допускати скидів стічних вод на рельєф місцевості; привести у відповідний стан прибережну захисну смугу водного об'єкту (у разі наявності забруднення, підтвердженого відповідними матеріалами); привести в належний стан очисні споруди, яким позивач не є, адже не є власником ні водозабірних об'єктів і стічних.

Додатково суд зазначає й про наступне.

Наказом Державного комітету статистики України "Про затвердження типових форм первинного обліку" №264 від 27.07.1998 р., затверджено та з 1 січня 1999 року введено в дію типові форми первинного обліку з використання води:

- ПОД-11 "Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями";

- ПОД-12 "Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами";

- ПОД-13 "Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються".

Згідно вимог зазначеного наказу, основою для заповнення статистичної звітності за формою N 2-тп (водгосп) є дані журналів первинного обліку. Кожне підприємство (організація, станова) повинне мати укрупнену балансову схему прямоточного, оборотного водопостачання та водовідведення із зазначенням та нумерацією місць виміру забору (приймання) та скидання води, а також пунктів передачі її іншим споживачам .

При наявності на одному підприємстві декількох водозаборів та випусків зворотних вод на кожний з них ведуть журнал первинного обліку використання вод за кількісними та якісними показниками (типові форми №№ ПОД-11, ПОД-12, ПОД-13).

Отже обов'язок звітування, як видно з наведеного, покладено на підприємства - власники водозаборів. А отже, вимоги, викладені у пунктах 7, 8 припису до позивача заявлені безпідставно.

Окремо щодо пункту 9 припису, яким зобов'язано подавати звітність за формою 2ТП (водгосп), суд зазначає, що Наказ Держкомстату "Про затвердження форми державної статистичної звітності N 2-ТП(водгосп)" № 230 від 30.09. 1997 р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16 жовтня 1997 р. за № 480/2284, втратив чинність на підставі Наказу Держкомстату №79 від 23.03.2015 р. Відтак, вимоги суб'єкта владних повноважень про необхідність подачі звіту, який чинним законодавством не передбачений, не можуть вважатись правомірними.

У пунктах 10, 11, 12, 14, 16 оскаржуваного припису зазначено наступне:

10) забезпечити ведення первинного поточного обліку кількості, типу і складу відходів, що утворюються, зберігаються та видаляються;

11) розробити план організації роботи у сфері поводження з відходами;

12) визначити та погодити склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища;

14) забезпечити подання статистичної звітності щодо поводження з відходами;

16) ліквідувати несанкціоновані місця розміщення відходів.

Оцінюючи підстави таких вимог, суд виходить з наступного.

Правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов'язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини на території України визначає Закон України "Про відходи" (далі - Закон №187/98-ВР).

Відходами, у розумінні статті 1 цього Закону, є будь-які речовини , матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; виробником відходів - є фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів; поводження з відходами - це дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення; зберігання відходів - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); об'єкти поводження з відходами - місця чи об'єкти, що використовуються для збирання, зберігання, сортування, оброблення, перероблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів; відведені місця чи об'єкти - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами

Відповідно до положень пунктів "в", "г", "к", "т" статті 17 Закону № 187/98-ВР, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані:

- визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також ступінь небезпечності відходів для навколишнього природного середовища та здоров'я людини відповідно до нормативно-правових актів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища;

- на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку;

- забезпечувати розробку в установленому порядку та виконання планів організації роботи у сфері поводження з відходами;

- виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами.

Пунктом "б" частини першої статті 16 Закону № 187/98-ВР встановлено, що підприємства, установи та організації усіх форм власності у сфері поводження з відходами мають право на зберігання відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах відповідно до санітарних норм і правил утримання територій.

Вимоги щодо зберігання та видалення відходів визначені у статті 33 Закону № 187/98-ВР, якою, серед іншого передбачено, що на кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання.

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання.

Слід також зазначити, що Постановою Головного державного санітарного лікаря України № 29 від 1 липня 1999 р. (ДСанПіН 2.2.7.029-99) затверджені державні санітарні правила і норми, які визначають як способи тимчасового зберігання відходів так і умови тимчасового зберігання відходів.

Так, відповідно до підпунктів 2.1.3, 2.1.4 пункту 2.1 ДСанПіН 2.2.7.029-99, способи тимчасового зберігання відходів і розміри санітарно-захисних зон від місця зберігання відходів (промисловий майданчик) до сельбищної території визначаються видом, агрегатним станом і класом небезпеки відходів:

- для відходів гірничодобувної промисловості, золошлакових сумішей металургійних підприємств і об'єктів енергетики санітарно-захисна зона установлюється розрахунковим методом, але не менше 300 м, для відходів хімічних підприємств - 3000 м (Державні санітарні правила №379/1404).

- відходи I класу небезпеки зберігають у герметичній тарі (сталеві бочки, контейнери). У міру наповнення, тару з відходами закривають герметично стальною кришкою, при необхідності заварюють електрогазозварюванням;

- відходи II класу небезпеки зберігають, згідно до агрегатного стану, у поліетиленових мішках, пакетах, діжках та інших видах тари, що запобігає розповсюдженню шкідливих речовин (інгредієнтів);

- відходи III класу небезпеки зберігають у тарі, що забезпечує локалізоване зберігання, дозволяє виконувати вантажно-розвантажувальні та транспортні роботи і виключає розповсюдження у навколишньому середовищі шкідливих речовин;

- відходи IV класу небезпеки можуть зберігатися відкрито на промисловому майданчику у вигляді конусоподібної купи, звідки їх автонавантажувачем перевантажують у самоскидний автотранспорт і доставляють на місце утилізації або захоронення. Ці відходи без негативних екологічних наслідків можуть бути об'єднані з побутовими відходами в місцях захоронення останніх або використані як ізолюючий матеріал, а також для різних планувальних робіт при освоєнні територій;

- відходи в рідкому і газоподібному стані, що зберігаються в герметичній тарі, а також токсичні відходи очисних споруд необхідно видаляти з території підприємства протягом доби або проводити їх знешкодження на промислових об'єктах;

- тверді відходи, в тому числі сипкі, які зберігаються в контейнерах, у пластикових, паперових пакетах або мішках (якщо умови зберігання відповідають вимогам п. 2.1.4), необхідно видаляти з території підприємства протягом двох діб;

- у випадку тимчасового зберігання відходів у стаціонарних складах або промислових приміщеннях повинні бути забезпечені вимоги ГОСТ 12.1.005-88 до повітря робочої зони.

При тимчасовому зберіганні відходів на майданчиках на території підприємства у відкритому вигляді (навалом, насипом) або в негерметичній, відкритій тарі повинні бути забезпечені такі умови:

- у повітрі промислового майданчика на висоті до 2,0 м від поверхні землі концентрація шкідливих речовин не повинна перевищувати 30 % граничнодопустимої концентрації (ГДК) - ГОСТ 12.1.005-88.

- концентрація шкідливих речовин у грунті санітарно-захисної зони не повинна перевищувати допустимих рівнів (Методичні вказівки N 4266-87), а в ґрунтових та поверхневих водах ГДК - (СанПіН 4630-88).

- промисловий майданчик для тимчасового зберігання відходів повинен розташовуватися на території підприємства з підвітряного боку, бути покритий неруйнівним та непроникним для токсичних речовин матеріалом (керамзитбетоном, полімербетоном та інш.) з автономним зливовідводом і нахилом у бік очисних споруд.

- у місцях зберігання промислових відходів повинні бути передбачені стаціонарні або пересувні вантажно-розвантажувальні механізми для переміщення приймальників з відходами, їх завантаження для вивезення на полігони або в інші місця. Конструкція приймальників повинна забезпечувати можливість їх перевезення автотранспортом.

В свою чергу, єдині правила ведення державного обліку та паспортизації відходів, дія яких поширюється на підприємства, установи, організації всіх форм власності, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, діяльність яких пов'язана з утворенням відходів та здійсненням операцій поводження з ними (далі - підприємства) визначає Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 2034 від 1 листопада 1999 р. (далі - Прядок № 2034).

Відповідно до пунктів 4, 5 цього Порядку, первинний облік відходів ведуть підприємства відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Відомості для первинного обліку відходів, що заносяться до зазначених документів, обумовлюються системою показників, необхідних для заповнення форм державної статистичної звітності та ведення паспорта відходів.

Підприємства заповнюють форми державної статистичної звітності на підставі документів первинного обліку і подають їх в установленому порядку територіальним органам державної статистики

Як видно з акту, перевіркою встановлено розміщення відходів (яблучного жмиху) у несанкціонованих місцях на території підприємства.

Отже, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства, товариство є виробником відходів, а відтак, повинно забезпечити облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, зберігаються та видаляються; розробити відповідний план організації роботи у сфері поводження з відходами; визначити та погодити склад і властивості відходів; забезпечити подання статистичної звітності щодо поводження з відходами. Відтак, вимоги відповідача, викладені у досліджуваних пунктах припису, на думку суду, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Щодо пункту 13 припису, яким вимагається забезпечити подання (через дозвільні центри) декларації про відходи що утворюються, то суд зазначає, що декларація про відходи, відповідно до статті 2 Закону № 187/98-ВР - це документ, який згідно з цим Законом подають суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів в межах від 50 до 1000.

Відповідно до вимог частини другої статті 17 Закону № 187/98-ВР, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами, діяльність яких призводить виключно до утворення відходів, для яких Пзув від 50 до 1000, зобов'язані щороку подавати декларацію про відходи за формою та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Проте, ні в ході перевірки, ні в ході розгляду справи, інспектором не встановлено та не надано доказів, на підтвердження того, що діяльність відповідача призводить до утворення відходів, для яких показник загального утворення відходів в межах від 50 до 1000. А отже, вимоги припису, викладені у пункті 13, є безпідставними.

В свою чергу, як зазначено представником позивача в судовому засіданні, заперечень та, відповідно спору, щодо пунктів 15 та 17 припису у товариства немає, оскільки вимоги першого фактично виконано, шляхом укладання відповідних договорів про надання послуг по вивезенню сміття, а призначення відповідальної особи у сфері поводження з відходами передбачено пунктом "й" частини першої статті 17 Закону № 187/98-ВР.

При вирішені цього спору суд керується положенням статті 19 Конституції України відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи викладені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що оскаржуваний припис в частині пунктів 1, 2, 4-9, 13 виданий з порушенням перелічених критеріїв, зокрема, щодо урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; щодо використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано; не обґрунтовано, а тому в зазначеній частині є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо решти пунктів припису, а саме 3, 10-12, 14-17, то на переконання суду мотивація суб'єкта владних повноважень щодо їх правомірності в ході розгляду справи підтверджена, відтак, у цій частині у задоволені позову слід відмовити.

Разом з цим, визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування висновків акту перевірки дотримання вимог природохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 14.03.2013 р., суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Так, суб'єктом владних повноважень є - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч.1 ст. 3 КАС України).

Разом з тим, акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Відповідно до пункту 1.4 Наказу Міністерства юстиції України № 34/5 від 12.04.2005 "Про вдосконалення порядку державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів", нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

В свою чергу, актом перевірки є службовий документ, який підтверджує факт проведення перевірки і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на державну екологічну інспекцію.

За таких обставин акт перевірки є лише засобом документування, в той час, коли предметом оскарження в адміністративному суді є юридичні наслідки (застосовані наслідки), що безпосередньо випливають з результатів перевірки. В даному випадку - припис, який прийнятий за результатом такої перевірки.

Отже акт перевірки не є юридичною формою рішення Державної екологічної інспекції у Вінницькій області і сам по собі не породжує певних правових наслідків для позивача, відповідно, не порушує прав, свобод та інтересів особи.

За таких обставин, позовні вимоги в досліджуваній частині задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 94 КАС України передбачено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на те, що позовні вимоги носять немайновий характер, а позов підлягає частковому задоволенню, на користь позивача необхідно стягнути частину понесених ним і документально підтверджених судових витрат у даній справі пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовільнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 1, 2, 4-9, 13 припису Державної екологічної інспекції у Вінницькій області № 03/20 від 06.11.2015 р.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Поповецький" (вул. 8-го Березня, 1, с.Попівці, Барський р., Вінницька обл., код ЄДРПОУ 32833230) судові витрати в розмірі 572,46 грн. (п'ятсот сімдесят дві грн. 46 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Вінницькій області (вул. 600-річчя, 19, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979894).

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна