Постанова

від 14.12.2015 по справі 820/11305/15

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

14 грудня 2015 р. № 820/11305/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Тітова О.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Фірми «Європейська школа кореспондентської освіти» до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_1, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_2, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_3, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_4, винесені Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області на підставі акту про результати документальної планової виїзної перевірки Фірма «ЕШКО», код 14346268 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну планову перевірку, за результатами якої було складено акт № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року про результати документальної планової виїзної перевірки Фірма «ЕШКО», код 14346268, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014. На підставі зазначеного акту були винесені податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 04 листопада 2015 року. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суб'єкта владних повноважень позивач звернувся із позовом до суду, та зазначив, що оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення є такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, порушують права та законні інтереси позивача, а тому просив скасувати їх в повному обсязі, виходячи із доводів позовної заяви.

В судове засідання призначене на 14.12.2015 року представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не прибув, проте через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання призначене на 14.12.2015 року не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, правом участі у судовому засіданні не скористався, надав до суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з тим, що необхідний час для підготовки заперечень.

Враховуючи стислі строки розгляду адміністративних справ на той факт, що судом було надано достатньо часу для надання відповідних пояснень, зазначене клопотання залишено без задоволення.

Суд вважає, що перешкод для розгляду справи немає, а саме: відсутня потреба заслухати свідка чи експерта; особи, які беруть участь у справі, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому справу слід розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження з огляду на ч. 6 ст. 128 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення на підставі акту № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року про результати документальної планової виїзної перевірки Фірма «ЕШКО», код 14346268 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014.

Згідно висновків даного Акту перевірки, позивачем допущене порушення п. 3 ст. 43 Господарського кодексу України, положень ст. ст. 18, 25 Закону України «Про видавничу справу», що у свою чергу призвело до порушення положень ст. 138 ПК в редакції до 28.12.2014 року, стосовно правил формування собівартості виробленої продукції.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.11.2015 року єдиним засновником позивача є Компанія «Харків ОСОБА_1В.», Bох 426 6500 AK, Nijmegen, Нідерланди, розмір внеску до статутного фонду - 349 873,25 гривень.

У відповідності до ч 4 ст. 18 Закону України «Про видавничу справу» забороняється створення і діяльність видавництв, у статутному фонді яких більше 30 відсотків іноземних інвестицій». (дана норма втратила чинність на підставі Закону № 1554-VII (1554-18) від 01.07.2014). Згідно ч 4 ст. 25 Закону України «Про видавничу справу» забороняється створення і діяльність організацій з розповсюдження видавничої продукції, у статутному фонді яких понад 30 відсотків іноземних інвестицій. (дана норма втратила чинність на підставі Закону 317-V (317-16) від 02.11.2006 року). Відповідно частини 3 статті 43 Господарського кодексу України перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно висновку акту перевірки позивач здійснював діяльність, як не мав права здійснювати, в результаті чого занижено податок на прибуток та завищено податковий кредит по податку на додатну вартість.

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується та зазначає наступне.

Відносини у сфері видавничої діяльності регулюються Законом України «Про видавничу справу». Згідно положень ст. 12 даного Закону з метою обліку суб'єктів видавничої справи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, уповноваженим органом ведеться Державний реєстр видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції (далі - Державний реєстр). Суб'єкти господарювання провадять діяльність у видавничій справі після внесення їх до Державного реєстру на підставі свідоцтва про внесення суб'єкта господарювання до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції. Видача свідоцтва або прийняття рішення про відмову в його видачі, переоформлення, видача дубліката та анулювання свідоцтва здійснюються уповноваженим органом.

Виходячи із положень ст. ст. 12, 13, 14, 16 даного Закону «Про видавничу справу», передбачена легалізація діяльності з видавництва, виготовлення і розповсюдження видавничої продукції шляхом видачі дозвільного документу (Свідоцтва) на право провадження вищевказаних видів діяльності, яке надається за результатами перевірки відомостей та документів, поданих зацікавленим суб'єктом господарювання разом із відповідною заявкою.

Згідно п. 1 Положення про Державний реєстр видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції, затвердженого Постановою КМУ від 28 вересня 1998 року №1540, Положення поширюється на суб'єкти видавничої справи незалежно від форм власності та організаційно-правових форм. Відповідно до пункту 11 Положення після прийняття рішення про внесення до Державного реєстру та сплати реєстраційного збору суб'єктові видавничої справи видається свідоцтво.

Свідоцтво про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої справи надає суб'єкту господарської діяльності право здійснювати наступні види діяльності: видавничу діяльність, виготовлення видавничої продукції, розповсюдження видавничої продукції.

У відповідності до Свідоцтва про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої справи ДК № 64 від 26.05.2000 року Фірма «Європейська школа кореспондентської освіти» має право здійснювати наступні види діяльності: видавничу діяльність, виготовлення видавничої продукції, розповсюдження видавничої продукції.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 05.11.2015 року позивач здійснює наступні види діяльності Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, інші види освіти, н. в. і. у. (основний), інші види видавничої діяльності.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивач, який зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт господарської діяльності, отримав передбачений законодавством дозвільний документ, який надає йому право провадити вказані у даному свідоцтві види діяльності, а саме: видавничу діяльність, виготовлення видавничої продукції, розповсюдження видавничої продукції.

01.06.1997 року набрала чинності Угода про сприяння та взаємний захист інвестицій між Україною та Королівством Нідерландів, підписана 14.07.1995 року, ратифікована Законом України від 27.02.1997 року.

Згідно положень частини 1,2 статті 3 даної Угоди «Кожна Договірна Сторона надаватиме на своїй території інвестиціям громадян іншої Договірної Сторони режим, що є не менш сприятливим ніж той, який вона надає інвестиціям своїх власних громадян або інвестиціям громадян будь-якої третьої країни, який є найбільш сприятливим. Кожна Договірна Сторона забезпечуватиме справедливий та рівний режим для інвестицій громадян іншої Договірної Сторони та не буде зашкоджувати, шляхом безрозсудливих або дискримінаційних заходів, функціонуванню, управлінню, підтриманню, експлуатації, володінню або розпорядженню ними цими інвесторами. Кожна Договірна Сторона надаватиме таким інвестиціям повну фізичну безпеку та захист».

У відповідності до статті 4 Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій між Україною та Королівством Нідерландів «Що стосується податків, зборів, витрат та фінансових вирахувань та відрахувань, кожна Договірна Сторона надаватиме громадянам іншої Договірної Сторони, що задіяні в будь-якій економічній діяльності на її території, що пов'язана з інвестиціями, режим не менш сприятливий ніж той, який надається при подібних обставинах її власним громадянам або громадянам будь-якої третьої держави, який з них є більш сприятливим для зазначених громадян.

Відповідно до положень п. «б» статті 1 Угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій між Україною та Королівством Нідерландів «термін «громадяни» охоплює відносно кожної з Договірних Сторін:

I) фізичних осіб, що мають національність цієї Договірної Сторони;

II) юридичних осіб, які визнані законодавством цієї Договірної Сторони;

III) юридичних осіб, які не визнані законодавством цієї Договірної Сторони, але керуються фізичними особами, як зазначено в (I) або юридичними особами, як зазначено в (II) раніше.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».

Із нормами Конституції кореспондуються положення Закону України «Про міжнародні договори України». Згідно положень частини 1,2 статті 19 зазначеного Закону «Чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

Згідно ст. 6 Закону України «Про режим іноземного інвестування» відносини, пов'язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами та міжнародними договорами України. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору.

Частина 1 ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Згідно ч. 1 ст. 394 Господарського кодексу України на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної діяльності, за винятками, передбаченими цим Кодексом, іншими законами і чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 26 (Pacta sunt servanda), ст. 27 (Внутрішнє право і додержання договорів) Віденської конвенції про право міжнародних договорів, 1969 року, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись. Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.

З урахуванням вищенаведених положень Конституції України, діючого законодавства, беручи до уваги пріоритет міжнародного законодавства над національним, встановлений в Україні національний режим інвестиційної діяльності, суд приходить до висновку що положення Закону України «Про видавничу справу», а саме ч. 3 статті 18, якою заборонялось створення і діяльність видавництв, у статутному фонді яких більше 30 відсотків іноземних інвестицій, та ч. 4 ст. 25, якою заборонялось створення і діяльність організацій з розповсюдження видавничої продукції, у статутному фонді яких понад 30 відсотків іноземних інвестицій, суперечать Угоді про сприяння та взаємний захист інвестицій між Україною та Королівством Нідерландів, яка набула чинності 01.06.1997 року, та не можуть застосовуватись до українських суб'єктів господарської діяльності власниками (засновниками) яких є громадяни чи юридичні особи Королівства Нідерланди.

Витрати суб'єкта господарювання визнаються витратами за правилами Податкового кодексу України (зокрема розділ ІІІ) за умови їх документального підтвердження у зв'язку із господарською діяльністю і визнанням доходів у податковому обліку.

Згідно акту перевірки відповідачем не виявлено порушень та не надано зауважень щодо документального підтвердження таких витрат, їх зв'язку з господарською діяльністю та визнання доходів від діяльності у податковому обліку.

Згідно висновків Акту перевірки, Фірмою «Європейська школа кореспондентської освіти», в порушення положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 статті 138, пп. 138.8.1 п. 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на загальну суму 80 011 гривень по взаємовідносинам із ПП «Корпус 7» та на суму 13 816 гривень по взаємовідносинам із ТОВ «Івітек ТТК», що також призвело до завищення податкового кредиту по ПДВ.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків позивачем порушень Податкового кодексу України по взаємовідносинам із ПП «Корпус 7» ґрунтується лише на мотивах складеного акту про «Про результати проведення зустрічної зірки ПП «Корпус 7», код ЄДРПОУ: 32230129, щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків: ТОВ «Арсаон» та ТОВ «Арагон Торг» № 1906/22-34/32230129/96, складеного ДПІ у Київському районі м. Одеси. Даним актом встановлена відсутність доказів фактичного отримання ПП «Корпус 7» товарів (послуг) від ТОВ «Арсаон» та ТОВ «Арагон Торг». Висновок про допущене порушення позивачем по взаємовідносинам із ТОВ «Івітек ТТК» базується на підставі акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Івітек ТТК», код ЄДРПОУ 36626532, щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку з період січень 2011 р. - січень 2012 р., березень 2012 р. - червень 2012 р.» № 572/22-4/36626532 від 10.08.2012 року, складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки у відповідача були відсутні зауваження щодо правомірності виконання договірних відносин між ПП «Корпус 7» та позивачем, ТОВ «Івітек ТТК» та позивачем щодо факту отримання товарів саме від цих суб'єктів господарювання, їх доставки на адресу позивача, складського обліку та внутрішнього переміщення, використання при виготовленні продукції та подальшої реалізації такої продукції.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами у Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області не має.

Суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податків. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюється на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Суд прийшов до висновку, що відповідачем не було доведено наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Аналізуючи положення ст. ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суд приходить до висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Суд зазначає, що в акті перевірки № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року про результати документальної планової виїзної перевірки Фірма «ЕШКО», код 14346268 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог діючого податкового законодавства.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України (в редакції до, що діяла до 28.12.2014 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Відповідачем не встановлено фізичної відсутності товарно-матеріальних цінностей у натурі, підтверджено їх використання за призначенням, не встановлено відсутності матеріальних, трудових або будь-яких інших виробничих ресурсів у покупця тощо. Податкові накладні, а рівно й інші первинні й бухгалтерські документи не містять недоліків форми, змісту або походження, тому були належною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, суд приходить до висновку що позивачем також не було допущене завищення сум бюджетного відшкодування та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем по взаємовідносинам з ПП «Корпус 7», код за ЄДРПОУ 32230129, у тому числі у 2012 році, по взаємовідносинам з ТОВ «Івітек ТТК», код ЄДРПОУ 36626532, у тому числі у 2012 році, правомірно визначена собівартість придбаних товарів, заниження податку на прибуток, а також завищення податкового кредиту по ПДВ не допущено.

Згідно висновків Акту перевірки, позивачем порушено п. 160.1, 160.2 ст. 160 Податкового кодексу, що призвело до заниження податку з доходу нерезидента (роялті) у сумі 110 910 гривень за 2014 рік по договору № б/н від 03.05.2007 року, укладеному з Canyon Enterprises Ltd, Кіпр.

Як слідує із матеріалів проведеної перевірки, висновок податкового органу про порушення позивачем вказаних норм податкового кодексу ґрунтується на тому, що довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, не має посилання на Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи від 08.11.2012 року, яка набрала чинності з 07.08.2013 року. На думку відповідача довідка не відповідає до вимог п. 5 ст. 103 глави 10 Податкового Кодексу України.

З цього приводу суд зазначає наступне.

У відповідності до ч 2 ст. 103 Податкового кодексу України застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

У відповідності до п. 103.4. ст. 103 Податкового кодексу України підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Згідно п. 103.5 ст. 103 Податкового кодексу України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України. Пункт 103.6: у разі потреби така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або контролюючим органом під час розгляду питання про повернення сум надміру сплачених грошових зобов'язань на іншу дату, що передує даті виплати доходів. У разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.

Аналіз вказаних норм закону вказує на те, що відповідна довідка, повинна бути видана за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, належним чином легалізована перекладена та містити відомості, що підтверджують статус податкового резидента та те, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

Виходячи з наведеного суд погоджується з позицією позивача стосовно того, що вищевказана довідка, за своєю формою, не повинна мати посилання на міжнародно-правовий акт, а в цьому конкретному випадку повинна лише підтверджувати, що компанія - контрагент позивача має платником податку на прибуток та є резидентом Кіпру.

Таким чином суд приходить до висновку про відсутність у позивача порушень вимог п. 160.1 та п. 160.2 ст. 160 ПК України при виплаті нерезиденту роялті у сумі 110 910 гривень за 2014 рік по договору № б/н від 03.05.2007 року, укладеному з Canyon Enterprises Ltd, Кіпр, оскільки вказана сума підлягає звільненню від оподаткування згідно Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Кіпр про уникнення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доходи, яка була підписана 08.11.2012 року, а тому підстав для оподаткування таких доходів за ставкою 15 відсотків згідно п. 160.2 ст. 160 ПК України не має.

Згідно висновків Акту перевірки № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року про результати документальної планової виїзної перевірки Фірма «ЕШКО», код 14346268 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014, валютного законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, позивачем, в порушення п. 138.4 статті 138 Податкового кодексу, безпідставно завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку з включенням рекламних витрат по залишкам учбових посібників, що були нереалізовані на кінець відповідного періоду, що у свою чергу призвело до завищення податкового кредиту по ПДВ.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.4 статті 138 Податкового Кодексу України (в редакції до, що діяла до 28.12.2014 року), витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. У відповідності до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції до, що діяла до 28.12.2014 року) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.5 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції до, що діяла до 28.12.2014 року) інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням наступного.

Відповідно до пп. «г» підпункту 138.10.3 пункту 138.10. статті 138 до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Безумовною підставою, яка надає право платнику податків для включення витрат в склад об'єкту оподаткування податку на прибуток звітного періоду є наявність первинної документації, що підтверджує понесення платником податку витрат в звітному періоді.

Як випливає з акту перевірки у відповідача були відсутні зауваження до первинних бухгалтерських документів на оплату послуг з реклами, а самі документи були у позивача в наявності та надані для перевірки.

За таких обставин висновки відповідача щодо безпідставного завищення сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у зв'язку з включенням рекламних витрат по залишкам учбових посібників до складу інших витрат у тому періоді, в якому вони понесені, не ґрунтуються на законі.

Суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з приписів ст. ст. 71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен довести суду та надати всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Суд зазначає, що Відповідач законність та правомірність складання та направлення податкових повідомлень - рішень від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_1, від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_2, від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_3, від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_4 належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Враховуючи вказане, направлені Відповідачем вказані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню у повному обсязі.

Оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень, що зумовлює висновок про необґрунтованість застосування штрафних санкцій і, як наслідок, наявність факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, то поданий позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94, 159, 160 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фірми «Європейська школа кореспондентської освіти» до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_1, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_2, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_3, податкове повідомлення-рішення від 04 листопада 2015 року № НОМЕР_4, винесені Основ'янською об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області на підставі акту про результати документальної планової виїзної перевірки № 883/20-38-22-02-04/14346268 від 21.10.2015 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фірми «Європейська школа кореспондентської освіти» (код: 14346268, 61140, м. Харків, проспект Гагаріна, б. 70) витрати зі сплати судового збору у розмірі 99 548, 42 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот сорок вісім) гривень 42 копійки.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Тітов О.М.