Рішення

від 22.12.2015 по справі 903/1174/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 грудня 2015 р. Справа № 903/1174/15

за позовом Любомльського об'єднання підприємств ресторанного господарства Любомльської районної спілки споживчих товариств, м.Любомль, Волинська область

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-Ягодин", с.Старовойтове, Любомльський район, Волинська область

відповідача 2: Рівненська сільська рада, с.Рівне, Любомльський район, Волинська область

про визнання недійсним договору оренди землі

Суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Чорний С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №77 від 03.11.2015р.

від відповідача 1: ОСОБА_2 , довіреність №4 від 01.11.2015р.

від відповідача 2: ОСОБА_3 , голова Рівненської с/р, посвідчення №1 від 09.11.2015р.

Відповідно до ст.20 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України) роз'яснено право відводу судді. Відводу судді не заявлено.

На підставі ст.22 ГПК України роз'яснено процесуальні права та обов'язки сторін.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Любомльське об'єднання підприємств ресторанного господарства Любомльської районної спілки споживчих товариств звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-Ягодин" та Рівненської сільської ради про визнання недійсним договору оренди землі від 28.01.2008р. укладеного між ТОВ "Добробут-Ягодин" та Рівненською сільською радою на оренду земельної ділянки площею 0,0555 га, що знаходиться в с.Старовойтове Любомльського району Волинської області(у сервісній зоні МААП В«ЯгодинВ» ) кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 та стягнення з відповідачів солідарно судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що у договорі оренди землі від 28.01.2008р. відсутня така істотна умова, як існуючі обмеження(обтяження) щодо використання земельної ділянки, тому вважають, що в силу ст.203, 215 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), ст.15 Закону України «Про оренду землі» спірний договір підлягає визнанню недійсним.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 06.11.2015р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 25.11.2015р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.11.2015р. розгляд справи було відкладено на 09.12.2015р. через не з'явлення відповідачів у судове засідання, неподання сторонами всіх витребуваних судом документів та необхідність витребування нових доказів.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 09.12.2015р. розгляд справи відкладено на 17.12.2015р. через не з'явлення відповідача 2 у судове засідання, неподання останнім всіх витребуваних судом документів.

17.12.2015р. через канцелярію суду від відповідача 2 надійшли заперечення на позов, в яких просять у позовних вимогах відмовити через безпідставність заявлених вимог. Зазначають, що на момент укладання спірного договору оренди землі між відповідачами на земельній ділянці не перебувало жодних архітектурних об'єктів, остання передавалась в оренду вільною від забудов.

В судовому засіданні 17.12.2015р. представник позивача подав суду додаткові пояснення по справі, позовні вимоги підтримав, позов просив задовольнити.

В судовому засіданні 17.12.2015р. представник відповідача 1 позов заперечив, у позовних вимогах просив відмовити з підстав наведених у відзиві(поданий до суду 24.11.2015р.)

В судовому засіданні 17.12.2015р. представник відповідача 2 позов заперечив, у позовних вимогах просив відмовити з підстав наведених у запереченнях(подані до суду 17.12.2015р.). Додатково повідомив, що відповідач 1 належним чином виконує умови спірного договору в частині сплати орендної плати, на час укладання спірного договору на земельній ділянці не перебувало жодних архітектурних об'єктів.

З урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

встановив:

Рішенням Рівненської сільської ради №9/4 від 11.05.2007р. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду для будівництва торгівельно-сервісного комплексу в північній частині сервісної зони МААП «Ягодин»(а.с.156).

Рішенням Рівненської сільської ради №10/20 від 06.09.2007р. затверджено проект землеустрою щодо відведення та надання земельних ділянок ТОВ "Добробут-Ягодин"(в тому числі земельної ділянки загальною площею 0,0555 га)(а.с.83).

Згідно акту про встановлення границь ділянки та передачі на збереження межових знаків ТОВ "Добробут-Ягодин" від 17.09.2007р.(а.с.65) ніяких заперечень при перенесені в натурі відведення земель(ділянка загальною площею 0,0555 га) не виявлено.

28.01.2008р. між Рівненською сільською радою (далі - Орендодавець) та ТОВ "Добробут-Ягодин" укладено договір оренди землі)(а.с.9-12) з додатковою угодою до нього від 31.12.2009р.(а.с.69)(далі - Договір). Даний Договір зареєстровано 08.02.2008р. в Любомльському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України».

Згідно п.1 Договору, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку: для будівництва торгівельно-сервісного комплексу в північній частині сервісної зони МААП «Ягодин».

Згідно п.2 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0555 га.

Згідно п.3 Договору, на земельній ділянці яка передається в оренду немає об'єктів нерухомого майна, а також інших об'єктів інфраструктури.

Згідно п.7 Договору, жодних особливостей об'єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини немає.

Згідно п.8 Договору, останній укладено на 49 років.

Згідно п.18 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Згідно п.20 Договору, передача земельної ділянки Орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього Договору за актом її приймання-передачі.

Згідно п.26 Договору, на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження(обтяження) та інші права третіх осіб.

Згідно акту приймання-передачі від 08.02.2008р. земельну ділянку кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 загальною площею 0,0555 га передано в оренду ТОВ "Добробут-Ягодин"(а.с.66).

Спір у справі виник у зв'язку із оспорюванням позивачем дійсності договору оренди земельної ділянки від 28.01.2008р..

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин .

Відповідно до ч.1 ст.124 Земельного кодексу України(в редакції на час укладання спірного Договору), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Приписами ст.13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до приписів ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ч.2, 3 ст.125 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження незаконності чи скасування рішення Рівненської сільської ради від №9/4 від 11.05.2007р., яке було підставою укладання Договору оренди земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1, 2 ст.15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на день підписання спірного договору), істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У відповідності до ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису ст.204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Обмеження речових прав на нерухоме - обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину(договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.

Згідно ч.1 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(в редакції на час укладення спірного договору) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) речові права на чуже нерухоме майно: а) право володіння; б) право користування (сервітут); в) право постійного користування земельною ділянкою; г) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій); д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Згідно ч.2 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(в редакції на час укладення спірного договору) дані обліку земельних ділянок у Державному земельному кадастрі та кадастровий номер об'єкта нерухомості є основою для формування Державного реєстру прав.

Згідно ч.3 ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»(в редакції на час укладення спірного договору) право власності на будівлю, споруду, їх частину (квартиру, офісне приміщення тощо) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, якщо власники даної земельної ділянки та будівель, споруд, розташованих на ній, не поєднуються в одній особі.

Посилання позивача на акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації від 26.10.1999р. кафе «Фортуна»(а.с.16), рішення Рівненської сільської ради №36 від 28.12.1999р.(а.с.17), рішення Рівненської сільської ради №22/7-а від 13.05.2005р.(а.с.15) та твердження про перебування на балансі кафе «Фортуна» не приймається судом, як докази існування обмежень(обтяження) щодо використання саме спірної земельної ділянки(кадастровий номер 0723384900:03:001:0028) на час укладення спірного Договору, оскільки не підтверджує фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідно до ст.ст.2, 4 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

Позивачем не доведено існування будь-яких обмежень(обтяження) щодо використання земельної ділянки на час укладення спірного Договору. В матеріалах наведеної справи відсутні відомості щодо реєстрації вказаного майна органом, що здійснює державну реєстрацію, станом на час укладення спірного договору оренди.

Крім того, згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки передбаченої для розташування торгівельно-сервісного комплексу ТОВ "Добробут-Ягодин" в північній частині сервісної зони МАПП «Ягодин» в межах с. с.Старовойтове (а.с.130-131) на спірній земельній ділянці будівлі та споруди.

Пояснення позивача, щодо належності їм кафе «Фортуна», оскільки перебуває в них на балансі, не приймається судом, оскільки це не є предметом розгляду у даній справі та суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотної умови, застосуванню підлягає стаття 15 цього Закону в редакції, яка була чинною на момент укладення договору оренди, а не на момент його державної реєстрації.(Постанова Верховного суду України № 6-55цс14 від 04.06.2014р.)

З матеріалів справи вбачається, що Договір оренди землі від 28.01.2008р. укладений між ТОВ "Добробут-Ягодин" та Рівненською сільською радою на оренду земельної ділянки площею 0,0555 га, що знаходиться в с.Старовойтове Любомльського району Волинської області(у сервісній зоні МААП В«ЯгодинВ» ) кадастровий номер 0723384900:03:001:0028 містить всі істотні умови, передбачені для договорів оренди землі, визначених статтею 15 Закону України "Про оренду землі" та не суперечать вимогам частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» №18 від 26.12.2011р. передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи, докази та пояснення сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку, що право чи інтерес позивача не порушені, вимоги позивача є необґрунтованими, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, а також такі, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд відмовляє в позові через безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Судові витрати відповідно до ст.49 ГПК України при відмові в позові покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

у позовних вимогах Любомльського об'єднання підприємств ресторанного господарства Любомльської районної спілки споживчих товариств до товариства з обмеженою відповідальністю "Добробут-Ягодин" та Рівненської сільської ради про визнання недійсним договору оренди землі від 28.01.2008р. - відмовити.

Повний текст рішення складено

22.12.2015

Суддя А. С. Вороняк