Рішення

від 14.12.2015 по справі 907/1118/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.2015 Справа № 907/1118/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ВІЕЙБІ ЛІЗІНГВ» , м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „АвтомістВ» , м. Мукачеве

про стягнення суми 119981,59 грн., в т.ч. 111064,53 грн. інфляційних нарахувань та 8917,06 грн. трьох відсотків річних.

Суддя господарського суду - В.В. Мокану

представники :

Позивача - не брав участі

Відповідача - ОСОБА_1, довіреність від 16.11.2015

СУТЬ СПОРУ: товариством з обмеженою відповідальністю „ВІЕЙБІ ЛІЗІНГВ» , м. Київ заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю „АвтомістВ» , м. Мукачеве про стягнення суми 119981,59 грн., в т.ч. 111064,53 грн. інфляційних нарахувань та 8917,06 грн. трьох відсотків річних.

Позивач звернувся з позовом обґрунтовуючи позовні вимоги порушенням відповідачем строків сплати заборгованості згідно графіку, погодженого ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року, якою відповідачу надано розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 5008/528/2011 про стягнення суми 227171,93 грн.

Відповідач проти позову заперечив. Представник відповідача поданим відзивом на позов від 16.11.2015 року зазначив, що предметом позову є вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань на стадії виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 17.07.2011 року по справі № 5008/528/2011, тобто нарахування здійснені позивачем в рамках виконавчого провадження, що є незаконним та не ґрунтується на чинному законодавстві. Зазначив, що ухвала господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року про розстрочку виконання рішення господарського суду від 14.07.2011 по справі № 5008/528/2011 винесена в рамках виконавчого провадження та не може слугувати підставою виникнення нових зобов'язань, а саме, нарахування відсотків річних та інфляційних втрат стороні виконавчого провадження - ТОВ „АвтомістВ» . Наголосив, що за приписами ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та відсотки річних нараховуються на суму заборгованості та не нараховуються на вже нараховані інфляційні втрати та відсотки річних, що стягнуті з товариства за рішенням суду. Крім того, стверджує, що вимоги позивача щодо нарахування відсотків річних та інфляційних втрат стосуються стягнутих з товариства на підставі судового рішення лізингових платежів за травень - червень 2009 року, у зв'язку з чим є погашеними спливом строку позовної давності згідно ст. 257 ЦК України.

З врахуванням заперечень відповідача від 16.11.2015 року позивач подав суду додаткові пояснення, у яких з посиланням на ст. 534 ЦК України, яка визначає

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 14.12.2015 року у справі № 907/1118/15

черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, навів розрахунки інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості за рішенням господарського суду Закарпатської області № 5008/528/2011 без нарахування їх на суми інфляційних втрат та 3% річних. З врахуванням наведеного просить стягнути з відповідача суму 96078,67 грн., в т.ч. 89018,92 грн. інфляційних втрат та 7059,75 грн. 3% річних.

Представник відповідача доповненнями до відзиву на позов надав пояснення до здійсненого контррозрахунку позовних вимог. Наполягає на неможливості нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на вже нараховані інфляційні втрати та відсотки річних. Щодо нарахування інфляційних втрат зазначив, що їх розрахунок у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 має здійснюватися помісячно, тобто окремо за кожен місяць періоду прострочення, а не з врахуванням сукупного індексу інфляції за весь період прострочення. Згідно долученого представником відповідача до додаткових пояснень контррозрахунку інфляційних втрат їх сума складає 68603,51 грн. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 14.12.2015 року представник позивача участі не брав, письмових пояснень стосовно заперечень відповідача в частині необхідності здійснення нарахування інфляційних втрат у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 не надав.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.12.2015 подав доповнення до відзиву, якими навів контррозрахунок 3% річних, за яким сума відсотків річних складає 7051,50 грн., та пояснення щодо його здійснення. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд встановив:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 14.07.2011 року у справі № 5008/528/2011 первісний позов товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі ЛізингВ» , м. Київ задоволено частково та стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТВ» , м. Мукачево суму 227171,96 грн., у т.ч. 184378,87 грн. основної заборгованості, 10180,01 грн. трьох процентів річних, 32613,08 грн. інфляційних втрат, а також суму 2271,71 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 37,62 грн. у відшкодування витрат на інформаційно -технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТВ» , м. Мукачево відмовлено.

На примусове виконання вказаного рішення суду видано наказ від 30.09.2011 року.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю „АВТОМІСТВ» про розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області від 17.07.2011 року у справі № 5008/528/2011 із затвердженням графіку розстрочки: до 30 квітня 2013 року - 5000 грн.; до 31 травня 2013 року - 5000 грн.; до 30 червня 2013 року - 5000 грн.; до 31 липня 2013 року - 50000 грн.; до 31 серпня 2013 року - 50000 грн.; до 30 вересня 2013 року - 49987 грн.

На момент винесення ухвали господарського суду від 28.03.2013 року, з врахуванням здійснених відповідачем проплат на виконання рішення господарського суду від 14.07.2011 року, залишок заборгованості відповідача за вказаним рішенням склав суму 164987 грн.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 14.12.2015 року у справі № 907/1118/15

Матеріалами справи встановлено та відповідачем не заперечено неналежне виконання зобов'язань згідно ухвали господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року в частині повної та своєчасної сплати заборгованості, згідно затвердженого графіку розстрочки в частині платежів 50000 грн. до 31.07.2013 року, 50000 грн. до 31.08.2013, 49987 грн. до 30.09.2013 року.

Зобов'язання відповідача щодо сплати 50000 грн. до 31.07.2013 року, 50000 грн. до 31.08.2013, 49987 грн. до 30.09.2013 року виконані в межах виконавчого провадження, а саме, 30000 грн. сплачено згідно платіжного доручення № 4266 від 25.08.2015 року, 40000 грн. згідно платіжного доручення № 4697 від 17.09.2015 року, 74214,90 грн. згідно платіжного доручення № 5131 від 25.09.2015 року.

За прострочку відповідачем визначених ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року платежів 50000 грн. до 31.07.2013 року, 50000 грн. до 31.08.2013, 49987 грн. до 30.09.2013 року позивач, з посиланням на ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 111064,53 грн. інфляційних нарахувань та 8917,06 грн. трьох відсотків річних.

Згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 ЦК України.

В силу ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов укладеного договору. Відповідно до вимог ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника, оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 14.12.2015 року у справі № 907/1118/15

За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Нарахування інфляційних втрат у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви нарахування позивачем інфляційних втрат та відсотків річних здійснено на прострочені платежі 50000 грн. до 31.07.2013 року, 50000 грн. до 31.08.2013, 49987 грн. до 30.09.2013 року за період з 01.08.2013 року по 24.08.2015 року без врахування того факту, що кожна сума платежу крім заборгованості містить також інфляційні нарахування та відсотки річних.

16.11.2015 року позивач подав суду додаткові пояснення, у яких з посиланням на ст. 534 ЦК України, яка визначає черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, навів розрахунки інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості за рішенням господарського суду Закарпатської області № 5008/528/2011 без нарахування їх на суми інфляційних втрат та 3% річних. Розрахунок суми інфляційних втрат здійснено методом перемноження суми боргу на сукупний індекс інфляції за весь період прострочення. З врахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача суму 96078,67 грн., в т.ч. 89018,92 грн. інфляційних втрат та 7059,75 грн. 3% річних. Заяви про зменшення розміру позовних вимог суду не подав.

Таким чином, враховуючи правомірність нарахування інфляційних втрат тільки на суму заборгованості, а також необхідність здійснення такого нарахування окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (в даному випадку помісячно), інфляційні втрати за прострочку відповідачем сплати визначених ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року трьох останніх платежів складають суму 68993,76 грн. (із суми 19897,58 грн. за період з серпня 2013 року по серпень 2015 року помісячно інфляційні втрати складають 11401,29 грн.; із суми 50000 грн. за період з вересня 2013 року по серпень 2015 року помісячно інфляційні втрати складають 28800 грн.; із суми 49987 грн. за період з жовтня 2013 року по серпень 2015 року помісячно інфляційні втрати складають 28792,47).

Інфляційні нарахування в сумі 68993,76 грн. підлягають стягненню з відповідача. Решта суми інфляційних втрат нарахована безпідставно, стягненню не підлягає.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 14.12.2015 року у справі № 907/1118/15

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Три відсотки річних, нараховані на заборгованість відповідача складають суму 7059,75 грн. (із суми 19897,58 грн. за період з 01.08.2013 року по 24.08.2015 року 3% річних складають 1233,10 грн.; із суми 50000 грн. за період з 01.09.2013 року по 24.08.2015 року 3% річних складають суму 2975,34 грн.; із суми 49987 грн. за період з 01.10.2013 року по 24.08.2015 року 3% річних складають суму 2851,31 грн.).

Сума 7059,75 грн. 3 % річних підлягає стягненню з відповідача, решта суми 3% річних нарахована безпідставно, стягненню не підлягає.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково у сумі 76053,51 грн., в т.ч. 68993,76 грн. інфляційних нарахувань та 7059,75 грн. 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Аргументи відповідача щодо неможливості нарахування інфляційних втрат та відсотків річних після винесення рішення в рамках виконавчого провадження, а також неможливість ухвали про розстрочку виконання рішення господарського суду бути підставою виникнення нових зобов'язань, а саме, нарахування відсотків річних та інфляційних втрат стороні виконавчого провадження, спростовується вищенаведеними нормами Цивільного кодексу України, постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» .

Доводи відповідача щодо неправомірності нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на вже нараховані інфляційні втрати та відсотки річних, що стягнуті з товариства за рішенням суду, а також твердження про необхідність нарахування інфляційних нарахувань окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (помісячно), враховані судом при розрахунку сум інфляційних нарахувань та відсотків річних, що підлягають стягненню з відповідача за даним рішенням.

Заперечення відповідача в частині того, що вимоги позивача щодо нарахування відсотків річних та інфляційних втрат стосуються стягнутих з товариства на підставі судового рішення лізингових платежів за травень - червень 2009 року, у зв'язку з чим є погашеними спливом строку позовної давності згідно ст. 257 ЦК України судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Позовні вимоги про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат заявлені позивачем у зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати заборгованості згідно графіку, погодженого ухвалою господарського суду Закарпатської області від 28.03.2013 року, якою відповідачу надано розстрочку виконання рішення господарського суду Закарпатської області у справі № 5008/528/2011 про стягнення суми 227171,93 грн. Зокрема, позовні вимоги стосуються нарахування інфляційних втрат та відсотків річних на три останні платежі, визначені графіком розстрочки, а саме, 50000 грн. до 31.07.2013 року, 50000 грн. до 31.08.2013, 49987 грн. до 30.09.2013 року за період з 01.08.2013 року по 24.08.2015 року. Таким чином, перебіг строку позовної давності слід обраховувати починаючи з дати прострочення сплати платежу у сумі 50000 грн., що мав бути сплачений до 31.07.2013 року, тобто з 01.08.2013 року. З врахуванням наведеного, визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення з даним позовом позивачем не пропущено.

продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 14.12.2015 року у справі № 907/1118/15

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1140,80 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193, Господарського кодексу України, ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „АвтомістВ» (89600, м. Мукачеве, вул. Пряшівська, 5, інд. код 31019142) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „ВІЕЙБІ ЛІЗІНГВ» (01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2 (літера Б) суму 76053 (сімдесят шість тисяч п'ятдесят три) грн. 51 коп., в т.ч. 68993 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот дев'яносто три) 76 коп. інфляційних нарахувань та 7059 (сім тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. 75 коп. 3% річних, а також суму 1140 (одна тисяча сто сорок) грн. 80 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 21.12.2015 року.

Суддя В.В.Мокану