Рішення

від 18.12.2015 по справі 906/1700/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "18" грудня 2015 р. Справа № 906/1700/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі: Шундрик Т.В.

за участю представників сторін:

- від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. б/н від 22.10.2015

- від відповідача: ОСОБА_2 - .юрисконсульт, дов. №6/04 від 16.12.2015

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екселленсе Україна" (м. Житомир)

до Державного підприємства "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№70)" (Житомирська область, м. Бердичів)

про стягнення 29198,01 грн.

Товариством з обмежно відповідальністю "Екселленсе Україна" подано до господарського суду Житомирської області позов про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№70)" 29198,01 грн заборгованості за Договором купівлі - продажу № 17 від 03.05.2013.

Ухвалою від 07.12.2015 господарський суд порушив провадження у справі, призначив судове засідання та зобов'язав сторін виконати вимоги резолютивної частини ухвали.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, надав для долучення до матеріалів справи лист від 18.12.2015, в якому зазначається про відсутність бухгалтера на підприємстві, довідку про заборгованість відповідача від 18.12.2015, помісячний розрахунок 3% річних та сертифікати якості (5 штук) (а. с. 29 - 37).

В засіданні суду представник відповідача надала для долучення до матеріалів справи відзив на позовну заяву де зазначається, що відповідач визнає основну суму боргу, просила зменшити розмір нарахованих інфляційних та 3% річних, у зв'язку з скрутним фінансовим становищем підприємства. В якості додатків надано довідку від 16.12.2015 №3 щодо арештованих рахунків ВДВС Бердичівського МРУЮ, довідку від 18.12.2015 щодо перебування ОСОБА_3 в період травня - червня 2013 року на посаді заступника начальника установи з господарського та комунально-побутового забезпечення та власний примірник копії договору №17 купівлі - продажу від 03.05.2013, оригінал якого оглянуто в засіданні суду (а. с. 38 - 42)

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до укладеного між ТОВ "Екселленсе Україна" (позивач/продавець) та Державним підприємством "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№70)" (відповідач/ покупець) Договору купівлі-продажу № 17 від 03.05.2013 (далі - Договір, а. с. 10 - 11), продавець зобов'язується протягом дії цього Договору передати покупцеві сироп фруктовий ТМ "Августін" за цінами та у кількості, що погоджуються сторонами у додатку №1 та накладних, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його на умовах, встановленими цим Договором. (п.п. 1.1.).

Згідно з п. 2.1 Договору ціна на товар підтверджується у додатку №1, накладних та інших подібних документах.

Відповідно до додатку №1 до Договору, сторони підписали протокол узгодження ціни, в якому погодили договірну ціну за 1 літр сиропу, яка становить 24,00 грн з ПДВ ( з врахуванням доставки) (а. с. 12).

Загальні умови приймання - передачі товару узгоджені сторонами в Розділі 3 Договору і здійснюються згідно з умовами даного Договору.

Відповідно до п. 4.1. товари, які постачаються, повинні відповідати по якості нормативно - технічній документації.

27.05.2013 сторони підписали додаткову угоду №1 до Договору №17 від 03.05.2015 відповідно до якої виклали п. 2.3 в наступні редакції : "загальна сума Договору визначається виходячи з ціни на товар, встановленої у п. 2.1 та кількості товару, визначеної у накладних, та може змінюватись відповідно до кількості погоджених сторонами замовлень." (а. с. 13).

Так, за змістом п.п. 2.5 Положення про організацію продовольчого забезпечення у Державній кримінально-виконавчій службі України на мирний час, затвердженого наказом Мінюсту України від 08.06.2012 р. № 850/5 (далі- Положення), визначено, що установи за узгодженням із довольчим органом можуть одержувати продовольство, техніку, майно та тару продовольчої служби від: постачальників згідно з укладеними угодами ДПтС; Центральної бази забезпечення, що належить до сфери управління ДПтС (далі - база); постачальників різних форм власності; підсобних господарств та підприємств установ; інших джерел, не заборонених законодавством.

Відповідно до п. 1.2. Положення до органів управління продовольчої служби належать в установах - відділ (сектор, група), визначений штатним розписом, що виконує функцію інтендантського та комунально-побутового забезпечення, або особа, яка виконує обов'язки з організації продовольчого забезпечення.

В підтвердження вищевикладеного відповідачем надано до матеріалів справи довідку від 18.12.2015 з якої вбачається, що на протязі травня - червня 2013 року підполковник внутрішньої служби ОСОБА_3 перебував на посаді заступника начальника установи з господарського та комунально-побутового забезпечення. Підпис даної особи проставлений при укладенні Договору №17 купівлі-продажу від 03.05.2013 в лівому нижньому куті (а. с. 42).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору, згідно з видатковими накладними №47 від 08.05.2013 та №46 від 29.05.2013 (а. с.14, 16), позивачем було поставлено на адресу відповідача та останнім прийнято товару на загальну суму 15840,00 грн.

Слід зазначити, що прийняття товару за видатковою накладною №47 від 08.05.2015 здійснювалося відповідачем на підставі виписаної ОСОБА_4 довіреності №17 від 01.05.2015 (а. с. 15).

Відповідно до п. 4.1. та п. 2.5.5. положення відповідач надав сертифікати якості на товари №Q.4.2.2.2., №Q.4.2.2.3., №Q.4.2.2.5., №Q.4.2.2.4., №Q.4.2.2.6. (а. с. 33 - 37).

Актом звірки взаємних розрахунків, підписаним та скріпленим печатками та підписами представників сторін, підтверджено, що заборгованість покупця перед продавцем за поставлений товар складає 15840,00грн (а. с. 19)

Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 2.2. Договору розрахунки за поставлені товари здійснюються в гривнях шляхом перерахування суми вартості партії товару на поточних рахунок продавця на протязі 10 банківських днів з моменту поставки.

20.08.2014 позивач надіслав відповідачу претензію за № 01 про сплату заборгованості ( а. с. 17).

Листом від 30.09.2014 №4487 відповідач повідомив що суму боргу визнає, проте у зв'язку з відсутністю коштів сплатити не може, та пропонує отримати продукцію яка виробляється на підприємстві (а. с. 18).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас суд враховує, що підписання покупцем товарно - транспортних накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Так, надані до матеріалів справи видаткові накладні, підписані відповідачем без зауважень, в яких зазначено сортимент , кількість та ціна товару.

Отже, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку відповідача здійснити розрахунки з позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків за отриманий ним товар не виконав, про що не заперечує в наданому відзиві.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день судового розгляду справи становить 15840,0, що підтверджується матеріалами справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положення аналогічного змісту містяться в ст.ст. 525 та 526 ЦК України.

За ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення позивачем 15840,00 грн основного боргу за несвоєчасний розрахунок за поставлений товар обґрунтованими та такими, що підтверджуються наявними в матеріалах справі документами.

Що стосується заявлених позивачем до стягнення з відповідача 12196,80 грн інфляційних та 1161,21 грн трьох відсотків річних, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поряд з цим суд зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто 3% річних та інфляційні втрати підлягають стягненню на підставі закону як вид відшкодування за завдані втрати незалежно від укладення договору та не є штрафними санкціями, право на нарахування яких виникає у зв'язку з невиконанням або несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

Відповідно до розрахунку позивача сума інфляційних нарахувань за період з 23.05.2013 по 10.11.2015 становить 12196,80 грн (а. с. 20, 21) і 1161,21 грн -3% річних (а. с. 21).

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних і 3% річних вважає правомірно заявленою до стягнення їх суму у розмірі 11832,48 грн інфляційних та 1155,28 грн 3% річних.

У стягненні 364,32 грн інфляційних та 5,93 грн 3% річних слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих інфляційних та 3 % річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Положення аналогічного змісту містяться в ч.1 ст. 233 ГК України, якою визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до вищевикладеного, інфляційні та 3 % річних не є штрафними санкціями, а тому суд відмовляє відповідачу в задоволенні даного клопотання.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню в розмірі 28827,76 грн, з яких: 15840,00 грн боргу, 1155,28 грн - 3% річних та 11832,48 грн - інфляційних втрат.

В частині стягнення 370,25 грн суд відмовляє.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Бердичівської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№70)" (13306, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Низгірецька, б. 1, код ЄДРПОУ 08679988) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екселленсе Україна" (10001, Житомирська область, м. Житомир, вул. Ватутіна, 188, код ЄДРПОУ 38074367):

- 15840,00 грн - основної суми боргу;

-11832,48 грн - інфляційних;

-1155,28 грн - 3% річних;

-1202, 55 грн - судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.12.2015.

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - до справи

2,3 - сторонам