Рішення

від 14.12.2015 по справі 910/27862/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2015Справа №910/27862/15 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбіо"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика"

про стягнення 88 586,23 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Глінський В.М.(дов. від 28.10.2015)

Від відповідача: Синицін Д.В. (дов. Від 12.12.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості, у зв"язку з неналежним виконанням умов договору поставки № С-21/31-01/14 від 31.01.2014 у розмірі 88 586,23 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.11.2015 порушено провадження у справі №910/27862/15 та призначено до розгляду на 17.11.2015.

05.11.2015 та 17.11.2015 через відділ діловодства суду представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 17.11.2015 не з'явився, витребувані судом докази не подав, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 17.11.2015 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 14.12.2015.

У судове засідання 14.12.2015 прибув представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить розстрочити виконання рішення суду на шість місяців з січня по червень 2016 рівними частинами відповідно до п.6 ст. 83 ГПК України.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбіо" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" (відповідач, покупець) було укладено Договір постачання № С-21/34-01/14 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар згідно Специфікації (Додаток № 1 до договору) на умовах, які визначені даним договором, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Сторони у п.1.5 договору визначили, що право власності на товар переходить до покупця після отримання постачальником 100% оплати вартості товару та підписання сторонами видаткових накладних.

Відповідно до п.3.1 договору, покупець здійснює оплату на підставі видаткових накладних протягом 30-ти банківських днів з дати оформлення видаткової накладної, яка формується згідно замовлень покупця, які оформлені згідно п.4.1.

Згідно п.3.2 договору, ціна товару визначається відповідно до курсу МБУ + 2% на день формування видаткової накладної.

Згідно з пп.10.1-10.2 договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31.12.2014 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань за даним договором. У випадку, якщо за 30 днів до закінчення дії даного договору, ні одна зі сторін не надасть іншій стороні письмове повідомлення про його розірвання, договір пролонгується на кожний наступний календарний рік ( з 01.01 по 31.12).

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору видатковими накладними № 330 від 06.05.2014 на суму 7 961,96 грн., № 376 від 15.05.2014 на суму 17 122,44 грн., № 377 від 15.05.2014 на суму 5 152,12 грн., № 414 від 21.05.2014 на суму 14 377,20 грн., № 465 від 06.06.2014 на суму 4160,80 грн., № 466 від 06.06.2014 на суму 4505,68 грн., № 523 від 18.06.2014 на суму 1738,18 грн., № 578 від 27.06.2014 на суму 8860,37 грн., № 579 від 27.06.2014 на суму 1 889,46 грн. було поставлено відповідачу товар на загальну суму 67 768,21 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належних доказів виконання поставки товару відповідачу і прийняття його останнім.

Проте, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та домовленостей між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання по оплаті поставленого товару, а саме ним не було здійснено часткову оплату отриманого товару на суму 14 852,26 грн., неоплаченими залишився товар, поставлений по видаткових накладних №№ 330, 377, 523, всього на суму 50 915,95 грн.

Судом встановлено, що надані позивачем копії видаткових накладних на поставку товару відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 8, та вважає, що наявні у справі видаткові накладні є підтвердженням того, що товар був поставлений за договором поставки № 0111-КЕ/12 від 04.10.2012.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суд встановив, що надані суду видаткові накладні на спірну суму, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір № С-21/31-01/14 від 31.01.2014та інші необхідні реквізити та прийшов до висновку, що вони відповідають вимогам зазначеного закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до п. 1 ст. 692 Цивільного кодексу Українипокупецьзобов'язанийоплатити товар післяйогоприйняттяабоприйняттятоваророзпорядчихдокументів на нього, якщо договором або актами цивільногозаконодавства не встановленийінший строк оплати товару.

Підписаннявідповідачемнакладної, яка є первиннимобліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерськийоблік та фінансовузвітність в Україні" фіксує факт здійсненнягосподарськоїоперації та є підставоювиникненняобов'язкущодоздійсненнярозрахунків за отриманий товар. Строк виконаннявідповідногогрошовогозобов'язаннявизначається за правилами, встановленимичастиноюпершоюстатті 692 Цивільного кодексу України.

Таким чином, судом на підставі: договору, видаткових накладних достеменно встановлено та відповідачем будь-якими доказами не спростовано, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати вартості поставленої продукції, заборгованість за поставлений позивачем товар становить 50 915,95грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки, яка утворилась у відповідача внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Спірні правовідносини, які виникли у зв'язку з неналежним виконанням договору поставки застосовуються положення статей 655-712 ЦК України.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України та ст..712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 50 915,65 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої договором та законодавством відповідальності.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 37 670,28 грн. інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку позивача, інфляційні втрати за прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого товару по кожній видатковій накладній становлять 37 650,28 грн. Суд вважає даний розрахунок обґрунтованим та задовольняє позовні вимоги в цій частині.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву виклав клопотання про розстрочку виконання рішення суду на шість місяців з січня по червень 2016.

Дослідивши подані матеріали, суд вважає, що вищезазначена заява Київського міського центру здоров'я належним чином не обґрунтована та є такою, що не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним:

Згідно з ч. 6 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ст. 121 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України ) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з вимог ст. 121 ГПК України , задоволення заяви про розстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення(стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо).

Пунктом 7.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012 р., № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарським процесуальним кодексом України , ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За змістом наведеної норми, відстрочка виконання рішення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У поданій заяві про розстрочку виконання рішення відповідач вказує на ту обставину, що господарська діяльність підприємства у зв'язку з проведенням АТО на території м.Донецькабула припинена у 2014 році, в січні 2015 місцезнаходження товариства було перереєстровано у м.Києві, що призвело до додаткових витрат, мінімальних доходів, тому повне виконання зобов'язань за договором одним платежем спричинить зупинку виробничого процесу, припинення господарської діяльності ТОВ «Нова діагностика».

При цьому, відповідно до приписів статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України про наявність у нього скрутного фінансового становища та не навів і не підтвердив наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У зв'язку з наведеним суд відмовляє відповідачу при прийнятті рішення у наданні розстрочки.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82- 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбіо"задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" (04050, м.Київ, вул.Платона Майбороди, 8, код ЄДРПОУ 33221953) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбіо" (04080, м.Київ, вул. Новоконстянтинівська, 13/10, код ЄДРПОУ 38998824) основний борг в сумі 50 915 (п'ятдесят тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 95коп., інфляційні втрати у сумі 37 670 (тридцять сім тисяч шістсот сімдесят) грн. 28 коп., та судовий збір в розмірі 1 328 (одна тисяча триста двадцять вісім) грн. 79 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. У задоволенні клопотання з товариства з обмеженою відповідальністю "Нова діагностика" про розстрочення виконання рішення суду відмовити.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Л.Д. Головатюк

Дата підписання повного тексту рішення 21.12.2015