Рішення

від 15.12.2015 по справі 910/26909/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2015Справа №910/26909/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Рівневтормет»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс Консалтінг»

Про стягнення 51 795,40 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Середюк О.П. представник за довіреністю № 276 від 30.11.15.

Від відповідача: Безсмертний О.О. представник за довіреністю № б/н від 03.03.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Рівневтормет» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс Консалтінг» (далі - відповідач) про стягнення 51 795,40 грн., а саме: 28 000,00 грн. основного боргу, 21 450,30 грн. пені та 2 345,10 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено в повному обсязі грошові кошти за Договором на відповідальне зберігання № 2 від 12.10.12. за надані послуги зберігання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.15. порушено провадження у справі № 910/26909/15 та призначено її до розгляду на 12.11.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 01.12.15.

13.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві та просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення пені.

В судовому засіданні 01.12.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 01.12.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.12.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

10.12.15. позивачем через відділ діловодства суду було письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.12.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 15.12.15. визнав позовні вимоги в частині основного боргу на уму 28 000,00 грн. та просив суд застосувати строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/26909/15.

В судовому засіданні 15.12.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.10.12. між позивачем (далі - Виконавець) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір про відповідальне зберігання № 2 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Замовник передає, а Виконавець приймає на тимчасове відповідальне зберігання брухт чорних металів (далі - об'єкт зберігання) відповідно до переліку, викладеному в акті приймання-передачі об'єкту на зберігання, без права їх використання у господарському обороті Виконавця протягом строку зберігання, з подальшим повернення об'єкту зберігання Замовнику без зміни його якісних або кількісних характеристик.

Відповідно до п. 2.2 Договору строк зберігання дорівнює кількості календарних місяців з дня підписання акту приймання-передачі на зберігання, до моменту видачі, що визначається датою підписання акту зняття зі зберігання, при чому неповний місяць фактичного зберігання оплачується Замовником в розмірі місячної плати не залежно від кількості днів зберігання.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 7.1 з моменту передачі Замовником об'єкту зберігання Виконавцю, оформленого актом передачі на зберігання, до моменту повернення Виконавцем об'єкту зберігання замовнику оформленого актом зняття зі зберігання.

Матеріали справи містять акти прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання та з відповідального зберігання за Договором та планову калькуляцію професійного зберігання металобрухту терміном на один місяць.

Позивачем на адресу відповідача 19.03.13. було направлено наступні рахунки-фактури, складені за Договором: № ВМ-0000110 від 17.12.12. на суму 8 000,00 грн., № ВМ-0000109 від 17.12.12. на суму 4 000,00 грн., № ВМ-0000111 від 17.12.12. на суму 8 000,00 грн. та № ВМ-0000112 від 17.12.12. на суму 8 000,00 грн., на загальну суму 28 000,00 грн.

При цьому відповідно до п. 5.2 Договору оплата замовником послуг зі зберігання здійснюється щомісячно відповідно до п. 1.5 Договору., а згідно з п. 1.5 Договору строк зберігання становить не менше 3 місяців.

Відповідач визнав, що позивачем було надано відповідачу послуги зі зберігання на підставі вказаних рахунків-фактур за Договором на суму 28 000,00 грн.

Проте, відповідачем вказані грошові кошти позивачу сплачено не було, що і зумовило звернення Виконавця з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою даний Договір є договором зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач направив відповідачу претензію № 68-06 від 20.02.13 з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Вимогою від 04.03.13. № 4/03/13 відповідач повідомив позивача про необхідність направлення йому відповідних рахунків для здійснення оплати.

Листом № 104-06 від 19.03.13. позивач відповідно до опису вкладення в лист 19.03.13. направив на адресу відповідача акти прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей на відповідальне зберігання та з відповідального зберігання за Договором, видаткові накладні за Договором, залізничні накладні за Договором та вказані вище рахунки на оплату.

З огляду на вказане та на приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України у відповідача виник обов'язок оплатити надані позивачем послуги зберігання 29.03.13. (п'ятниця).

При цьому судом враховано наступне.

У відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.13., нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку є: для місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3 , пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Оскільки пересилка поштової кореспонденції відбувалася між Рівненською областю та м. Київ, а в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем листа з доданими первинними документами, суд, при визначенні дати, з якої у відповідача настало прострочення грошового зобов'язання, до семиденного строку, визначеного ч. 2 ст. 530 ЦК України вважає за доцільне додати три дні.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 28 000,00 грн., а строк оплати є таким, що настав 29.03.13.

При цьому судом враховано, що відповідачем визнано позовні вимоги на суму 28 000,00 грн.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги однак не оплатив їх вартості, грошові кошти в розмірі 28 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Замовник в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 28 000,00 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Стосовно вимог про стягнення пені в розмірі 21 450,30 грн. нарахованої за період з 27.12.12. по 12.10.15., суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Як встановлено судом, строк оплати за Договором на суму 28 000,00 грн. є таким, що настав 29.03.13., а отже з 30.03.13. відповідачем прострочено виконання свого обов'язку зі сплати грошових котів за надані послуг зберігання.

Судом враховано, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Крім того, під час здійснення перерахунку суми пені судом за клопотанням відповідача застосовано позовну давність до вимог про стягнення пені, який у відповідності до приписів п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України становить один рік та є строком, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (постанова Вищого господарського суду України від 14.12.10. № 4/49-42).

Оскільки позивач звернувся з даним позовом до суду 13.10.15. (згідно з відбитком поштового календарного штемпеля на конверті, яким дану позовну заяву було направлено до Господарського суду міста Києва), то ним було пропущено строк позовної давності по пені, а отже вимоги про стягнення пені в розмірі 21 450,30 грн. є такими, що задоволенню не підлягають.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2 345,10 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 1 599,45 грн., внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині в розмірі 745,65 грн. 3 % річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранс Консалтінг» (03061, м. Київ, вул. Бакуніна, б. 3; ідентифікаційний код 37402613) на користь Публічного акціонерного товариства «Рівневтормет» (33013, м. Рівне, вул. Ніла Хасевича, б. 35; ідентифікаційний код 13969919) 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1 599 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 45 коп. 3% річних та 696 (шістсот дев'яносто шість) грн. 05 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.12.15.

Суддя Т.М. Ващенко