Рішення

від 17.11.2015 по справі 910/26119/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2015Справа №910/26119/15

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М»

про стягнення 8284,01 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Гайдай Т.В. - представник, довіреність №135 від 02.11.15 р.;

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №12/04-879 від 29.09.15 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» про стягнення 8 284,01 грн. заборгованості, а саме: 6 658,14 грн. основного боргу за договором №13-95-10 на відшкодування витрат балансоотримувача на отримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.10 р., пені в сумі 1 547,62 грн., три проценти річних в сумі 78,26 грн., та відшкодування судових витрат у розмірі 1 218,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору №13-95-10 на відшкодування витрат балансоотримувача на отримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.10 р. в частині оплати наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 6 658,14 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню та три проценти річних в зазначених вище розмірах.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.10.15 р. позовну заяву Комунального підприємства «Київський метрополітен» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/26119/15 та призначено справу до розгляду на 29.10.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.15 р. розгляд справи відкладено на 17.11.15 р.

У судові засідання 29.10.15 р. та 17.11.15 р. з'явився уповноважений представник позивача. Відповідач свого уповноваженого представника у судові засідання 29.10.15 р. та 17.11.15 р. не направив.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 08.10.15 р. та від 29.10.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 01021, м. Київ, вул.. Грушевського, 28/2, нежиле приміщення 43, та яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, повернуто підприємством зв'язку не врученим адресату з посиланням на інші причини (вибуття адресата), що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) Вищим господарським судом України роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 29.10.15 р. до господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи разом із супровідним листом №12/04-1062 від 28.10.15 р. Лист разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, в судовому засіданні 29.10.15 р. позивачем подано суду письмове клопотання без номеру від 29.10.15 р., в якому просив долучити до матеріалів справи документ - копію листа Комунального підприємства «Київський метрополітен» №11-03/570 від 28.10.15 р. Клопотання судом задоволено, документ судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 17.11.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва представником позивача подано додаткові документи та докази разом із супровідним листом №12/04-1221 від 16.11.15 р., які судом долучено до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалами суду від 08.10.15 р. та від 29.10.15 р., позивачем надано не в повному обсязі, відповідачем - не надано.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судових засідань позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду не надходило.

Відповідно до роз'яснень та рекомендацій Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3. Постанови №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до статей 20, 22, 60, 74 та частини 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 17.11.15 р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судових засіданнях їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

16 липня 2010 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (позивач у справі, балансоотримувач за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М» (відповідач у справі, орендар за договором) було укладено договір №13-95-10 на відшкодування витрат балансоотримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна (далі - Договір), за умовами якого балансоотримувач забезпечує утримання об'єктів оренди відповідно до переліку, який є невід'ємною частиною Договору (додаток №1) за цінами, визначеними в узагальненому розрахунку щомісячних витрат балансоотримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, а орендар відшкодовує балансоотримувачу зазначені витрати.

Розділами 2 - 6 Договору сторони узгодили права, обов'язки та відповідальність сторін, розмір відшкодування та порядок розрахунків тощо.

Договір укладено строком на календарний рік і діє по 31 грудня 2010 року включно (п. 6.1. Договору).

При цьому сторони додатково погодили, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором (п. 6.4. Договору).

Додатком №1 до Договору сторонами узгоджено перелік об'єктів, які перебувають в користуванні орендаря.

Вказаний договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

За правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Суд зазначає, що укладений між сторонами по справі договір про сплату компенсації витрат підприємства є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 3.1.1. Договору балансоотримувач об'єкта оренди зобов'язується не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним кварталом надавати орендарю рахунок (розрахунок) по відшкодуванню витрат балансоотримувача визначених в порядку, вказаному в п. 2.3. даного Договору.

Пунктом 2.3. Договору сторони погодили, що розмір відшкодування витрат з утримання об'єктів оренди визначається відповідно до затвердженого узагальненого розрахунку витрат балансоотримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, який є невід'ємною частиною цього Договору, і який переглядається балансоотримувачем у випадку офіційних змін цін, тарифів, заробітної плати тощо та загальної площі об'єктів оренди, вказаній в додатку №1 до цього Договору, і фактичного використання орендарем об'єктів оренди. На момент укладання цього Договору розмір відшкодування витрат із врахуванням ПДВ складає 8 722,71 грн. на місяць.

Як зазначає позивач, у 1-му кварталі 2015 року Комунальним підприємством «Київський метрополітен» надано послуги з утримання об'єктів оренди, які перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М», на загальну суму 6 658,14 грн., в тому числі ПДВ - 1 109,69 грн., що підтверджується відповідним актом надання послуг №РТУ00003157 від 31.03.15 р. на суму 6 658,14 грн..

Крім того, на підставі зазначеного акту надання послуг позивачем наведено відповідний розрахунок (рахунок для оплати) згідно Договору.

При цьому, пунктами 3.2.1. та 3.2.2. Договору сторони узгодили, що орендар зобов'язується до 05 числа місяця, наступного за звітним самостійно отримувати рахунок (розрахунок) по відшкодуванню витрат та не пізніше 20 числа здійснювати платіж на поточний рахунок балансоотримувача, а також самостійно отримувати акти про надання послуг з утримання об'єктів та протягом двох робочих днів повертати їх підписаними балансоотримувачу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в порушення зазначених умов Договору, відповідач акт надання послуг №РТУ00003157 від 31.03.15 р. не підписав та не відшкодував позивачу вартість наданих послуг, спожитих в процесі оренди об'єктів, згідно представленого розрахунку.

Факт понесення та обсяг витрат позивача на утримання об'єкта оренди відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів надання послуг та/або доказів опротестування складеного позивачем акту надання послуг №РТУ00003157 від 31.03.15 р. та відповідного розрахунку вартості послуг на суму 6 658,14 грн. та наявності письмових претензій або зауважень щодо утримання та обслуговування об'єктів оренди до суду з боку відповідача не надходило.

Будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняте на себе зобов'язання по утриманню та обслуговуванню об'єктів оренди у відповідності до умов Договору в обсязі, зазначеному в акті надання послуг за перший квартал 2015 року та відповідному до нього розрахунку, а з боку відповідача, у свою чергу, зауваження щодо вказаних обсягів та змісту витрат відсутні.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов Договору за період січень-березень 2015 р. позивачем як балансоутримувачем понесені витрати на утримання та обслуговування об'єктів оренди на загальну суму 6 658,14 грн., що підтверджується відповідним актом надання послуг №РТУ00003157 від 31.03.15 р. на суму 6 658,14 грн., а відповідачем як орендарем здійснювалась оренда об'єктів, які перебувають у користуванні відповідача, за умови забезпечення позивачем утримання та обслуговування останніх у визначених обсягах та якості.

Пунктами 2.1. та 2.2. Договору зазначено, що облік та розрахунки здійснюються у безготівковій формі поквартально. Орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об'єкта оренди щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоотримувачем розрахунків. При цьому, як вже зазначалось, пунктом 3.2.1 зазначено, що орендар зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним здійснювати платіж по відшкодуванню витрат на поточний рахунок балансоотримувача.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, на твердження позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат балансоутримувача з утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на 10.09.15 р. рахується заборгованість перед позивачем за Договором в розмірі 6 658,14 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання майна на суму 6 658,14 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №13-95-10 на відшкодування витрат балансоотримувача на отримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.10 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 658,14 грн. основної заборгованості підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили, що за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоотримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановленого законодавством.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

При цьому, пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.11 р. у справі №25/187).

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 5.2. Договору щодо нарахування пені не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постановою №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати наданих послуг у термін, визначений умовами Договору, нараховано та пред'явлено до стягнення 1 547,62 грн. пені та три проценти річних в сумі 78,26 грн. за період з 21.04.15 р. по 10.09.15 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, судом встановлено, перерахована судом у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду пеня становить 1 549,80 грн. і є більшою, ніж заявлено позивачем. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 1 547,62 грн., та виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині пені, а тому позовна вимога про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування витрат по утриманню та обслуговуванню об'єктів оренди підлягає задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 1 547,62 грн. пені.

Розмір процентів річних, перерахованих судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору в межах визначеного позивачем періоду з 21.04.15 р. по 10.09.15 р., становить 78,26 грн., у зв'язку з чим підлягає задоволенню в сумі відповідно до нарахованого позивачем розміру 78,26 грн. процентів річних.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-М (01021, м. Київ, Печерський район, вул. М. Грушевського, буд. 28/2, нежиле приміщення 43, код ЄДРПОУ 32158802) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, Солом'янський район, проспект Перемоги, буд. 35, код ЄДРПОУ 03328913) 6 658,14 грн. (шість тисяч шістсот п'ятдесят вісім гривень чотирнадцять копійок) основного боргу, 1 547,62 грн. (одну тисячу п'ятсот сорок сім гривень шістдесят дві копійки) пені, 78,26 грн. (сімдесят вісім гривень двадцять шість копійок) процентів річних та 1 218,00 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 21 грудня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон