Рішення

від 16.12.2015 по справі 910/29225/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2015Справа №910/29225/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» про стягнення 65 556,95 грн.

Суддя Андреїшина І.О.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Гошкодер О.В.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позов Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» про стягнення 65 556,95 грн. (з яких: 41 771,10 грн. заборгованість, 23 785,85 грн. інфляційні втрати), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг транспортним засобом № 1030 від 02.12.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 р. за даною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/29225/15 та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 16.12.2015 р., зобов'язано сторін надати певні пояснення та документи.

Через відділ діловодства суду 11.12.2015 р. від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали, які залучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 16.12.2015 р. представник позивача надав суду оригінали документів для огляду у судовому засіданні; надав суду усні пояснення по суті справи; підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 16.12.2015 р. не з'явився, про поважні причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, вимог ухвал суду в даній справі не виконав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві.

Згідно з абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним витребуваних судом документів, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

У судовому засіданні 16.12.2015 р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» (надалі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» (надалі - замовник) був укладений договір про надання послуг транспортним засобом № 1030 від 02.12.2013 р. (надалі - договір), згідно з умовами якого виконавець зобов'язується відповідно до заявок замовника, які погоджуються сторонами, протягом визначеного в договорі строку, надавати послуги транспортними засобами, який зазначений в додатку № 1 до договору, за плату (надалі - послуги).

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Права та обов'язки сторін за договором визначені в розділі 2 даного договору.

Згідно з п. 3.1. договору, за надання передбачених договором послуг замовник сплачує виконавцю плату в розмірі, зазначеному у додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору, шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Оплата здійснюється в національній валюті - гривні.

Додатковими угодами № 1 від 28.02.2014 р., № 2 від 31.03.2014 р.№ 3 від 01.07.2014 р., № 4 від 01.09.2014 р., № 5 від 01.12.2014 р. вносились зміни до п. 3.1. договору та даний пункт викладався в новій редакції.

Сплата коштів за надані послуги здійснюється замовником протягом 5 банківських днів з дати надання виконавцем актів виконаних робіт без зауважень (п. 3.2. договору).

Акти виконаних робіт надаються замовникові подекадно (п. 3.3. договору).

У випадку наявності у замовника зауважень до наданих послуг виконавця замовник надає їх у письмовому вигляді виконавцю протягом 3-х календарних днів з моменту надання акту виконаних робіт (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору, підписання акта приймання-передачі наданих послуг представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Пунктами 4.1. та 4.2. договору визначено, що у випадку порушення договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України; порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

За умовами п. 6.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін.

Відповідно до п. 6.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 до нього від 31.12.2013 р., строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та закінчується 31.12.2014 р.

Пунктом 6.3. договору сторони обумовили, що закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

З пояснень позивача та матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач у період з 02.12.2013 р. до 31.10.2014 р. надав послуги транспортними засобами, про що свідчать підпиані без зауважень зі сторони відповідача акти виконаних робіт (наданих послуг) № 270 від 24.12.2013 р. на суму 846,30 грн., № 286 від 31.01.2014 р. на суму 846,3 грн., № 301 від 28.02.2014 р. на суму 7 110,56 грн., № 315 від 28.03.2014 р. на суму 5 212,43 грн., № 322 від 01.045.2014 р. на суму 1 126,28 грн., № 345 від 31.05.2014 р. на суму 364,02 грн., № 385 від 31.07.2014 р. на суму 25 726,14 грн., № 406 від 31.08.2014 р. на суму 14 656,28 грн. та № 434 від 31.10.2014 р. на суму 1 024,66 грн. Загальна вартість послуг складала - 56 912,97 грн.

Однак, в порушення виконання умов договору відповідач не здійснив повний розрахунок за умовами договору, а здійснив лише часткову оплату на суму 15 141,87 грн., що підтверджується актом № 3265 від 14.02.2014 р. про залік однорідних вимог та погашення заборгованості на суму 1 692,60 грн., актом № б/н від 11.03.2014 р. про залік однорідних вимог та погашення заборгованості на суму 3 785,09 грн., актом № б/н від 31.03.2014 р. про залік однорідних вимог та погашення заборгованості на суму 3 890,65 грн. та актом № б/н від 14.04.2014 р. про залік однорідних вимог та погашення заборгованості на суму 5 773,53 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором станом на 02.11.2015 р. становить 41 771,10 грн.

Враховуючи наведене, Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» звернулось до Господарського суду м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» про стягнення 65 556,95 грн. (з яких: 41 771,10 грн. заборгованість, 23 785,85 грн. інфляційні втрати), у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг транспортним засобом № 1030 від 02.12.2013 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

гідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 934 ЦК України, за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання за договором № 1030 від 02.12.2013 р., тоді як відповідач свої зобов'язання щодо оплати за даним договором не виконав належним чином.

Відповідач у жодних належних доказів обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

За таких обставин, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» заборгованості за договором № 1030 від 02.12.2013 р. в розмірі 41 771,10 грн., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, то позов Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» про стягнення 41 771,10 грн. заборгованості за договором № 1030 від 02.12.2013 р. визнається судом таким, що підлягає задоволенню повністю.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» просить суд також стягнути з відповідача 23 785,95 грн. інфляційних втрат за період з червня 2014 р. до вересня 2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1030 від 02.12.2013 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 4.4. договору, у випадку порушення клієнтом терміну оплати, визначеного в п. 3.11. цього договору, клієнт зобов'язаний сплатити на користь експедитора додатково 10 % річних (від суми заборгованості) за кожен день прострочення згідно з п. 2 ст. 625 ЦК України).

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

Таким чином за розрахунком позивача, перевіреним судом, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 23 785,85 грн. інфляційних втрат за період з червня 2014 р. до вересня 2015 р., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1030 від 02.12.2013 р.

За таких обставин, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача

Керуючись статтями 22, 32,33, 43, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Індустріальні технології» (03151, м. Київ, вул. Керченська, 7/7, код ЄДРПОУ 35378453) на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський хлібопродукт» (08800, Київська область, Миронівський район, м. Миронівка, вул. Елеваторна, 1, код ЄДРПОУ 25412361) в особі Відокремленого підрозділу «Птахофабрика «Вінницький бройлер» (24326, Вінницька область, м. Ладижин, вулиця Слобода, 141, код ЄДРПОУ 36287158) 41 771 (сорок одна тисяча сімсот сімдесят одну) грн. 62 грн. заборгованості, 23 785 ( двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн. 85 коп. інфляційних втрат та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на сплату судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексту і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено 21.12.2015 р.

Суддя І.О. Андреїшина