Рішення

від 17.12.2015 по справі 914/3704/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2015р. Справа№ 914/3704/15

За позовом: Колективне будівельно-монтажне підприємство «Електропівдензахідмонтаж», м. Теплодар, Одеська область

до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1», м. Львів

про стягнення 34179, 86 грн.

Суддя Н. Мороз

При секретарі М.Потикевич

Представники:

Від позивача: н/з

Від відповідача: н/з

Суть спору:

Позовну заяву подано Колективним будівельно-монтажним підприємством «Електропівдензахідмонтаж», м. Теплодар, Одеська область до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1», м. Львів про стягнення 34179, 86 грн.

Ухвалою господарського суду від 30.10.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 17.11.2015р.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 17.11.2015р. та 01.12.2015р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.

В судове засідання 17.12.2015р. представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив. В попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримав, позов просив задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Вимоги ухвал суду від 30.10.2015р., 17.11.2015р. та 01.12.2015р. не виконав, відзиву на позов не подав. Відтак, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача або його представника та за відсутності його відзиву на позов, в порядку ст.75 ГПК України, за наявними у справі доказами.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази в їх сукупності, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовВ»язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобовВ»язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовВ»язку. Однією з підстав виникнення зобовВ»язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

09.07.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія ОСОБА_1» в особі директора ОСОБА_2, який діяв на підставі статуту (відповідач, за договором - продавець) та Колективним будівельно-монтажним підприємством «Електропівдензахідмонтаж» в особі директора ОСОБА_3 який діяв на підставі статуту (позивач, за договором - покупець) було укладено договір поставки № 35.

Відповідно до умов п. 1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця товар згідно накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах встановлених у цьому договорі.

Ціна договору визначається у накладній (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.3. договору, сторони домовились, що розрахунки по даному договору здійснюються покупцем шляхом проведення 100% передоплати по кожному рахунку-фактурі.

У відповідності до п. 3.2. договору, товар повинен бути повністю відвантажений покупцю протягом домовленого строку, з моменту оплати повної вартості товару.

09.07.2015р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату товару №672 на суму 43000, 00 грн.

На виконання умов договору 10.07.2015р. позивач здійснив передоплату за товар, згідно виставленого відповідачем рахунку №672, в розмірі 43000, 00 грн., що підтверджується випискою з банку по рахунку позивача за 10.07.2015р. (в матеріалах справи). Однак, відповідач, в порушення своїх зобов'язань за договором, оплаченого позивачем товару не поставив.

Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань по поставці товару, позивач звернувся до відповідача листом від 27.07.2015р. вих. №53, згідно якого просив повернути до 30.07.2015р. кошти в розмірі 43000, 00 грн.

13.08.2015р. відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму в розмірі 10000, 00 грн., із зазначенням в графі призначення платежу - повернення коштів згідно листа №53 від. 27.07.2015р., що підтверджується випискою з банку по рахунку позивача за 13.08.2015р. (в матеріалах справи).

Внаслідок часткового повернення відповідачем здійсненої позивачем передоплати за товар, сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 33000, 00 грн.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по поставці товару, за який позивачем була здійснена передоплата, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 33000,00 грн. попередньої оплати за товар є обґрунтованою та підлягає задоволенню . Доказів зворотнього суду не надано.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

Відповідно до п. 6.3. договору, за несвоєчасне відвантаження товару виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,01% від суми передплати за кожен протермінований день.

Відтак, на підставі п. 6.3. договору, у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по поставці товару, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у розмірі 231,00 грн., за період з 14.08.2015р. по 22.10.2015р.

Крім того, посилаючись на норми ст. 625 ЦК України, представник позивача просить стягнути з відповідача за невиконання зобов'язань за договором, 3 % річних в розмірі 189, 86 грн. та інфляційні втрати на суму 759, 00 грн., відповідно до поданого розрахунку.

Однак, суд звертає увагу позивача на правові висновки Верховного суду України викладені в Постанові від 16.09.2014р. №3-90гс14, в якій зазначено, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦК України. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно ст. 111-28 ГК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Беручи до уваги Постанову Верховного суду України, суд дійшов висновку в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних в розмірі 189, 86 грн. та інфляційних втрат на суму 759, 00 грн. відмовити.

Крім того, матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат в сумі 4500, 00 грн. на оплату послуг адвоката, який представляв інтереси позивача в суді при розгляді даної справи на підставі договору №1 про надання правової допомоги від 21.10.2015р. Понесені витрати підтверджені платіжним дорученням №243 від 21.10.2015р. (в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи норми ст. 49 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають до стягнення в розмірі пропорційному задоволеним позовним вимогам, що становить 4374, 90 грн.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

З огляду на те, що спір виник з вини відповідача, судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на останнього пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 549, 610, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 193, 216, 218, 265 ГК України, ст.ст. 4 3 , 32, 33, 38, 44, 49, 82, 84, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю В«Моя ХатаВ» , м.Львів, вул. Промислова, б. 60 (код ЄДРПОУ 37693767) на користь Колективного будівельно-монтажного підприємства «Електропівдензахідмонтаж», Одеська область, м. Теплодар, вул. Комунальна, б. 19 (код ЄДРПОУ 00112118) - 33000, 00 грн. - основного боргу, 231, 00 грн. - пені, 4374, 90 грн. - витрат на правову допомогу та 1184, 14 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Рішення складено 21.12.2015р.

Суддя Мороз Н.В.