Ухвала

від 10.12.2015 по справі 804/9319/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2015 року м. Київ К/800/54500/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представників позивача Германової Н.В., Дмитренка О.О.

представника відповідача Шипілової С-Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014

у справі № 804/9319/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерного товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі по тексту - позивач, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») звернулося до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з обслуговування ВПП у м. Дніпропетровську Міжрегіонального ГУ Міндоходів) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011 №0000070610 в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 1937470,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позову та прийнято нове рішення в цій частинні про задоволення позову.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав

Судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно акту перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (зі змінами і доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту та від'ємного значення податку на додану вартість за період лютого 2008 року на суму 8000359,00 грн. та січня 2011 року на суму 7749883,00 грн. Крім того, було встановлено порушення пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого в міністерстві юстиції України 18.07.2005 №770/11050, п. 5.6 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 у редакції наказу від 15.06.2005 №213, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.06.2005 №702/10982, що призвело до завищення податкового кредиту за період з 01.03.2008 по 31.12.2010 та завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 54521344,00 грн.

Підставою для зменшення сум бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів), виключення сум з податкового кредиту позивача, який був ним сформований по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками в 2008 - 2011 роках, слугував висновок податкового органу, про те, що в результаті проведеного автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, встановлено розбіжності щодо задекларованих показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача та його контрагентів на загальну суму 62271227,00 грн. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про порушення позивачем пп. 7.4.1 і пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки перевіркою встановлено, що позивачем безпідставно до сум податкового кредиту віднесені суми ПДВ, сплачені ним у ціні товару за взаємовідносинами.

Рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що норми чинного на момент виникнення правовідносин законодавства, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Відповідачем не надано суду доказів порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. ст. 198-200 Податкового кодексу України. Зокрема, в акті перевірки не наведено порушень позивачем наведених вимог законодавства, доказів спрямованості умислу позивача на незаконне отримання прибутку, шляхом укладення угод з контрагентами - платниками податків, які відповідно до системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань віднесені до групи ризику.

Колегія судів, вважає вірним висновок суду апеляційної інстанції, що сам по собі факт розбіжності в результаті автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі декларацій позивача та його контрагентів не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Судами попередніх інстанцій досліджені первинні документи, а саме: рахунки-фактури, видаткові накладні приймально-здавальні акти на товари; залізничні накладні; товарно-транспортні накладні; прибуткові ордери та реєстри прибуткових ордерів та встановлено, що первинні документи оформлені належним чином, відповідають вимогам первинних документів, встановленим чинним законодавством, а саме, передбаченим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вищеперелічені документи свідчать про наявність фактичних товарних господарських відносин позивача з контрагентами за відповідними договорами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду про те, що позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту за операціями з контрагентами, оскільки контрагенти зареєстровані платниками ПДВ і, таким чином, мають право видавати податкові накладні одержувачу товарів.

Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники його податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров