Ухвала

від 15.12.2015 по справі 813/7686/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2015 року м. Київ К/800/18313/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2014

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014

у справі № 813/7686/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівморепродукти"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В поданих запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, складено акт від 19.09.2013 № 177/22-10/25236666, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, п. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: заниження доходу від реалізації товарів, готової продукції на загальну суму 1 654 292,26 грн.; п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. п. 138.2, 138.8 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за ІІІ та ІV квартали 2012 року на загальну суму 67 416,68 грн.; п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в І кварталі 2012 року в сумі 184 866,79 грн.; п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування в ІІ квартал 2012 року на загальну суму 73 177,59 грн.; п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, пп. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в 2012 році на загальну суму 3 308 598,00 грн.; п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме: заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість в червні 2012 року на суму 14 635,52 грн.; п. п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у липні 2012 року на 3 108,33 грн., у грудні 2012 року на 10 375,00 грн.; пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, п. 167.1 ст.167, пп.168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, а саме: неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб до бюджету в сумі 42 541,77 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- від 03.10.2013 № 0002132210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 652 044,00 грн., в тому числі 415 748,00 грн. - за основним платежем та 236 296,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 03.10.2013 № 0002122210, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 538 465,50 грн., в тому числі 358 977,00 грн. - за основним платежем та 179 488,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- від 02.10.2013 № НОМЕР_3, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платників податків у вигляді зарплати в сумі 64 322,66 грн., в тому числі 42541,77 грн. за основним платежем та 21780,89 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу пункт 1.20 «Звичайна ціна» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» застосовується до вступу в дію статті 39 Податкового кодексу України.

Абзацом 3 пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» Податкового кодексу визначено, що стаття 39 цього Кодексу набирає чинності з 01.01.2013 року.

Отже, до 01.01.2013 питання, пов'язані із застосуванням звичайної ціни, регулювалися нормами п. 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до пп. 1.20.1. п. 1.20. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг), як вказано у підпункті 1.20.2. цього ж пункту, використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Як свідчать матеріали справи, відповідач визначив звичайну ціну ідентичних (однорідних) товарів шляхом співставлення цін на підставі видаткових накладних та касових стрічок і касових чеків, за якими реалізовувалась готова продукція та товари, виключно серед покупців ТОВ «Львівморепродукти». При цьому ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів, не досліджувались.

Таким чином, вірними є висновки судів про безпідставність висновку податкового органу щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість в 2012 році на загальну суму 3 308 598,00 грн.

Відповідно до п.188.1 ст. 188 Податкового кодексу, базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Матеріали справи містять документи на обґрунтування договірних цін з такими покупцями як «TBK «Львівхолод», ТзОВ «Континіум-Трейд», «АШАН Україна Гіпермаркет», ДП «Регіон-Маркет», ПП Торговий дім «Салют», ТОВ «Торговий дім «Аванта», ТОВ «Ужгород», ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ « 555-ТМ», ТОВ «Закарпатська продовольча група», ТОВ «ПАККО Холдинг», ТОВ «Торгова мережа «Барвінок», ДП «Гарантія-Маркет», ДП «Фуршет Регіон», ТОВ «Вопак трейд» та ДП «Фуршет Центр».

Як встановлено судами, ТОВ «Львівморепродукти» здійснювало реалізацію готової продукції та товару за договірними цінами, визначеними по відношенню до кожного покупця індивідуально, з урахуванням факторів, передбачених податковим законодавством.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів /послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем з ТОВ «Строймонтаж», на виконання умов договору постачання, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, видатковими та податковими накладними, картками рахунку.

Як встановлено судами, придбана у ТОВ «Строймонтаж» в липні та грудні 2012 року продукція була реалізована ТОВ «Львівморепродукти» з одержанням прибутку, що підтверджується видатковими та податковими накладними, а аналіз цієї продукції (риба свіжоморожена) свідчить про те, що вона відповідає видам діяльності ТОВ «Львівморепродукти» за КВЕД.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про правомірність віднесення ТОВ «Львівморепродукти» суми витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей від ПП «Строймонтаж» до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та до податкового кредиту по податку на додану вартість за ІІІ та ІV квартали 2012 року.

Посилання податкового органу на відсутність належним чином оформлених товарно-транспортних накладних та подорожних листів, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. За наявності ж документів, які підтверджують фактичне придбання, отримання товарів та використання їх товариством у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарів.

Також, судами обох інстанцій правомірно не прийняті до уваги і посилання відповідача на акт ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС № 203/22-6/36789788 від 09.07.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Строймонтаж», так як зустрічні звірки не являються перевірками, а, отже, за їх результатами не можуть робитися висновки про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, до загальновиробничих витрат були віднесені витрати, які частково використовуються для реалізації товарів на загальну суму 184866,79 грн.

У цю суму увійшли такі витрати, як електроенергія, приймання стічних вод, ветеринарні послуги, обслуговування ваг, технічний нагляд сертифікації продукції, амортизація, зарплата торгового відділу, внутрізаводський транспорт, витрати на ремонт транспорту, що підтверджується відповідними документами, наявними в матеріалах справи.

Як вбачається з акта перевірки від 19.09.2013 № 177/22-10/25236666, в ході здійснення виробництва продукції підприємством накопичувались загальновиробничі витрати, які в бухгалтерському обліку відображались бухгалтерським проведенням - Д-т 23 рах. К-т 91 рах.

Відповідач заперечує включення 184 866,79 грн. до собівартості реалізації товарів, оскільки це «суперечить даним бухгалтерського обліку підприємства, згідно яких на собівартість реалізації товарів впливає їх попереднє оприбуткування відповідно до бухгалтерських проведень: Д-т рах. 281 К-т рах. 63 рах., 68 рах., 93 рах.».

Однак, як вірно зазначено судами, господарська діяльність ТОВ «Львівморепродукти» пов'язана із специфічною продукцією (риба, ракоподібні, молюски), що зумовлює особливості зберігання, транспортування та реалізації такої продукції та впливає на собівартість її реалізації, а порушення у веденні бухгалтерського обліку за наявності документів, підтверджуючих загальновиробничі витрати, не може бути підставою для висновків про порушення суб'єктом господарювання податкового законодавства.

Також, судами вірно зазначено, що при бухгалтерському обліку витрат на виробництво готової продукції (які в подальшому впливають на визначення її виробничої собівартості) враховуються як прямі витрати на виробництво одиниці продукції (матеріальні, трудові тощо), так і загальновиробничі витрати по підприємству (в тому числі утримання адміністрації, ремонт та амортизація основних засобів, рахунки за активну та реактивну енергію тощо). При цьому план (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «витрати» передбачає різні методи розподілу загальновиробничих витрат на кожен об'єкт витрат в залежності від вибору бази розподілу: заробітної плати, годин праці, обсягу діяльності (одиниць виробленої продукції), прямих витрат, тощо.

Враховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 03.10.2013 №0002122210 та №0002132210.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, податковим повідомленням - рішенням від 02.10.2013 № НОМЕР_3 збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами із доходів платників податків у вигляді зарплати в сумі 64 322,66 грн., в тому числі 42 541,77 грн. за основним платежем та 21 780,89 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).

Пунктом 164.5 зазначеної статті встановлено порядок, за яким визначаються об'єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

Судами встановлено, що 14.08.2009 робочою групою, утвореною за наказом директора ТОВ «Львівморепродукти», проведено перевірку щодо факту нестачі товарно-матеріальних цінностей, отриманих підзвіт менеджером по збуту комерційного відділу підприємства ОСОБА_2, результати якої оформлені актом, згідно висновків якого виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 225 525,39 грн., чим на вказану суму підприємству завдана шкода.

На засіданні робочої групи, оформленої протоколом від 14.02.2009, рекомендовано ОСОБА_2 покрити завдану підприємству шкоду та вирішено звільнити його з посади на підставі пункту 2 статті 41 Кодексу законів про працю України.

14.08.2009 ТОВ «Львівморепродукти» звернулося до Личаківського РВ УМВС у м. Львові з заявою про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_2

Постановою слідчого від 25.08.2009 відносно ОСОБА_2 порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України, 09.01.2013 заява ТОВ «Львівморепродукти» внесена до Єдиного реєстру досудового розслідування, кримінальне провадження №12013150040000060.

Листом від 09.10.2013 СВ Личаківського РВ УМВСУ у Львівській області повідомлено про зупинення досудового слідства у зв'язку з оголошенням ОСОБА_2 в розшук.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином, ТОВ «Львівморепродукти», виявивши нестачу товарно-матеріальних цінностей, виданих підзвіт своєму працівникові ОСОБА_2, та спричинення у зв'язку з цим матеріальної шкоди, звернулося до правоохоронних органів з заявою про злочин.

З урахуванням того, що саме в межах кримінального провадження повинно вирішуватися питання відшкодування шкоди, спричиненої ТОВ «Львівморепродукти» ОСОБА_2, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)О.А. Моторний Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)В.В. Кошіль