Рішення

від 14.12.2015 по справі 904/8977/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.15 Справа № 904/8977/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світеп", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМУ-1", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № б/н від 01.10.15

від відповідача: ОСОБА_2 - директор

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світеп" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМУ-1" про стягнення 201290, 03 грн. основної заборгованості та 18077, 49 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 76 від 23.11.2012 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.10.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 10.11.2015.

У зв'язку із перебуванням судді Ярошенко В.І на лікарняному з 10.11.2015 слухання справи № 904/8977/15 призначене на 10.11.2015 об 11:00 год. не відбулося, про що було повідомлено сторін листом Господарського суду Дніпропетровської області від 10.11.2015.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2015 розгляд справи призначено на 24.11.2015 об 11:00 год.

24.11 2015 відповідач надіслав клопотання про перенесення засідання на іншу дату.

24.11.2015 від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наданням додаткових доказів.

Судове засідання призначене на 24.11.2015 об 11:00 год. не відбулося, оскільки, у зв'язку з евакуацією працівників та відвідувачів суду, а тому роботу суду було тимчасово зупинено до закінчення проведення перевірки о 12:15 год. 24.11.2015, про що було складено акт Господарського суду Дніпропетровської області, наявний в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.15 розгляд справи призначено в засіданні на 07.12.2015 об 11:30 год.

02.12.2015 позивач надіслав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача 201290, 04 грн. основної заборгованості, 18077, 49 грн. пені, 15612, 16 грн. трьох відсотків річних та 167418, 99 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви. Дана заява була прийнята судом до розгляду.

07.12.2015 відповідач подав відзив на позовну заяву в якому просить суд зобов'язати позивача виправити помилки в позовній заяві, обґрунтувати нарахування штрафних санкцій та надати час відповідачеві для надання необхідних документів.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Розглянувши відзив відповідача суд зазначає, що відповідач не позбавлений права надати до суду контррозрахунок штрафних санкцій нарахованих позивачем, до того ж, відповідача було зобов'язано надати до суду такий контррозрахунок ухвалами суду від 09.10.2015, від 16.11.2015 та від 24.11.2015.

В судовому засіданні 07.12.2015 представники сторін, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою суду від 07.12.2015 строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та у судовому засіданні оголошено перерву до 14.12.2015.

14.12.2015 від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, в яких він зазначив, що позивачем не враховано положення пункту 3.1 договору, відповідно до якого розрахунки за товар здійснюються за факту поставки після отримання покупцем грошових коштів від замовника. Також, відповідач зазначив, що терміни оплати, пеня та будь-які інші штрафні санкції договором не передбачені.

У судовому засіданні 14.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Світеп" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СМУ-1" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки матеріалів № 76 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору у відповідності до умов цього договору постачальник бере на себе зобов'язання поставити покупцю, а покупець - прийняти та оплатити матеріали (далі - продукція).

Згідно з п. 1.2 договору сума цього договору складає об'єм поставки дверей: 24, 58 м кв. за ціною 2322 грн./м кв. - на суму 57074, 76 грн. в т.ч. ПДВ 20%; 21 м кв. за ціною 1054, 02 грн./м кв. на суму 22134, 42 грн. у т.ч. ПДВ 20%: вікна - 427, 976 м кв. за ціною 1054, 02 грн./ м кв. у т.ч. ПДВ 20%. Сума договору складає 530304, 60 грн. у т.ч. ПДВ 20% 88384 грн.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що умови поставки - доставка на об'єкт.

Розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України за фактом поставки після отримання покупцем грошових коштів від замовника (п. 3.1 договору).

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв продукцію на загальну суму 530308, 07 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату вартості поставленого товару на суму 329018, 04 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку (арк. с. 75-85) та вбачається з примірників актів звірки взаєморозрахунків складеними позивачем та відповідачем (арк. с. 12, 117).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 201290, 03 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими накладними та не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 201290, 03 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у розмірі 201290, 03 грн., оскільки позивачем не надано до матеріалів справи доказів в обґрунтування поставки товару за спірним договором на суму 0, 01 грн., суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 18077, 49 грн. за період з 04.03.2015 по 05.10.2015 (115 днів).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Отже, ЦК України передбачено обов'язкове встановлення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.

Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання покупцем, не визначено.

За викладених обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 18077, 49 грн. не підлягають задоволенню.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, нараховані три відсотки річних у сумі15612, 16 грн. за період з 01.12.2013 по 30.11.2015 та інфляційні втрати у розмірі 167418, 99 грн. за період грудень 2013 року - вересень 2015 року.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, задовольняє дані вимоги повністю, а саме інфляційні втрати у розмірі 167418, 99 грн. та три відсотки річних у сумі 15612, 16 грн.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо того, що у стягненні трьох відсотків річних та інфляційних втрат слід відмовити, оскільки нарахування останніх не передбачено умовами договору, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

У пункті 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 плата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Отже, обов'язкове передбачення умовами договору можливості нарахування та стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних не передбачено чинним законодавством.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

З огляду на вищевикладене, посилання відповідача на, те що ним поставлений товар, на підставі п. 3.1 договору, має сплачуватися після одержання коштів від замовника, не приймаються судом до уваги.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 6035, 99 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМУ-1" (49083, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 25017332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Світеп" (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Радянська, 257; ідентифікаційний код 34052554) основний борг у розмірі 201290, 03 грн., три відсотки річних у сумі 15612, 16 грн., інфляційні втрати у сумі 167418, 99 грн. та 6035, 99 грн. витрат зі сплати судового забору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 21.12.2015

Суддя ОСОБА_3