ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
21.12.15 Справа № 904/9985/15
до Комунальний заклад охорони здоров`я "Софіївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги", смт. Софіївка, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за виконані роботи
Суддя Ярошенко В.І.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 - директор
від відповідача: ОСОБА_2 - керівник
вільний слухач: ОСОБА_3
СУТЬ СПОРУ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "СК Софія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального закладу охорони здоров'я "Софіївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" про стягнення 133016, 74 грн. заборгованості, 7346, 89 грн. трьох відсотків річних, 23943,01 грн. пені, 104063 інфляційних втрат.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором підряду від 10.12.2013 в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.11.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 07.12.2015.
03.12.2015 відповідач надіслав клопотання, в якому просить зупинити провадження у справі № 904/9985/15 до розгляду кримінального провадження № 12013040450000909 від 16.08.13 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України за фактом незаконного витрачання бюджетних коштів ТОВ "СК Софія" за виконання ремонтно-будівельних робіт в КЗОЗ "Софіївський РЦ ПМСД" в період 2012-2013.
Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: призначення господарським судом судової експертизи; надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів; заміни однієї з сторін її правонаступником.
Тобто, даною статтею передбачений виключний перелік підстав зупинення провадження у справі.
Оскільки кримінальне провадження № 12013040450000909 перебувало у стадії досудового розслідування та, на момент розгляду даної справи, не передано до суду, у господарського суду відсутній обов'язок зупинити провадження у даній справі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника на навчанні.
Ухвалою суду від 07.12.2015 розгляд справи відкладено на 21.12.2015.
Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задоволення позову, у зв'язку з відсутністю державного фінансування.
У судовому засіданні 21.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
10.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СК Софія" (далі - позивач, підрядник) та Комунальним закладом охорони здоров'я "Софіївський районний центр медіко-санітарної допомоги" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір підряду від 10.12.2013 на виконання робіт "Капітальний ремонт приміщень терапевтичного відділення за адресою смт. Софіївка, вул. Карпенка, 1" (далі - договір).
Відповідно до п. 1 договору замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації замовника та умов договору виконання робіт по об'єкту: "Капітальний ремонт приміщень терапевтичного відділення за адресою смт. Софіївка, вул. Карпенка, 1".
Згідно з п. 3 договору склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання підряднику, визначені проектною документацією замовника.
Пунктом 9 договору встановлено, що договірна ціна робіт є твердою, визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток 2, арк. с. 19), та складає 133016, 74 грн.
Розрахунок за виконані роботи будуть здійснюватися проміжними платежами в міру виконання робіт згідно актів виконаних робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 днів з дня підписання документів замовника. Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті (якщо здійснюються проміжні), визначається по усіх складових вартості робіт розрахованих у договірній ціні (розділ договору "Проведення розрахунків за виконані роботи").
На виконання умов договору, позивач виконав, а відповідач прийняв, будівельні роботи на загальну суму 133016, 74 грн., що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт № КБ-3 за грудень 2013 року, актом приймання виконаних будівельних робіт № КБ-2в за грудень 2013 року, підписаним обома сторонами (арк. с. 25-27).
Відповідач вартість виконаних робіт не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№ 9 від 29.09.2015, в якій просив відповідача здійснити оплату боргу у розмірі 133016, 74 грн. (арк. с. 32-33).
Відповідач вартість виконаних робіт не сплатив. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 133016, 74 грн.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно із ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ст. 856 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт виконання робіт за представленим актом виконаних робіт та не надано доказів повної оплати виконаних робіт на суму 133016, 74 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає повному задоволенню в розмірі 133016, 74 грн.
У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати виконаних робіт, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 23943, 01 грн. за період з 10.05.2015 по 10.11.2015.
За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з частиною першою ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно до положень ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, ЦК України передбачено обов'язкове встановлення правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання у письмовій формі.
Сторонами у спірному договорі розмір санкцій, зокрема пені, що підлягає стягненню у разі порушення грошового зобов'язання покупцем, не визначено.
За викладених обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 23943, 01 грн. не підлягає задоволенню.
Посилання позивача у позовній заяві на ст. 231 Господарського кодексу України як на підставу стягнення пені та штрафу є безпідставним з огляду на наступне.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Частиною 2 ст. 231 ГК України, на підставі якої позивачем здійснено розрахунок штрафних санкцій, передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 20.12.2010 у справі № 06/113-38 та від 06.12.2010 у справі № 42/562 та постановах Вищого господарського суду України від 06.02.13 у справі № 5011-19/10975-2012 та від 23.07.13 у справі № 5006/11/235/2012.
Таким чином, наявність прострочення виконання не грошового зобов'язання є однією з умов застосування абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України при визначенні розміру штрафних санкцій.
Однак, оскільки у спірних правовідносинах має місце саме порушення грошового зобов'язання (порушення відповідачем строків оплати виконаних робіт), то підстави для застосування вказаної норми щодо визначення розміру санкцій відсутні, а договором конкретного виду відповідальності у вигляді пені у певному розмірі за порушення грошового зобов'язання не передбачено.
Враховуючи вимоги закону, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме пені.
Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані три відсотки річних в сумі 7346, 89 грн. за період з 11.01.2014 по 10.11.2015 та інфляційних втрат у розмірі 104063 грн. за період січень 2014 року - листопад 2015 року.
Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.
Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 7314, 10 грн., оскільки позивачем було здійснено нарахування трьох відсотків річних за 672 дні, тоді як період з 11.01.2014 по 10.11.2015 мав 669 днів.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд задовольняє дану вимогу частково у сумі 98270, 21 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних втрат не було враховано положення пункту 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, відповідно до якого індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.
Заперечення відповідача проти позову щодо звільнення його від відповідальності у зв'язку з відсутністю державного фінансування, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму № 14) за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 3579, 02 грн.
Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комунального закладу охорони здоров'я "Софіївський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" (53100, Дніпропетровська область, Софіївський район, смт. Софіївка, вул. Карпенка, 1; ідентифікаційний код 37789087) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Софія" (53040, Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Орджонікідзе, вул. Софіївька, буд. 16, прим. 22; ідентифікаційний код 37890691) основний борг у розмірі 133016, 74 грн., три відсотки річних у сумі 7314, 10 грн., інфляційні втрати у розмірі 98270, 21 грн. та 3579, 02 грн. витрат зі сплати судового збору.
В іншій частині позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 23.12.2015
Суддя ОСОБА_4
Суд | Господарський суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 21.12.2015 |
Оприлюднено | 30.12.2015 |
Номер документу | 54538476 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ярошенко Вікторія Ігорівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ярошенко Вікторія Ігорівна
Господарське
Господарський суд Дніпропетровської області
Ярошенко Вікторія Ігорівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні