Рішення

від 21.12.2015 по справі 904/10288/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.15 Справа № 904/10288/15

За позовом Дочірнього підприємства "ЛАКТАЛІС-УКРАЇНА", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІД ОСОБА_1", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. № 03 від 30.06.15

від відповідача: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Дочірнє підприємство "Лакталіс-Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІД ОСОБА_1" про стягнення основного боргу у розмірі 123797, 67 грн., пені у сумі 31466, 69 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 1754 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором на виробництво та поставку кошерної продукції № 1-03/2014 від 18.03.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 21.12.2015.

16.12.2015 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про залучення документів до матеріалів справи.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомлення про вручення цінного листа з ухвалою суду (арк. с. 57).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.12.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

18.03.2014 між Дочірнім підприємством "Лакталіс-України" (далі - позивач, постачальник), Приватне акціонерне товариство "Лакталіс-Миколаїв" (далі - виробник 1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Молочний дім" (далі - виробник 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амід ОСОБА_1" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір на виробництво та поставку кошерної продукції № 1-03/2014 (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору сторони дійшли згоди сумісно співпрацювати в сфері виробництва, поставки кошерної продукції під знаком (ами) для товарів та послуг, які належать замовнику, а також з позначеннями, що перебувають в процесі реєстрації, посвідчення на знак для товарів та послуг відносно яких ще не отримані замовником (далі - торгова марка).

Згідно з п. 2.2 договору для виконання пункту 2.1 договору замовник дозволяє виробнику використовувати, виключно у цілях даного договору, торгову марку, а виробник зобов'язується виробляти, упаковувати та маркувати кошерную продукцію під торговою маркою (далі - продукція), при цьому використовуючи торгову марку виключно у цілях даного договору, в обумовлені строки із замовником.

Пунктом 2.5 договору встановлено, що виробник зобов'язується у порядку та строки, встановлені даним договором, виробити, а постачальник поставити та передати у власність, замовник прийняти та оплатити продукцію, у відповідності з умовами цього договору.

Продукцією за цим договором є кошерная продукція, що зазначена у специфікації постачальника, яка узгоджується із замовником та підписується сторонами (Додаток № 1). Специфікація є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.6 договору).

Замовник сплачує постачальнику вартість виробленої кошерної партії продукції, виготовленої за попереднім замовленням, не пізніше 5-ти банківських днів (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору передача товару здійснюється згідно товарної накладної постачальника. Перехід права власності та ризиків на товар здійснюється в момент отримання покупцем товару та підписання товарних накладних.

Уповноважені особи замовника при передачі продукції підписують товарно-транспортну накладну та ставлять печать (штамп), а також інші екземпляри повертають представнику постачальника (п. 5.3 договору).

21.03.2014 сторонами було складено та підписано специфікацію № 2 до договору на поставку продукції згідно переліку (арк. с. 21).

На виконання умов договору та специфікації № 2 до нього, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 123797, 67 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами, копії яких містяться у матеріалах справи (арк. с. 22, 25,28,29, 32).

Відповідач вартість поставленого товару, у строки встановлені умовами договору, не сплатив, у зв'язку з чим позивач надіслав відповідачеві претензію № 113 від 01.10.2015, в якій пропонував у 15-денний строк з дня отримання даної претензії сплатити заборгованість (арк. с. 36). Відповідач отримав вищезазначену претензію 06.10.2015, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с. 37) та залишив її без розгляду.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 123797, 67 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання товару за представленими видатковими накладними та не надано доказів повної його оплати на суму 123797, 67 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі у розмірі 123797, 67 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 31466, 69 грн. за період з 27.05.2015 по 19.11.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.4 договору за порушення замовником строків перерахування коштів, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на день прострочки, від суми заборгованості, згідно умовам цього договору, за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 31466, 69 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 27.05.2015 по 19.11.2015 у розмірі 1754 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 1754 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача 2355, 28 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амід ОСОБА_1" (49000, м. Дніпропетровськ, пр. Пушкіна, буд. 57; ідентифікаційний код 38359302) на користь Дочірнього підприємства "Лакталіс-Україна" (03062, м. Київ, вул. Естонська, буд. 120; ідентифікаційний код 25593656) основний борг у розмірі 123797, 67 грн., пеню у сумі 31466, 69 грн., три відсотки річних у розмірі 1754 грн. та 2355, 28 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.12.2015

Суддя ОСОБА_3