Рішення

від 17.12.2015 по справі 922/5801/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2015 р.Справа № 922/5801/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкепітал Ю Ей", м.Київ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків про стягнення 3631,43 гривень за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

26.10.2015 р. позивач - ТОВ "Будкепітал Ю Ей", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 (відповідача) про стягнення 3631,43 гривень, з яких 1850,00 грн. попередньої оплати, 163,00 грн. 3% річних, 1322,73 грн. інфляційних, 295,70 грн. штрафу за договором №08/12-1 від 09.08.2012р. про надання консультаційних послуг. Крім того, просить покласти на відповідача 4500,00 грн. витрат на послуги адвоката, 1218,00 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28.10.2015 р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17.11.2015 р.

09.11.2015 р. позивач через канцелярію суду надав заяву (вх.№45009), в якій просить суд розглядати справу за його відсутності. Судом було досліджено та долучено до матеріалів справи надану заяву.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2015 р. було відкладено розгляд справи на 08.12.2015 р.

30 листопада 2015 року позивач звернувся до суду із клопотанням (вх.№47774) про здійснення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому просив суд здійснювати судове провадження по справі №922/5801/15 у режимі відеоконференції під час трансляції з приміщення Голосіївського районного суду м.Києва.

Дане клопотання судом було задоволено.

Представникb позивача в судовому засіданні 08.12.2015 р. в режимі відеоконференції позов підтримували повністю, просили суд його задовольнити. Крім того, просили наступне судове засідання проводити без участі позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.12.2015 р. було відкладено розгляд справи на 17.12.2015 р.

У призначене судове засідання 17.12.2015р. представники сторін не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, на підставі ст.75 ГПК України.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.

09.08.2012 року між сторонами було укладено договір №08/121-1 про надання консультаційних послуг, за яким відповідач зобов'язався здійснити всі дії, необхідні для державної реєстрації в Державній службі інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України і отримання свідоцтва на знак для товарів та послуг, а саме: підготувати та подати необхідні документи до ДП "Український інститут промислової власності" для реєстрації Знаку для товарів і послуг, оплатити за рахунок і від імені замовника державне мито та збори, подати до Укрпатенту документи про їх сплату, супроводжувати заявку у процесі її експертизи в Укрпатенті, підготувати документи, пов'язані із видачею свідоцтва на знак (п.2.1.).

Відповідно до п.2.2 Договору позивач зобов'язався надати відповідачу інформацію стосовно заявника на знак, зображення знаку, вказати перелік товарів.

Термін здачі відповідачем робіт встановлений п.3.4. договору: «Термін здачі робіт згідно цього договору - 1 місяць з моменту перерахування замовником коштів виконавцю у повному обсязі; отримання Свідоцтва на знак для товарів і послуг у терміни, встановлені Укрпатентом».

Таким чином, дата, коли відповідач мав передати позивачу Свідоцтво на знак для товарів і послуг у договорі чітко Договором не визначена.

Позивач зазначає, що відповідно до ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», середній термін отримання свідоцтва на знак для товарів та послуг складає 1,5-2 роки, тому позивач вважає днем, коли зобов'язання мало бути виконано є 08.07.2014р. - день коли була направлена вимога відповідачу.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача, оскільки відповідно до положень ст.530 ЦК України, днем, коли зобов'язання мало бути виконано є 7-й день з дня пред'явлення вимоги, яким у даному випадку є 15.07.2014 р.

Позивач перерахував на рахунок відповідача 350,00 грн. попередньої оплати та 1500,00 грн. оплати державного мита на подачу заявки на реєстрацію торгівельної марки, що підтверджується платіжними дорученнями №23 від 13.08.2012 р. та №203 від 11.10.2012 р.

08.07.2014р. позивач надіслав відповідачу вимогу про надання інформації стосовно виконання своїх зобов'язань за Договором, завершення термінів виконання робіт, номеру телефону.

Відповідач відповідь на вимогу не надав, умови договору не виконав.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткову відмову в позові, виходячи з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У разі якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. 903 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У ст. 693 ЦК України "Попередня оплата товару" зазначено:

"1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

2. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

3. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця."

Виходячи з наведених норм та обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1850,00 грн. попередньої оплати, з яких 350,00 грн. попередньої оплати за послуги та 1500,00 грн. витрат за оплату державного мита на подачу заявки на реєстрацію торгівельної марки, та наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно ч.1 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Щодо заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних, штрафу та втрат від інфляції, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання повинен сплатити кредитору суму грошового боргу з урахуванням індексів інфляції та 3% річних.

Відповідно до ПОСТАНОВИ ПЛЕНУМУ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань":

п.5.2. Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

п.5.4. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

п.6.1. Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

п.6.2. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

п.6.3. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

За таких обставин, позовні вимоги позивача в сумі 163,00 грн. річних, та 1322,73 грн. інфляційних не підлягають задоволенню, так як ст.625 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, які не є грошовим зобов'язанням.

Застосування приписів ст.536 ЦК України в даному випадку також не можливе, тому що позивач не посилається на дану статтю як підставу стягнення процентів, й така санкція не передбачена умовами спірного договору між сторонами.

Щодо нарахованого позивачем штрафу у розмірі 295,70 грн. суд встановив наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст.611 ЦК України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В обґрунтування нарахування штрафу позивач посилається на ст.ст. 230, 231 ГК України.

Судом встановлено, що Договором не передбачені штрафні санкції, а тому відсутні підстави для їх стягнення.

Враховуючи вищевикладене суд також відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 295,70 грн. штрафу.

Витрати на послуги адвоката у сумі 4500,00 грн. позивач обґрунтовує наступним.

19.10.2015 р. між позивачем та адвокатом Телешевим С.П. (свідоцтво адвоката №4288/40 від 29.09.2010р.) було укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до п.5.3 якого клієнт в день підписання договору за ведення справи сплачує адвокату 4500,00 грн., без ПДВ, готівкою.

Сплата 4500,00 грн. підтверджується видатковим касовим ордером від 19.10.2015 р. (а.с.25).

Проте, позивачем не надано до суду акту приймання-передачі виконаних робіт за надані адвокатські послуги по цій справі, а тому в суду відсутні підстави для стягнення цих коштів з відповідача як судових витрат.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам, в іншій частині - на позивача.

За таких обставин, суд, керуючись ст.525-527, 530, 612, 625, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкепітал Ю Ей" (код 32961469, адреса: 03115, м.Київ, вул.Серпова, б.11, офіс 313, п/р №26003101346996 в АТ "ОТП Банк" м.Київ, МФО 300528) 350,00 грн. попередньої оплати, 1500,00 грн. витрат на оплату державного мита за подачу заявки на реєстрацію торгівельної марки, та 620,50 грн. судового збору.

Видати відповідний наказ після набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.12.2015 р.

Суддя К.В. Аріт