Рішення

від 22.12.2015 по справі 309/2108/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/2108/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 грудня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_2 сільська рада Хустського району Закарпатської області, до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду від 10 липня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

23.05.2014 ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом до ОСОБА_3 мотивуючи наступним. Позивачу належить земельна ділянка площею 1,0593 га призначена для ведення особистого селянського господарства в урочищі Зарубаний на території ОСОБА_2 сільської Ради Хустського району. Відповідач є сусідом позивача, сторони перебувають у неприязних стосунках через постійні перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що їх чинить відповідач. Так, він самовільно захопив частину дороги загального користування площею 0,016 га, яка слугує під'їздом до земельної ділянки позивача, посадив там картоплю, чим обмежує позивача у здійсненні права власності, перешкоджає належному використанню ділянки. Зазначені обставини стверджуються, зокрема, актом перевірки законності дій відповідача, складеним спеціалістом Держінспекції сільського господарства у Закарпатській області. Наразі дорогою проїхати неможливо, оскільки вона переорана, а іншої під'їзної дороги не існує.

Посилаючись на ці обставини, на норми ЗК України щодо захисту права власності на землю, позивач просив зобов'язати відповідача: не чинити йому перешкод у користуванні земельною ділянкою, що є дорогою загального користування та слугує під'їздом до земельної ділянки позивача в урочищі Зарубаний на території ОСОБА_2 сільської Ради Хустського району; відновити дорогу загального користування та привести її в попередній стан, придатний для проїзду автотранспорту. Судові витрати позивач просив покласти на відповідача.

Рішенням Хустського районного суду від 10.07.2015 позов задоволено: зобов'язано ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні земельною ділянкою, що є дорогою загального користування та слугує під'їздом до земельної ділянки позивача в урочищі Зарубаний на території ОСОБА_2 сільської Ради Хустського району, відновити дорогу загального користування та привести її в попередній стан, придатний для проїзду автотранспорту. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 243,60 грн у відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Відповідач ОСОБА_3 оскаржив рішення суду, вважає, що позов не був доведений належними і допустимими доказами, а рішення суду ґрунтується на припущеннях. Посилається, зокрема, на невідповідність акту перевірки нормативним документам, що регулюють його складання, на відсутність пояснень особи, щодо якої його було складено, тощо. ОСОБА_3 вказує на свою непричетність до порушення, про яке йдеться в позові. Просить рішення скасувати, у позові - відмовити.

Відповідач ОСОБА_1 подала письмові заперечення на апеляцію, в яких вказує на її необґрунтованість, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: відповідача ОСОБА_3 та його представників ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які апеляцію підтримали, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6, який апеляцію не визнав, представника третьої особи сільського голови ОСОБА_7, який вирішення спору залишає на розсуд суду, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України за відсутності позивача, обговоривши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Суд першої інстанції вирішив справу по суті та задовольнив позов як обґрунтований і доведений. Утім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 2 ч. 3, ст. 3 ч. 1 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Особа на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору (ст.ст. 10, 11, 27, 31 ЦПК України). Сторонами у справах позовного провадження є позивач - особа, яка вважає, що її цивільне право порушене і яка пред'явила вимогу про захист порушеного права, і відповідач - особа, яку відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу визначає позивач і яка, виходячи із заявленої тим правової позиції, порушує (не визнає, оспорює, заперечує) його право та має відповідати за позовом, у результаті задоволення якого повинна вчинити відповідні дії (утриматися від таких), може бути примушена до вчинення відповідних дій з метою поновлення прав позивача тощо (ст. 26 ч. 1, ст.ст. 30, 33 ЦПК України). Правомірній вимозі відповідає обов'язок належного відповідача усунути порушення права.

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ст. 303 ч.ч. 1, 3 ЦПК України). Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції, а в апеляційному порядку здійснюється перевірка судового рішення, яким закінчено провадження в справі, під час апеляційного розгляду справи позивач не вправі, зокрема, змінювати позовні вимоги шляхом їх збільшення, апеляційний суд не вправі змінювати склад відповідачів у справі, залучати для участі в ній третіх осіб, зміни у складі учасників процесу допустимі лише у прямо передбачених цивільним процесуальним законом випадках (ст.ст. 27, 31-34, ст. 37 ч. 1, ст. 45 ч.ч. 2, 3, ст.ст. 107, 291, 292, ст. 304 ч. 1 ЦПК України).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 поставила питання про усунення ОСОБА_3 перешкод, які той вчиняє у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 1,0593 га (кадастровий № 2125386000:01:001:0027) призначеною для ведення особистого селянського господарства і розташованою в урочищі Зарубаний на території ОСОБА_2 сільської Ради Хустського району (а.с. 3-7, 42-59). Як на підставу для пред'явлення до ОСОБА_3 позову ОСОБА_1 послалася, зокрема, на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.05.2014, складений головним інспектором Держінспекції сільського господарства в Закарпатській області ОСОБА_8, в якому йдеться про самовільне зайняття ОСОБА_3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 0,016 га в урочищі Зарубаний - під'їзної дороги до ділянки, належної ОСОБА_1, де на зайнятій землі він здійснює городництво (а.с. 8, 10). Крім того, у зазначеному акті вказано, що біля самовільно зайнятої ділянки ОСОБА_3 рішенням ОСОБА_2 сільради від 10.06.2008 надано у власність земельну ділянку площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства. Таким чином, позивач вважав винним у порушенні свого права та визначив відповідачем за позовом ОСОБА_3, на якого просив суд покласти обов'язок усунути порушення права.

Тим часом, з матеріалів справи випливає, а в процесі розгляду справи апеляційним судом були одержані дані на підтвердження того, що належна позивачу земельна ділянка по лінії Б-В межує із ділянкою, яка перебуває у користуванні ОСОБА_9 - батька відповідача ОСОБА_3, а ОСОБА_3, в свою чергу, земельна ділянка виділялася в іншому місці, що не межує з урочищем Зарубаний .

Так, на підставі рішення 9-ї сесії 23-го скликання ОСОБА_2 сільської ради від 29.02.2000 були надані у приватну власність ОСОБА_9 земельні ділянки загальною площею 0,75 га для обслуговування жилого будинку № 135 в с. Нанково та для ведення особистого підсобного господарства, ділянки знаходяться біля будинку, навпроти нього і в урочищі Зарубаний (а.с. 30). Рішенням 18-ї сесії 5-го скликання цієї ж сільської ради ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,40 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі Глибокий (а.с. 29).

Допитані апеляційним судом як свідки ОСОБА_9 і ОСОБА_10 показали, що:

урочища Зарубаний і Глибокий територіально розташовані у різних місцях;

по лінії Б-В (а.с. 45, 46 та ін.) належна ОСОБА_1 земельна ділянка межує із ділянкою, яка теж знаходиться в урочищі Зарубаний і перебуває у користуванні ОСОБА_9, який займається на ній городництвом, при цьому, окрім рішення сільради інших документів у ОСОБА_9 на цю земельну ділянку, зокрема, щодо її відведення в натурі, немає, свої права на землю він не оформив;

земельна ділянка, яка виділялася ОСОБА_3, і належна ОСОБА_1 земельна ділянка не межують між собою;

ОСОБА_11 є дружиною ОСОБА_9, свідок ОСОБА_10 показала, що за заявою ОСОБА_11 вона як депутат сільської ради взяла участь у обстеженні земельної ділянки, про що був складений акт (без дати) (а.с. 32).

Наведені вище факти щодо виділення та розташування земельних ділянок визнані всіма учасниками процесу в апеляційному суді. Матеріалами Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 42-59) зафіксовано, що продовженням лінії Б-В межі ділянки є лінія В-А, по якій до належної ОСОБА_1 земельної ділянки примикає ґрунтова дорога (під'їзд до ділянки), що належить до земель загального користування, крім того, з цих матеріалів (зокрема, а.с. 46, 57) випливає, що ділянка, яка по лінії Б-В межує з ділянкою ОСОБА_1 і якою за визнанням учасників процесу фактично користується ОСОБА_9, належить до земель запасу ОСОБА_2 сільської ради.

З одержаних апеляційним судом матеріалів вищезгаданого акту перевірки, де міститься заява ОСОБА_1 від 12.06.2014, яку вона подавала вже після складання акту, видно, що позивач мав претензії як до ОСОБА_3, так і до його брата ОСОБА_5 за дії, які, як вважав заявник, той вчинив після 10.05.2014, а саме - викопав траншею, якою перешкодив у доступі до ділянки заявника. Актом комісії, створеної розпорядженням Нанківського сільського голови від 21.07.2014, зафіксовано, що має місце спір між ОСОБА_11, яка, з її слів протягом 20-ти років використовує земельну ділянку, і ОСОБА_1 щодо під'їзду до ділянки, належної останній, оскільки ОСОБА_11 навесні 2014 р. розорала частину земельної ділянки, якою ОСОБА_1 користувалася для під'їзду до своєї землі, і висадила там картоплю, на що ОСОБА_1 винайняла трактора, який проклав дорогу через ділянку, де була висаджена картопля, і подала позов до суду, а також було виявлено вириту канаву на спірній ділянці (а.с. 32).

Отже, спір має місце між ОСОБА_1 і, залежно від конкретних обставин справи, власником та/або правомірним володільцем (землекористувачем) суміжної земельної ділянки, внаслідок використання якої з порушенням правил добросусідства та інших вимог земельного і законодавства про право власності чиняться перешкоди позивачу у здійсненні права власності на землю. Відповідно до ст.ст. 14, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 11, 15, 16, 316-319, 321, 373, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 78, 81, 90, 152, 153 ЗК України, власник вправі в порядку, встановленому законом, захищати своє право на землю, в т.ч., від порушень, не пов'язаних із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Водночас такий захист права здійснюється в порядку, встановленому законом, відповідно до якого, зокрема, за позовом повинен відповідати належний відповідач.

Попри вищенаведене, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами і пред'явив позов до ОСОБА_3, тоді як у справі відсутні дані про перебування в його власності або користуванні суміжної земельної ділянки, на заподіяння правам позивача використанням якої з порушенням законодавства той вказував у позові. ОСОБА_3 виділялася земельна ділянка в іншому урочищі і вона не межує з належною позивачу ділянкою. Власне, з матеріалів справи вбачається, що позивач фактично не визначився з особою, яка в дійсності повинна відповідати за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а за обставинами справи ОСОБА_3 не є належним відповідачем за цим позовом, що по суті є одним із доводів апеляційної скарги.

Відтак, позов був пред'явлений, а справу було вирішено щодо неналежного відповідача, а до належного відповідача позов не пред'являвся. Саме належна сторона у справі повинна доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, саме такому відповідачу належить право визнавати, заперечувати позов, укладати мирову угоду, пред'явити зустрічний позов (ст. 10 ч. 3, ст. 31 ч.ч. 2, 3, ст. 60 ч. 1, ст.ст. 123, 128, 174, 175 ЦПК України); предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 60 ч. 3, ст. 179 ч. 1 ЦПК України). Отже, докази, які оцінюються в цивільній справі, факти, що на їх підставі встановлюються в порядку цивільного судочинства, за сукупністю яких вирішується питання про цивільні права і обов'язки сторін, ухвалюється судове рішення, мають правове значення, якщо ці дії вчиняються у процесі, участь в якому беруть належні учасники у належному процесуальному статусі, тож факти і обставини, якими обґрунтовувався позов, мають правове значення, якщо встановлені у справі, в якій є належний відповідач.

Суд першої інстанції не з'ясовував належним чином дійсних обставин справи, у порядку, передбаченому ст. 10 ч. 4, ст. 33, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2 ЦПК України, питання про участь власника та/або правомірного володільця (землекористувача) суміжної земельної ділянки в якості відповідача не обговорив і не мав процесуальних підстав за відсутності належного відповідача для вирішення спору як щодо його прав, так і щодо прав позивача по суті, що, крім іншого, може тягти наслідки, які випливають із положень ст. 292 ч. 1 ЦПК України. Таке вирішення справи є неправильним у процесуальному розумінні, рішення суду не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, вищенаведені обставини виключали можливість задоволення позову, за відсутності у справі належного відповідача про законність розв'язання спору не йдеться. Обґрунтованість чи необґрунтованість позову по суті, подання чи неподання належних і допустимих доказів, якими обґрунтовуються позов або заперечення на нього, інші обставини наразі значення не мають.

Виходячи з викладеного, з урахуванням положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України вирішення справи без участі в ній належного відповідача є обов'язковою підставою для скасування рішення суду, тому відповідно до ст. 309 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити, рішення суду скасувати та відмовити в позові з указаної вище підстави.

Керуючись ст. 303 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Хустського районного суду від 10 липня 2015 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді