Ухвала

від 23.12.2015 по справі 417/382/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач - Оробцова Р.І.

Справа № 417/382/15-ц

Провадження № 22ц/782/718/15

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючий Оробцова Р.І.

суддів: Борисова Є.А., Єрмакова Ю.В.

секретар Ткачанко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою прокуратури Луганської області

на ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 25 травня 2015 року по справі

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА :

Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, на таких умовах: за ОСОБА_2 визнається право власності на: житловий будинок з прилеглими до нього будівлями та спорудами, розташований за адресою: с. Кризьке, вул. Чапаева, 23, Марківського району Луганської області, належний ОСОБА_3 на підставі ухвали Марківського районного суду Луганської області від 16.09.20ІЗроку; земельну ділянку площею 0,3531 гектара, кадастровий номер 4422585500:02:011:0027, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с.Кризьке по вул.Чапаева,23, Марківського району Луганської області, належну ОСОБА_3 на підставі ухвали Марківського районного суду Луганської області від 16.09.20ІЗроку; земельну ділянку площею0,1756 гектара, кадастровий номер 4422585500:02:010:0018 призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибної ділянки), яка розташована в с.Кризьке по вул.Чапаева,23, Марківського району Луганської області, належну ОСОБА_3 на підставі ухвали Марківського районного суду Луганської області від 16.09.2013року. Закрито провадження по справі.

В апеляційній скарзі прокуратура Луганської області, зазначає, що ухвала місцевого суду є незаконним, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме вимог ст.ст. 41, 121 Конституції України, ст.ст. 182, 316, 328, 334, 657 ЦК України, ст.ст. 80,175,119,122, 213, 214 ЦПК України, ст.ст. З, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , ст.ст. 54, 55 Закону України Про нотаріат , Закону України Про судовий збір , а тому просить скасувати ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 25 травня 2015 року.

Вислухавши доповідь судді, пояснення прокурора, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про визнання мирової угоди, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні угоди сторонами були погоджені всі належні умови купівлі-продажу домоволодіння.

На підтвердження укладеної угоди того ж дня нею було сплачено відповідачу під розписку 20 000 грн., а відповідачем були передані документи на домоволодіння та земельні ділянки.

Згідно домовленості відповідач повинна посвідчити договір у нотаріальній конторі у строк до 12.03.2015 року, але ухиляється від нотаріального оформлення договору та уникає зустрічі з нею.

У судове засідання сторони не з'явились, надавши заяву про розгляд справи за їх відсутності, та надали заяву про укладення мирової угоди з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок. За умовою мирової угоди за ОСОБА_2 визнається право власності на все вищевказане майно

Даний висновок суду є помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін, а також предмету позову. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Затвердження мирової угоди, якою вирішуються питання переходу права власності, зумовлює необхідність з'ясування, чи можливий перехід від однієї особи до іншої, чи не буде порушено в такий спосіб право інших осіб та чи наявні (відсутні) інші перешкоди для визнання такої угоди.

В порушення зазначених вимог суд першої інстанції визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не враховуючи відсутность письмового договору купівлі-продажу нерухомого майна між ними, оформленого у встановленій законом формі, не з'ясувавши правосуб'єктності ОСОБА_3 щодо правомочності розпорядження земельними ділянками.

Таким чином, суд постановив ухвалу, якою фактично затвердив перехід права власності від однієї особи до іншої, тим самим реалізував повноваження які згідно з чинним законодавством України відносяться до компетенції нотаріальних органів.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 78 Земельного кодексу України зазначено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 81 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельні ділянки набувають громадяни України на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно - правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобоввЂ�язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови у ній встановлюються законом.

Частини 3 і 4 ст. 334 ЦК встановили особливий порядок виникнення права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню чи державній реєстрації. Право власності на таке майно виникає, відповідно, з моменту нотаріального посвідчення договору, або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним (ст. 209 ЦК), або з моменту державної реєстрації договору (ст. 210 ЦК).

Це положення кореспондується з ч. 6 ст. З Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , де зазначено, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Затвердивши мирову угоду, суд визнав правомірність набуття прав власності за ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та на земельні ділянки площею 0,3531 га та 0,1756 га шляхом отримання ОСОБА_3 грошових коштів, що підтверджено розпискою, без дослідження правомірності укладення такої угоди купівлі-продажу.

Судом першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 182, 319, 334 ЦК України та ст.ст. 213, 214 ЦПК України, не врахована відсутність письмової форми та нотаріального посвідчення договору купівлі продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не враховано відсутність необхідного обсягу цивільної правосуб'єктності ОСОБА_3 щодо розпорядження земельними ділянками.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 220 ІІК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, суд, в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України, дійшов хибного висновку про дійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки договір відчуження нерухомого майна в силу положень ст.ст. 640, 657 ЦК України не є укладеним і не створює прав та обов'язків для сторін.

Посилання апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не перевірена правомірність набуття права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,3531 га, призначену для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку площею 0,1756 га, призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), які розташовані за адресою: вул. Чапаева, 23, с. Кризьке, Марківського району обгрунтоване.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру, власником земельних ділянок площею 0,3531 га та 0,1756 га є ОСОБА_4 Державна реєстрація права власності на такі земельні ділянки за ОСОБА_3 не здійснювалася.

Як зазначено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 р. № 2) з 1 січня 2002 р. відповідно до статті 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. N 1066-VI ( 1066-17 ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, ОСОБА_3 розпорядилась земельними ділянками, які їй фактично не належали.

Таким чином, затвердивши мирову угоду у справі, суд, в порушення вимог ст. 175 ЦПК України не з'ясував чи було дотримано порядок переходу права власності на нерухоме майно, чи наявні правовстановлюючі документи на вказане майно, чи дотримано норми законодавства при укладенні вказаної угоди, чи не порушено мировою угодою інтереси інших осіб, тобто чи є законні підстави визнати мирову угоду, за якою відбувся перехід права власності на будівлі, та чи не суперечать умови мирової угоди закону

ОСОБА_1 порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про визнання мирової угоди та закриття провадження у справі, ухвала Марківського районного суду Луганської області від 25 травня 2015 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 307, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокуратури Луганської областізадовольнити.

Ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 25 травня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно скасувати, справу повернути до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: