Постанова

від 22.12.2015 по справі 910/18116/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року Справа № 910/18116/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е., суддів :Корнілової Ж.О., Чернова Є.В., за участю представників: позивача - Костюк О.М., відповідача прокуратури - Петровський В.В., - Савицька О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Преско-В" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі№910/18116/15 за позовомзаступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради доТОВ "Преско-В" провизнання права власності та витребування нерухомого майна ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 29.09.2015 (суддя Борисенко І.І.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 (судді: Станік С.Р., Корсакова Г.В., Власов Ю.Л.), заяву заступника прокурора Деснянського району м.Києва про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено, а саме накладено арешт на нежитлову будівлю торгівельного призначення площею 310кв.м. (реєстраційний номер майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 34085817) по вул.Миропільській,4а у м.Києві, що належать на праві власності ТОВ "Преско-В" (код ЄДРПОУ 23726946).

ТОВ "Преско-В" в поданій касаційній скарзі просить ухвалу та постанову скасувати, відмовити заступнику прокурора Деснянського району м.Києва в задоволенні клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм процесуального права, а саме ст.ст.33,66 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на ненадання прокуратурою належних та допустимих доказів на підтвердження припущення про те, що відповідач відчужив або має намір відчужити нежитлову будівлю, яка є об'єктом даного спору.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані ухвала та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Предметом позову в даній справі є визнання права власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення (реєстраційний номер майна у Реєстрі прав власності на нерухоме майно: 34085817) по вул. Миропільській, 4-а (310 кв.м.) у м. Києві (запис у реєстровій книзі №10536-П у №222п-190) та витребування зазначеної нежитлової будівлі від ТОВ "ПРЕСКО-В" на користь територіальної громади м.Києва в особі Київської міської ради. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів щодо цільового використання земельних ділянок на території Деснянського райну міста Києва встановлено, що на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі №2-366/08 державним реєстратором прийнято рішення про реєстрацію за відповідачем права власності на нежитлову будівлю торгівельного призначення площею 310кв.м. по вул.Миропільській,4-а у м.Києві. Проте, згідно листа Гребінківського районного суду Полтавської області №411/15-вих від 05.03.2015 вищенаведена цивільна справа не розглядалась і рішення не приймалось. Таким чином, прокурор наголошував на тому, що у ТОВ "ПРЕСКО-В" відсутні дозвільні документи, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, а також доказів того, що новозбудоване нерухоме майно було прийнято в експлуатацію. Вказаний об'єкт є самочинним будівництвом, що є доказом незаконності набуття відповідачем права власності на нього. Реєстрація права власності на вищезазначені спірні нежитлові приміщення здійснені ТОВ "ПРЕСКО-В" на підставі неіснуючого рішення та ухвали суду, що є предметом як досудового розслідування, так і судового розгляду в Окружному адміністративному суді м.Києва.

Підставою для звернення прокуратури з клопотанням про вжиття заходів до забезпечення зазначено достатньо обґрунтоване припущення про існування реальної можливості подальшого відчуження нежитлової будівлі площею 310кв.м. по вул.Миропільській, 4-а у м.Києві, що, в свою чергу, призведе до утруднення виконання рішення суду та поновлення порушеного права власності територіальної громади м.Києва і зробить неможливим виконання рішення суду.

На спірні процесуальні правовідносини, які склалися навколо вжиття заходів забезпечення позову до вирішення даного спору, поширюється дія ст.ст.66,67 ГПК України.

Відповідно до ст.66 ГПК забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як роз'яснено у п.п.1,3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушення у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Посилання в заяві лише на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається . Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Вибір заходу до забезпечення позову залежить від суті позовної вимоги та повинен бути співрозмірним, а заборона на вчинення дій повинна стосуватися лише предмета спору.

Місцевий господарський суд з посиланням на те, що відсутність у ТОВ "ПРЕСКО-В" дозвільних документів, необхідність яких визначена земельним та містобудівним законодавством, та доказів прийняття спірного нерухомого майна в експлуатацію того, що не виключає самочинність його будівництва відповідачем, а також з врахуванням того, що реєстрація права власності на спірні нежитлові приміщення відбулася на підставі неіснуючого рішення та ухвали суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову значно утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки під час судового провадження відповідачем можуть бути вчинені дії по відчуженню спірного майна, що, в свою чергу, призведе до утруднення виконання рішення суду.

Судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано як пов'язаність конкретного вжитого заходу забезпечення позову (накладення арешту на спірне майно) з предметом позовних вимог, так і наявність достатньо обґрунтованого припущення, що у разі задоволення позовних вимог невжиття таких заходів значно утруднить або зробить неможливим виконання судового рішення.

Колегія також вважає, що обраний судом першої інстанції адекватний захід забезпечення позову належним чином співвідноситься з предметом спору, тобто існує конкретний зв'язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позову, а тому вжитий судом першої інстанції захід до забезпечення позову спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції врахував, що застосування заходів до забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у господарську діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія не приймає до уваги твердження скаржника про ненадання прокуратурою належних та допустимих доказів на підтвердження припущення про те, що відповідач відчужив або має намір відчужити нежитлову будівлю, яка є об'єктом даного спору.

Таким чином, приймаючи ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції врахував доведеність достатніх правових підстав для накладення арешту на самочинно збудоване нерухоме майно, спір про право власності на яке виник між сторонами у справі.

Колегія також зазначає, що ухвалою про забезпечення позову місцевий господарський суд жодним чином не втручався у господарську діяльність товариства, не припинив її повністю та не заборонив товариству користуватися належним йому нерухомим майном.

Отже, прокуратурою доведено та судом першої інстанції інстанцій правомірно встановлено наявність обставин, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання в подальшому ймовірного рішення господарського суду про задоволення позову, які (обставини) є підставою для застосування заходів до забезпечення позову.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування ухвали та постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 ,111 9 -111 11 ,111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду м.Києва від 29.09.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі №910/18116/15 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Преско-В" - без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді : Ж.Корнілова

Є.Чернов